Джордж Мартін - Гра престолів

— Ти халесі,— озвався Рахаро, беручи арах.— Я поїду обіч тебе у Ваїс-Дотрак біля підніжжя Матері гір, обороняючи тебе, поки ти не займеш своє місце серед старух дош-халіну. Більшого я обіцяти не можу.

Вона кивнула — спокійно, мов і не чула його відповіді, й обернулася до решти воїнів.

— Сер Джора Мормонт,— сказала вона,— перший і кращий серед моїх лицарів, для вас у мене не лишилося весільного дарунку, але присягаюся вам, одного дня ви отримаєте з моїх рук такого меча, якого ще не бачив світ — викуваного драконами з валірійської криці. Вас я також прошу дати обітницю.

— Даю, королево,— озвався сер Джора, стаючи навколішки та кладучи їй до ніг свій меч.— Присягаюся служити вам, коритися й у разі потреби померти за вас.

— Хай що буде?

— Хай що буде.

— Я вимагатиму від вас дотримання обітниці. І сподіватимуся, що ви ніколи про неї не пошкодуєте.

Дані підвела його на ноги. Ставши навшпиньки, щоб дістати до його вуст, Дані лагідно поцілувала його й мовила:

— Ви перший лицар моєї королівської варти.

Повертаючись у намет, вона відчувала на собі очі свого халасару. Дотраки щось бурмотіли та скоса кидали на неї дивні погляди своїх темних мигдалевих очей. Вони гадають, що халесі збожеволіла, збагнула Дані. Може, так і є. Скоро вона це знатиме напевне. «Якщо я озирнуся — пропаду».

Коли Іррі допомогла їй залізти у купіль, вода виявилася гарячою, як окріп, але Дані не здригнулася й не скрикнула. Вона любила жар. Після нього вона почувалася очищеною. Джикі ароматизувала воду оліями, привезеними з Ваїс-Дотрака, й над поверхнею здіймалася духмяна пара. Дорея вимила й вичесала їй коси, розплітаючи ковтуни. Іррі потерла спину. Заплющивши очі, Дані віддалася аромату й теплу. Вона відчувала, як жар просякає між запалених стегон. Коли жар проник у нутро, вона здригнулася, і здалося, кудись поділися і біль, і напруга. Дані пливла.

Коли вона відчула себе чистою, служниці допомогли їй вилізти з води. Джикі з Іррі обсушили її віялами, а Дорея довго вичісувала коси, поки ті не потекли по спині рікою рідкого срібла. Її напахтили пряноцвітом і цинамоном: трошки на зап’ястях, за вухами, на пипках повних молока грудей. І нарешті — між ніг. Палець Іррі, який сковзнув між губ, був легкий і прохолодний, як цілунок коханця.

Потому Дані відіслала всіх геть, щоб приготувати хала Дрого до останньої мандрівки в нічні краї. Обмила йому тіло; змастила олією і вичесала волосся, а тоді востаннє запустила в нього пальці, відчуваючи його вагу та пригадуючи, як уперше торкнулася його шлюбної ночі після їхньої з халом прогулянки верхи. Ще ні разу йому не обтинали косу. Скільки чоловіків померло, жодного разу не обрізавши волосся? Заховавши у пасмах обличчя, вона вдихнула темний дух олій. Пахло травою і землею, димом і сіменем і кіньми. Пахло Дрого. «Пробач мене, сонцю мого життя, за все, що я зробила і що мушу зробити. Я сплатила ціну, місяцю мій, та була вона зависокою, зависокою...»

Дані заплела йому косу, начепила срібні кільця на вуса й один по одному привісила дзвіночки. Багато-багато дзвіночків — золотих, срібних і бронзових. Дзвіночків, аби чули вороги його наближення й слабнули від страху. Вона вдягнула на нього рейтузи з кінського волосу й високі чоботи, застебнула пояс із важких золотих і срібних бляшок. На пошрамовані груди натягнула фарбовану безрукавку — стару й вицвілу, яку Дрого любив найбільше. Для себе ж вона обрала просторі штанці з пісочного шовку, сандалі, які зашнуровувалися під коліном, і таку саму безрукавку, як у Дрого.

Сонце вже котилося вниз, коли Дані покликала вояків, щоб віднесли тіло до погребального вогнища. Дотраки мовчки спостерігали, як Джого з Аґо винесли хала з намету. Дані йшла за ними. Його поклали на подушки й шовкові простирадла, обернувши головою до Матері гір, яка лишилася далеко-далеко на північний схід.

— Олії,— звеліла Дані, й тоді винесли глечики й вилили на кострище, так що просякли і шовки, і хмизняк, і в’язанки сухої трави; олія натекла попід колоди, і повітря сповнилося аромату.— Принесіть мені яйця,— наказала Дані служницям. Щось у її голосі змусило їх виконувати наказ бігом.

Сер Джора взяв її за руку.

— Королево, у нічних краях Дрого не знадобляться драконові яйця. Ліпше продати їх в Ашаї. Продасте одне — і можна купити корабель, який доправить нас назад у вільні міста. Продасте всі три — і все життя проживете як заможна жінка.

— Я їх отримала не на продаж,— озвалася Дані.

Вона сама вилізла на вогнище, щоб розкласти яйця навколо свого сонця-й-місяця. Чорне — біля серця, під рукою. Зелене — біля голови, огорнувши косою. Кремово-золоте — між ніг. Поцілувавши хала востаннє, Дані відчула на вустах солодкий смак олії.

Злізаючи з кострища, вона зауважила, що за нею спостерігає Міррі Маз-Дуур.

— Ти божевільна,— хрипко сказала богосуджена.

— Чи далеко від божевілля до мудрості? — спитала Дані.— Пане Джоро, приведіть мейгі та прив’яжіть на вогнищі.

— На вог... королево, ні, послухайте!

— Робіть, як кажу.

Він і далі вагався, і вона спалахнула від люті.

— Ви присяглися коритися мені, хай що буде. Рахаро, допоможи йому.

Коли богосуджену потягли до погребального вогнища та прив’язали серед скарбів хала Дрого, вона не кричала. Дані власноруч налила їй на голову олії.

— Дякую, Міррі Маз-Дуур,— сказала вона,— за ті уроки, які ти мені дала.

— Від мене крику ти не почуєш,— озвалася Міррі, в той час як олія стікала їй з волосся та просочувала одяг.

— Почую,— сказала Дані,— але мені потрібні не твої крики, а твоє життя. Я добре пам’ятаю те, що ти мені сказала. Тільки смертю можна заплатити за життя.

Міррі Маз-Дуур розтулила вуста, але нічого не відповіла. Відходячи, Дані бачила, що з чорних очей мейгі зникло презирство, а натомість з’явився інший вираз — можливо, страх. Більш робити не було чого, лише проводжати очима сонце й виглядати першу зірку.

Коли помирає комонник, убивають і його коня, щоб йому було на чому гордо заїхати у нічні краї. Удвох їх спалюють просто неба, і хал відлітає на вогненному коні, щоб посісти своє місце поміж зірок. Що дужче горів чоловік за життя, то ясніше світитиме в темряві його зірка.

Джого першим помітив її.

— Отам,— притишеним голосом зронив він. Дані підвела погляд — і побачила її на сході, низько