Костянтин Шелест - Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест

Прямо з вежі Макс злетів у свій повітряний човен. Анька тільки пискнула від несподіванки – дівчина сиділа просто перед ним.

– Я покажу вам вежу Імператора. Навряд чи хто з вас побуває тут ще раз. – Вони піднялися вище, і він посадив "Буратіну" на тій самій платформі, з якої вилітав з вежі сам годину тому. Хоч як страшно було дівчатам, але краєвид, що відкривався звідси, захопив усіх. Тільки ельфа крадькома витирала сльози, дивлячись у той бік, де мав бути Тіон.

Наступна зупинка була вже за кордоном Заборонених. На тій самій галявині біля річки, де вони зупинялися з принцесами. Зупинка була необхідна – летіти весь час було неможливо, та й заняття ніхто не скасовував. Макс трохи сумував – був би він один, усе було б не так. Спочатку б він злітав до Фортеці, потім... тут він відчув знайомий шум.

– Усі сюди, швидко! – не голосно, але переконливо покликав він. Дівчата, вишколені життям, в якому не сміли не послухатися пана, прибігли миттєво, дарма, що Кірана була до пуття не вбрана – подруги затулили її, і дівчина поквапливо закінчувала вдягатися. Але Макс на них не дивився. Він чекав – судячи з відчуттів, він уже має бути зовсім поруч.

– Що сталося, пане? – схвильована Сея з малою на руках дивилася на нього.

– Усі роблять те, що я скажу. Усім стояти і не смикатися. Усе буде добре. Нічого не бійтеся. Зараз він прийде. – Нарешті, ельфа зрозуміла, про що він і притиснула малявку до себе міцніше. – Ти що, боїшся? – здивувався Макс, – ви ж уже знайомі.

– Не знаю, пане, – прошепотіла вона, – тоді я була інша. – Нарешті, так само безшумно, з гілок за спинами дівчат, висунулася кістяна голова. Страшна паща була прочинена, виходило щось на кшталт пекельної усмішки.

– Жорику, шкодливий ти такий собака, ну от не можеш без своїх фокусів! Нікого не чіпати, вони всі мої, – попередив Макс зарха. Акуратно посунувши дівчат, які не сміли дихнути, він пройшов до кістяної тварюки, обійняв зубасту голову і із задоволенням відчув, що той балдіє.

– Анька, – покликав дівчину, – ти найспритніша... хочеш його погладити? Він, звісно, дуже серйозний хлопець, але нікого просто так не чіпає. Іди...

Гладили зарха всі. А той млів. Дівчата не були магічками і сили у них було ледь-ледь, але їхні емоції теж не мало значили і зарху цього вистачало. Переляк, що переходить у захоплення від власної хоробрості... Затримка вийшла з ельфою. Коли та з малечею на руках, зробила крок ближче, дівчата розступилися, але ось зарх... Кістяний звір завмер, пильно дивлячись чорними провалами очей на ельфу. Потужні щелепи прочинилися, голова потягнулася до дівчини і Макс було напружився, але нічого не сталося – звір наче обнюхував її, поводячи головою то праворуч, то ліворуч. Потім відсунувся, видав якийсь невиразний булькаючий звук і схилив перед нею голову до землі. Макс же відчував, що звір розгублений. За кілька рахунків усе стало як і раніше – Сея і навіть малявка гладили цього великого кістяного собаку, а він знов таки млів. Пух, що уважно спостерігав за всім цим неподобством, вискочив Максу на плече і щось процвірінькав зубатому прямо в темні провали очей. Як Макс зрозумів – заявив свої права. Зарх злегка відсунувся і з якимось дивовижно-винуватим виглядом на страшній морді, знову підсунув голову комусь під руки, не перестаючи скоса спостерігати за білим поганцем. Як це все могло відбиватися на здоровенній кістяній голові – Макс не розумів абсолютно, але відчував, що не помиляється ні на йоту. Хвилин десять усі ще терлися навколо звіра, а потім той якось враз відстрибнув, смикнув хвостом і зник. Але не на довго – хвилин за десять повернувся, притягнувши скору, кілограм так на сто п'ятдесят ваги. Тож до обіду, Макс під керівництвом Аньки і Рити, займався обробленням риби, а Кірана і Сем варили суп і смажили шматки риб'ячого м'яса на вогні. Пух поцупив цілу голову, яка була мабуть разів у триста більша за нього, і моторошно гарчав у кущах, якщо хто проходив поруч.

Вилетіли далі з настанням темряви. Макс перевірив, що всі добре прив'язані, накинув ще й свіже закляття, такий собі силовий пояс, що не дозволяв випасти, і вони полетіли. А що – саме те. Вночі летіти, вдень – тренуватися. За ніч перелетіли аж за Ґор. За розрахунками, ще один переліт – і вони в Тіоні. Ельфа нервувала дедалі більше. Тільки малявка її й відволікала. Дівчинка була чудова – всіх любила, до всіх ішла на руки, гуляла, але, якщо що – миттю бігла до Сеї і ховалася за нею.

– Що ти будеш робити з нею? – поцікавився Макс у дівчини, – у тебе можуть бути проблеми, обов'язково якийсь виродок придумає, що це твоя дитина, – та, як завжди, почервоніла.

– Мені все одно, пане... Я її не кину. Буде зі мною. Голодна не буде, а з рештою якось розберемося.