Жорж Санд - Консуело

що вели у глиб театру. І останні склади, передаючись слабкою луною від куліси до куліси, досягли, завмираючи, будки суфлера, що стукнув тричі об підлогу, щоб попередити диригента оркестру; той, у свою чергу, вдарив смичком по пульту, і після хвилини тиші й зосередженості пролунали могутні звуки оркестру, що змусили змовкнути і ложі й партер.

З першого ж акту «Зенобії» Консуело справила те чудове, непереборне враження, що Гайдн пророкував їй напередодні. Найбільші таланти не щодня виступають на сцені з однаковим успіхом. Навіть припустивши, що сили їх ні на хвилину не слабшають, не всі ролі, не всі ситуації однаково сприяють вияву їхніх блискучих здібностей. Уперше Консуело зустрілася з образом, де могла бути сама собою й могла виявити всю чистоту своєї душі, всю силу, ніжність і незіпсованість, не вдаючись до допомоги мистецтва й уважного вивчення ролі, щоб ототожнитися з далекою їй особистістю. Вона могла забути цю жахливу працю, зазнати переживань хвилини, відчути глибокі душевні порухи, не вивчені раніше, а повідомлені їй співчутливо настроєною публікою. У цьому вона переживала настільки ж незбагненне задоволення, яке вже відчула, — щоправда, меншою мірою, — на репетиції, про що вона щиросердно зізналася тоді Йосифу. І тепер не овації публіки сп'янили її радістю, а щастя, що вона зуміла виявити себе, переможна впевненість у тому, що вона досягла досконалості у своєму мистецтві. Дотепер Консуело завжди із занепокоєнням запитувала себе, чи не могла вона при своєму обдарованні краще виконати ту або іншу роль. Цього разу вона відчула, що виявила всю свою міць, і, майже не чуючи захоплених криків юрби, у глибині душі аплодувала самій собі.

Після першого акту вона залишилася за лаштунками, прослухала інтермедію й підбадьорила щирими похвалами Кориллу, яка дійсно була чарівна у своїй ролі. Але після другого акту Консуело відчула, що їй потрібен хвилинний перепочинок, і піднялася до гримерної. Порпора був зайнятий в іншому місці й не пішов за нею, а Йосиф, раптово запрошений завдяки таємному протегуванню імператриці виконувати партію скрипки в оркестрі, зрозуміло, залишився на своєму місці.

Отже, Консуело ввійшла сама до гримерної Корилли, від якої та передала їй ключ, випила склянку води й на хвилину кинулася було на диван. Але раптом спогад про пандура Тренка чомусь стривожив її, і, підбігши до дверей, вона замкнула їх на ключ. Одначе, здавалося, не було ніяких підстав турбуватися про те, що він з'явиться сюди. Перед підняттям завіси він попрямував до зали для глядачів, і Консуело навіть бачила його на балконі серед своїх найбільш захоплених шанувальників. Тренк жагуче любив музику. Він народився й дістав виховання в Італії, говорив італійською мовою так само мелодійно, як справжній італієць, непогано співав і, «якби народився він в інших умовах, міг би зробити кар'єру на сцені», як стверджують його біографи. Який же був жах Консуело, коли, повертаючись до дивана, вона побачила, що нещаслива ширма зарухалася, відкрилась і з-за неї показався проклятий пандур!

Вона кинулася до дверей, але Тренк її випередив і, притулившись спиною до замка, мовив з огидною посмішкою:

— Заспокойтеся, моя радосте! Позаяк ви користуєтеся гримерною разом із Кориллою, вам слід звикнути до зустрічей із коханцем цієї красуні; адже ви не могли не знати, що другий ключ міститься в нього в кишені. Ви потрапили в самісіньке лігвище лева… О! Не здумайте тільки кричати! Ніхто не з'явиться. Всім відомо, що Тренк — людина холоднокровна, що в нього сильний кулак і він мало цінує життя дурнів. Якщо йому безперешкодно, всупереч імператорській забороні, дозволяють заходити сюди, то ясно, що між усіма вашими фіглярами немає жодного сміливця, що зважився б глянути йому просто в вічі. Ну, чого ви бліднете й тремтите? Невже ви так мало впевнені в собі, що не в змозі вислухати трьох слів, не втративши голови? Чи ви вважаєте мене людиною, здатною зґвалтувати, образити вас? Ви наслухалися жіночих пліток, дитя моє! Тренк не такий уже злий, як про нього говорять, і саме щоб переконати вас у цьому, він і хоче хвилинку поговорити з вами.

— Пане, я не буду слухати вас, перш ніж ви відчините двері, — відповіла, набравшись рішучості, Консуело. — Тільки за цієї умови я дозволю вам говорити зі мною. Якщо ж ви будете продовжувати тримати мене під замком, я вирішу, що ця мужня й сильна людина не впевнена в собі й боїться зустрічі з моїми товаришами-фіглярами.

— А ви маєте рацію, — сказав Тренк, відчиняючи навстіж двері. — Якщо ви не боїтеся схопити нежить, я волію дихати чистим повітрям, аніж задихатися в мускусі, яким Корилла просочила всю цю кімнатку. Ви навіть робите мені послугу.

Сказавши це, він повернувся до Консуело й, схопивши її за руки, примусив сісти на диван, а сам став перед нею на коліна, не випускаючи її рук, яких вона не могла б визволити, не вступивши з ним у боротьбу, безглузду і, мабуть, навіть небезпечну для її честі. Барон, здавалося, чекав і ніби викликав опір, що розбудило б у ньому неприборкані інстинкти й змусило б його забути всяку делікатність, усяку шанобливість. Консуело це зрозуміла й безмовно скорилася необхідності піти на таку ганебну, двозначну поступку. По її смаглявій, безкровній щоці скотилася сльоза, яку вона не могла стримати. Барон побачив її, але вона не зм'якшила, не обеззброїла його — навпаки, пекуча радість блиснула з-під його кривавих повік, вивернутих і оголених опіком.

— Ви дуже несправедливі до мене, — заговорив він пестливим, ніжним голосом, у якому відчувалася лицемірна радість. — Ви ненавидите мене й не хочете вислухати моїх виправдань, хоча зовсім мене не знаєте. А я не буду, мов дурень, миритися з вашою відразою. Годину тому мені було байдуже, але відтоді, як я чув божественну Порпоріну, відтоді, як я її обожнюю, я відчуваю, що треба жити для неї або вмерти від її руки!

— Звільніть мене від цієї смішної комедії… — мовила з обуренням Консуело.

— Комедії? — перервав її барон. — Стривайте, — сказав він, витягаючи з кишені пістолет, який одразу зарядив і подав їй, — ви будете тримати цю зброю у своїй чарівній ручці, і якщо я мимоволі ображу вас хоч словом, якщо як і раніше буду ненависний вам — убийте мене, коли вам заманеться. А іншу ручку я вирішив не випускати доти, аж поки ви дозволите мені поцілувати її. Але цією милістю я хочу завдячувати тільки вашій доброті, я буду благати вас про неї й терпляче чекати під дулом смертоносної зброї, яку ви можете повернути проти мене, коли моя наполегливість