Євгеній Шульженко - Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко

Лера пискнула та показала рукою в сторону гіпермаркету. З вхідних дверей вискочило шестеро дітей, та за мить вони зникли в тіні автомобільного майданчику. Хлопці та дівчата оселі Сонця швидко похапали речі та побігли додому. Тримались тіні, бігли швидко, майже не відпочивали. Перебігли дорогу та заскочили на подвір’я першого житлового будинку. Почекали, дивлячись в сторону мосту, та нікого не побачили.

Вискочили до стадіону та оминувши його, добігли до багатоповерхівки. Ще трохи, діти побачили свій гуртожиток. З вікна хтось виглядав, але вмить зник. Степан витягнув ліхтарик та три рази блимнув світлом, як було домовлено. Дитина з’явилась знову, та блимнула у відповідь. Загін оселі Сонця вискочив на пряму та добіг до вхідних дверей. Двері відчинили, на вулицю вискочив Рома та ще декілька хлопців та дівчат. Схопили речі загону та затягли їх самих.

Останнім заходив Степан, та зупинившись, придивився в темряву. Лише місяць трохи допомагав з освітленням, хоча будинки та дерева створювали тіні, які небесне світило не могло подолати. Саме в одній з таких тіней хлопець побачив на секунду відблиск. Там хтось був. За ними слідкували. Чужинці бачили, куди бігли діти оселі Сонця.

Степан швидко посвітив в сторону де бачив щось, але ліхтарик освітив лише пустоту. Нікого не було видно. Та хлопець був впевнений, що вони вже не самі. Також, він був впевнений в тому, що так просто цю прогулянку не пробачать. Вони втрутились на чужу територію, нахабно викрали речі та ще й спричинили такого галасу. Треба готуватись до гостей в самий найближчий час. Степан зайшов до гуртожитку та зачинив вхідні двері.