Олег Криштопа - 10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа

Якихось особливих нарікань на державні органи у «Woodwerk» нема. Ті ж, що й у всіх — перевірки. Єдина масштабна була від охорони праці. За її результатами з’явився великий список, що потрібно змінити.

— Серед цих вимог є серйозні, які справді треба зробити. В принципі, охорона праці — це у всьому світі найбільш серйозна організація. Тому що там дуже серйозно ставляться до безпеки на виробництві, до підготовки персоналу, до захищеності персоналу. Всі приміщення мають бути обладнані витяжками, вентиляціями, щоби повітря було без шкідливих речовин. Там охорона праці — дуже серйозні організації, які завжди підприємства тримають в тонусі. І нас теж так в тонус поставили.

Щодо оподаткування, то «Woodwerk» працює по спрощеній системі. Платити доводиться трохи більше, але так однозначно простіше.

З митницею проблем нема. Хоча імпортує компанія небагато. Лише плити для більярдних столів з Китаю. Роблять усе по-білому — це мало того, що безпечніше, ще й насправді дешевше, ніж так звані сірі схеми. Більше з-за кордону нема нічого. Фурнітуру купують у місцевих представництв.

СТРЕС СЕЗОННОСТІ

Меблі, виявляється, доволі сезонний продукт. Пік продажів — перед Новим роком. Для невеликої компанії — це великий стрес. Відділ продажів приймає замовлення, а виробництво не встигає з ними впоратися. І починаються неприємності.

— Коли затримується замовлення на три-чотири дні. І я розумію людей, коли вони дзвонять і кажуть: нам треба стіл, треба перед Новим роком, де мій стіл?!

І розумію виробництво. Складно балансувати і розуміти, коли припинити брати замовлення.

Натомість після Нового року ринок завмирає. Черговий стрес. Адже ніколи не знаєш, чи повернуться замовлення.

РИНОК ПРАЦІ

Були в історії компанії помилкові рішення. Наприклад, купівля виробничого комплексу на Львівщині. Робилося це з розрахунку, що на заході України робоча сила дешевша, ніж у Києві, і поруч найбільша фабрика з виробництва більярдного обладнання. Проте прорахувалися як з одним, так і з другим. ­Особливо з робочою силою. В останні роки почався сильний відтік кваліфікованих кадрів на заробітки за кордон. Крім того, саме на Львівщині почали будувати свої заводи великі європейські компанії. Щоб зупинити відтік кадрів, вони підняли зарплату. Тож доводиться конкурувати за працівників ще й з ними.

КРАЇНА МОЖЛИВОСТЕЙ

Попри все Артем Пономаренко вірить, що Україна — це країна можливостей. Адже ринок досі не насичений:

— Можна повчитися чогось класного за кордоном, а потім принести це сюди і почати це робити в Україні. Хто перший — той молодець. Бо у Європі вже все дуже щільно.

Звісно, доводиться постійно тримати ніс за вітром і переорієнтовуватися. Так, «Woodwerk» планує ­виробляти більше корпусних та м’яких меблів, а також гнутих — те, що конкуренти поки досягти не можуть просто технологічно.

По всій Україні ще сіро і прохолодно, вітер гойдає голі дерева, на перевалі взагалі лежить сніг, а на Закарпатті — майже літо. Тобто весна. Все цвіте і буяє.

КОРИСТУЙСЯ МОЖЛИВОСТЯМИ

На Закарпатті — особливий клімат, яким гріх не скористатися, — каже Андрій Мелеш, співвласник бренду «Коник», який спеціалізується на фруктах і натуральних соках:

— Закарпаття — це край садів та виноградників. Тут росте все. Ми — не унікальні люди, та Бог створив нам унікальні кліматичні умови й дав землі для вирощування садів.

Тридцятирічний молодий чоловік вражає за-

любленістю у свою справу. Сім років тому, завершивши навчання на юридичному факультеті ужгородського університету, Андрій прийшов допомагати батькові на сімейне сільськогосподарське підприємство. Тато, Василь Мелеш, у дев’яностих роках покинув роботу в прокуратурі й узявся за землю. Вирощував картоплю. Але не звичайну, а сортову. Як то часто трапляється, був самоучкою. Читав літературу, радився з людьми. Близькість кордону з Європою теж зіграла свою роль — легко було виїхати і подивитися: а як воно у сусідів? Починав з двох гектарів. Наступного року посадив уже двадцять. Справа пішла. У що вона виллється, тоді ще ніхто не розумів. Мале підприємство помітили великі гравці. Їм саме бракувало якісної сировини для популярних тоді чіпсів. Посипалися замовлення, які виконати на двадцяти гектарах було вже нереально.

НЕВИПАДКОВА ВИПАДКОВІСТЬ

Саме розпадалися колгоспи, і з’явилася можливість орендувати селянські паї. Мелеші взяли цілих п’ятсот гектарів. Проте селяни наполягали: хочете землю? Беріть не тільки її,