Андрій Касьянюк - Химерники. Влада народу, Андрій Касьянюк

Розділ 3/3

– Ти хотів поговорити?

– Так.

– Про що?

– Про продовження навали.

– Ти серйозно? Після такої гучної поразки…

– І що? Це була проба. З одного боку вона вийшла невдалою, але з іншого боку ми набули певного досвіду.

– Ти же бачив – вони нас вб’ють. Це самовбивство нашого народу… точніше вбивство – тобою.

– Вкраїнці закінчаться раніше ніж ми. Тож… ми переможемо. Але мені потрібна твоя допомога.

– Я не прийматиму в цьому участі.

– В сенсі?

– Я не буду допомагати тобі вбивати мій народ.

– Ти противишся мені? – песиголовець напружив своє тіло. Він лежав під ковдрою, і з-під неї визирали тільки перев’язана морда та лапи з пазурами.

Іван опустився на коліна, утопаючи в пожухлому, сухому листі. Сухому, хай на нього і капали сльози… та від близькості Лиха, листя почали усихати тільки більше.

– Либідь, пробач мені… – плачучи, тихо сказав північник.

– Так, противлюся – кивнув другий та останній песиголовець у всьому великому наметі царя царів; і це «так» прозвучало гучно та впевнено.

Ліжко скрипнуло під важкістю тіла в обладунках.

– Ти хочеш скористатися моєю слабкістю? – спитав Володимир у песиголовця, що також був у обладунках.

Алекс подивився йому в око. А потім підняв погляд вище.

Іван збагнув, що вона була права. Що вона мала рацію, а це він діяв неправильно. Тож він підняв погляд угору… на крони Лісу, котрими північник сам відгородив себе від південниці.

Він дивився на темряву, загнану у рамки… квадрата.

Вони були такими чіткими – за них просто не можна…

…або ж не хочеться…

…переступати.

– Я не вбивця.

– Так?.. І як тоді ти будеш противитися мені? Як збираєшся перемогти мене?

Алекс опустив погляд.

– Серед лихийців є безліч тих, кому твоя навала, як і ти сам, не до душі. Я згуртую їх, і ми примусимо тебе здатися, – лихиєць, що був проти війни, дивився на диктатора. – Ми переможемо мирним шляхом, без крові.

Володимир дивився у відповідь. А потім сказав безвиразним тоном:

– Зрозуміло… якщо ти так хочеш… це твій вибір. І що ж, я теж не вб’ю тебе, раз ти не хочеш вбивати мене. Але на волі не залишу – посаджу за ґрати. Варта!

– В тюрму? Що ж, мене це не зупинить, – впевнено сказав глава клану Навальників, та сам розвернувся на зустріч вартовим, відходячи від ліжка диктатора.

 

– То в нього, все ж таки, був вибір? – шмигнувши носом, спитала Василина.

– Ммм… – чоловік, приїхавший у Дубинськ декілька днів тому без бажання жити, подивився на жінку… та відповів: – Так. У нього був вибір, і він його зробив.

– Такий собі вибір.

– Ну… чомусь лихийці роблять неправильний вибір… – чоловік із зусиллям розвів руками, – …і чомусь не хочуть починати робити правильний, – слабка людина опустила руки.

 

У гетьманській резиденції, в кабінеті гетьмана, царював безлад, бо гетьманська старшина вже декілька годин розмірковувала як діяти, якщо химерник не впорається. Навіть оголосили збір добровольців, та інші заходи, бо з цим просто не можна зволікати.

Як виявилося, не дарма.

– Можливо, коли Чіпка відновиться, просто спробує ще раз?

– Це буде вироком для нашого єдиного відомого химерника. З амулетом проти химерників цар царів майже невразливий. І, після спроби замаху, він буде обережним ще більше.

– Так у чому проблема. Ми же підготувалися до навали, самі казали?

Після цього запитання усі почали оглядати один одного, поки не зупинили погляди на головному.

На людині, що зараз сиділа з відстороненим виразом обличчя.

Гетьман відповів:

– Відверто кажучи, я розраховував на Чіпку більше, ніж на готовність нашого народу боротися, бо, самі розумієте… – політик похитав головою. – Шкода, що наш химерник не…

Гетьман перервався, бо відмітив, що тепер погляди людей почали зосереджуватися на вікні за його спиною.

Чоловік нахмурився, і оглянувся.

Коли він тільки обертався, то зрозумів, що на площі за вікном чутно якийсь шум; а коли дообернувся, то йому в око впала тріумфальна колонна з Либіддю – іншою, не менш відомою ніж Чіпка, химерницею.

Гомін не припинявся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍