Жорж Санд - Консуело

ласкаві приберегти виявлення своєї поваги для іншої, а мене звільніть од них. Я не можу показатися вам.

— Виходить, це найкращий момент на вас подивитися, — мовив коханець Корилли, роблячи вигляд, що має намір розсунути ширму.

— Подумайте, перш ніж діяти! — вимушено сміючись, зупинила його Корилла. — Щоб, бува, замість напівроздягненої пастушки ви не наткнулися на поважну дуенью!

— А, чорт забирай!.. Так ні ж бо! Її голос занадто свіжий, їй ніяк не більше двадцяти років, а якби вона була некрасива, ти б показала мені її!

Ширма була дуже висока, і, незважаючи на свій величезний зріст, коханець Корилли не міг заглянути поверх неї, хіба що тільки скинувши зі стільців туалети акторки. Притому відтоді, як його перестала турбувати думка про присутність за ширмою чоловіка, він вважав гру забавною.

— Пані! — вигукнув він. — Якщо ви старі й потворні, мовчіть, і я пощаджу ваш притулок, але якщо, чорт забирай, ви молоді та красиві, не давайте Кориллі себе оббрехати. Скажіть тільки слово, і я ввійду, незважаючи на заборону.

Консуело нічого не відповіла.

— Ні, їй-богу, я не дозволю водити себе за ніс! — закричав допитливий відвідувач після хвилинного очікування. — Якби ви були старі або поганої статури, ви б так спокійно не зізналися в цьому; але, видно, ви прекрасні як ангел, тому й смієтеся над моїми сумнівами. Так чи інакше, я мушу вас побачити, тому що ви або чудо краси, здатне вселити страх самій красуні Кориллі, або настільки розумні, що усвідомлюєте свою потворність, і я радий буду зустріти вперше у житті некрасиву жінку без претензій.

Він схопив руку Корилли всього двома пальцями й зігнув її, як соломинку. Вона голосно скрикнула, удаючи, нібито він заподіяв їй неймовірного болю. Але він не звернув на це ані найменшої уваги, і, коли ширма відкрилася, перед очима Консуело постала страшна фізіономія барона Франца фон Тренка. Найбагатший і найвишуканіший цивільний костюм замінив його дике одіяння воїна, але по гігантському зросту й великих чорно-багряних плямах, які вкривали його смагляве обличчя, важко було відразу ж не впізнати безстрашного й безжалісного проводиря пандурів.

Консуело мимоволі скрикнула від жаху й, бліднучи, опустилася на стілець.

— Не бійтеся мене, пані, — мовив барон, опускаючись на одне коліно, — пробачте мою сміливість, у якій я мусив би покаятись, але, побачивши вас, я не маю сили це зробити. Дозвольте мені вірити, що тільки з жалості до мене ви відмовлялися показатися, прекрасно знаючи, що, побачивши вас, я не можу не закохатися. Не засмучуйте мене думкою, що я страшний вам. Я достатньою мірою потворний, і сам це усвідомлюю. Але якщо війна перетворила доволі красивого молодика на страховисько, — повірте, це ще не значить, що вона зробила його злішим.

— Злішим? Так, це, звичайно, було б неможливо! — відповіла Консуело, повертаючись до нього спиною.

— Як видно, — відповів барон, — ви дитя досить дике, а ваша нянька, напевно, зобразила вам мене у своїх вигадках вампіром, як це роблять тут усі баби. Але молоді жінки до мене більш справедливі: вони знають, що коли я й суворий із ворогами батьківщини, то дамам легко мене приручити, якщо вони беруть на себе цей клопіт.

І, нахилившись до Консуело, що прикинулася, начебто дивиться в дзеркало, він метнув її зображенню хтивий і в той же час лютий погляд, грубому зачаруванню якого піддалася Корилла. Консуело побачила, що тільки розсердившись зможе звільнитися від нього.

— Пане бароне, — сказала вона, — не страх вселяєте ви мені, а відразу, огиду. Ви любите вбивати — я не боюся смерті; але я ненавиджу кровожерливих людей, а вас я знаю. Я щойно приїхала з Чехії, де бачила сліди вашого перебування…

Барон перемінився на обличчі й промовив, знизуючи плечима та обертаючись до Корилли:

— Що це за чортиха? Баронеса Лесток, яка стріляла в мене впритул із пістолета, і та здавалася не такою розлютованою. Чи не задавив я з необережності, несучись галопом, її коханця біля якого-небудь куща? Ну, красунечко моя, заспокойтеся — я пожартував із вами. Якщо ви такої незговірливої вдачі, відкланююся. Втім, я заслужив це, на хвилину відвернувши увагу від моєї божественної Корилли.

— Ваша божественна Корилла, — відповіла та, — дуже мало турбується про те, уважні ви чи ні, і просить вас вийти: зараз буде робити обхід директор, і якщо ви не бажаєте викликати скандалу…

— Іду, — сказав барон, — я не хочу засмучувати тебе й позбавляти публіку задоволення, тому що ти втратиш чистоту голосу, якщо почнеш плакати. Після спектаклю чекатиму тебе у своєму екіпажі біля виходу з театру. Вирішено, чи не так?

І він, насильно розцілувавши її в присутності Консуело, вийшов. Корилла відразу кинулася на шию до товаришки й почала дякувати за те, що вона так рішуче відкинула вульгарні люб'язності барона. Консуело відвернула голову, — красуня Корилла, осквернена поцілунками цього чоловіка, вселяла їй майже таку ж відразу, як він сам.

— Як можете ви ревнувати таку відразливу істоту? — сказала вона їй.

— Ти в цьому нічого не тямиш, Zingarella, — відповіла, посміхаючись, Корилла. — Барон подобається жінкам більш високопоставленим і нібито більш доброчесним, аніж ми з тобою. Статура в нього чудова, а в обличчі його, хоча й попсованому шрамами, є щось притягальне, проти чого ти не встояла б, якби надумав він переконати тебе, що красивий.

— Ах, Корилла! Не обличчя Тренка головним чином мене відштовхує. Душа його ще більш огидна! Ти, значить, не знаєш, що в нього серце тигра…

— Це ж бо й запаморочило мені голову! — безсоромно відповіла Корилла. — Вислуховувати компліменти всяких зніжених паскудників — подумаєш, чи й не радість! А от приборкати тигра, поневолити лева, водити його на повідку, змушувати зітхати, плакати, ричати й тремтіти того, чий погляд примушує тікати війська й чий удар шаблі зносить голову бика з такою легкістю, немов це квітка маку, — задоволення більш гостре, ніж усе відчуте мною дотепер! В Андзолето було щось таке: я любила його за злість; але барон зліший. Той був здатен побити свою коханку, а цей спроможний її вбити. О! Я віддаю перевагу другому!

— Бідолашна Корилла! — мовила Консуело, кидаючи на неї погляд, повний жалю.

— Ти жалієш мене за те, що я люблю його, і ти маєш рацію, але в тебе більше підстав заздрити цій любові. А втім, краще відчувати до мене жаль, аніж відбивати в мене Тренка.

— О, будь спокійна! — вигукнула Консуело.

— Signora, si va cominciar![290] — крикнув бутафор біля дверей.

— Починаємо! — прокричав гучний голос на верхньому поверсі, де були гримерні хористок.

— Починаємо! — повторив інший, похмурий і глухий, голос унизу сходів,