Костянтин Шелест - Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест

– Вибачте, пане... мабуть, ми знайомі, але я вас не пам'ятаю... Пані Анне зараз зайнята, але звільниться дуже скоро. Чи не вгодно пану буде її почекати?

«Фух... принаймні вона все ще керуюча, не поїхала нікуди", – Макс трохи розслабився. – Будь ласка. У будь-якому разі – я хочу зняти у вас кілька кімнат. Це можливо?

– Звичайно, пане. Будь-які кімнати на другому поверсі на ваш вибір – верхній поверх зараз весь вільний.

– Тоді потрібна одна більша для двох жінок і дитини, одна для мене і дві для решти дівчат. Хоча, - Макс на мить задумався, – трохи не так... У вас є кімнати представницького класу? Для леді та супроводжуючих?

– Є, пане... Там три кімнати і невелика приймальня. Якщо потрібно – ми швидко проведемо перебудову. Маг може прийти вже через пів години…

– Якщо ми зможемо розмістити там усіх жінок – це буде те, що треба.

– Так є, пане. Лише знадобиться додати ліжечко для дитини. Я негайно викличу мага, все буде готово вже за годину. Але... вибачте... вартість розміщення там три золотих на день...

– Чудово, нехай так і зроблять. Ось вам за два тижні наперед.

Хвилин за тридцять, коли він сам уже цілком влаштувався в тій самій кімнаті, що й минулого разу, у плетені двері постукали. За порогом стояла Анне. «Посвіжішала, але й стала суворішою, – оцінив він, – сукня, звісно, не покоївки. Красива, елегантна і не дешева. Навіть дозволила собі сміливий виріз, що вельми заманливо відкриває потрібні місця. Чуттєві, тонко окреслені губи, ніжна ямочка на підборідді... Та й узагалі, дівчина разюче змінилася, і переважно внутрішньо. Це вже не те замучене дівчисько...

 – Пане... ви шукали зустрічі? Чим можу вам допомогти?

Пух, який до цього моменту лазив казна-звідки, вискочив по стіні на рівень її обличчя і вичікувально розглядав щось у її сукні.

 «Я і сам би там порозглядав детальніше, бач яка стала"... – але вголос запитав, – Ви – управителька, пані Анне? – тон його був як у заклятого скупердяя, вигляд якого він посилено створював.

– Так, це я...

– Будьте люб'язні, пройдіть сюди і подивіться на це! Як таке можливо взагалі!!! – Макс махнув рукою кудись у кут, прихований від очей Анне та будь кого іншого виступом плетеної стіни. Зіграно було бездоганно – дівчина миттєво занепокоїлася про можливі невідомі їй недоліки і зробила два кроки всередину. Макс тут же накинув тишу на все приміщення і зняв своє маскування.

-Ти!!! Живий!!! Повернувся!!! Тобто – ви... – Анне злякано озирнулася на відчинені двері.

– Можна не боятися, нас ніхто не почує. Для охочих послухати – ми зараз із тобою обговорюємо проблему – у номері шторки не того кольору. Нехай усі думають, що в'їхав мерзенний скнара і виносить тобі мозок своїми претензіями.

– Я дуже рада вас бачити, пане, – Анне впоралася з хвилюванням і церемонно вклонилася.

– Так, зажди... відставити поклони. З чого це ти?

– Я... я... – дівчина зам'ялася, – я тільки віддаю вам належне...

– А конкретніше? Взагалі, розкажи-но мені все, все, що тут відбувалося, з того дня. Як тобі працюється? Як сестра? Дитина одужала? Ну і питання – чого власне ти боїшся, що так озираєшся?

– Я побоююся за вас, пане... Після того, як ви не повернулися з дому правителя, було багато галасу. Дуже багато. Вас шукали, довго. Маги обстежили все місто, і сюди приходили. Говорили, що на старшу сім'ю було скоєно напад, ще багато всякого... Ще повернулася зникла принцеса К'єт... і не одна. Того ж дня померла стара Нела – сестра покійного вже правителя Айлора, прадіда нинішнього володаря. А ще – з Тіона прогнали геть усіх святенників. Усіх, до єдиного.

– Ось це цікаво... але яким боком це все до твоїх поклонів?

– Я не дурна, пане... я вмію складати одне з іншим.

– І що такого ти накладала, що вирішила, що мені тепер потрібно кланятися?

– Я... я не знаю, як це висловити. Просто я розумію, що все це було не спроста. Ви виграли турнір, про це не говорять, але всі знають. І я дуже вам винна. Дуже. Спасибі вам, – вона трохи почервоніла, – якби не ви... а зараз усе добре, я майже два роки керуючою... спочатку було важкувато, але я швидко втягнулася. Із сестрою теж усе добре – лікар пана Натана вилікував Тілу за два рази. Вони з донькою пана Натана здружилися і дуже цим задоволені.

– Приблизно зрозуміло, ти задоволена і це добре. Гаразд, із цим пізніше. Аня... у мене до тебе важлива справа, – дівчина показала, що уважно слухає, – я поселив до вас п'ятьох жінок із маленькою дівчинкою. Та які там жінки – дівчата зовсім. Поселив у дорогому номері, так треба.

– Пане, я ж заборгувала вам багато грошей, я поверну негайно... Тільки не все, – вона трохи зам'ялася, – зарплата в мене тепер значно краща, я швидко повертаю борг, – як ви й сказали, я тоді за все заплатила, але ось зібрати назад усю суму ми ще не встигли.

– Пізніше, не в цьому річ. Не потрібно робити знижки. Мені якраз потрібно навпаки, щоб оточуючі подумали, що з цими панянками не все так просто. Зробіть так, щоб до ельфи, тієї, що зі мною приїхала, ставилися з підкресленою повагою. Для всіх – ви знаєте, що вона принцеса і що кімнати дуже дорогі, а дівиці вимогливі. Виділи їм персональну покоївку, якщо треба – двох. Кмітливих і дуже мовчазних. Як ти, – він посміхнувся дівчині теплою і дружньою посмішкою. – Можна розповідати, що вони живуть у дорогих кімнатах, вимагають розкоші, довкола них бігає безліч служниць, їжу їм подають особливу, просто до кімнат, ну і таке інше. Побільше туману і загадок.