Анні Кос - Місце під зорями, Анні Кос

— Виплекаєте… як сина? — вона ошелешено розкрила очі, але швидко насупилася. — По північних законах?

— А ви воліли б нічого не змінювати й виростити з нього копію батька?

— Ні… Але… — вона не знайшлася з відповіддю.

— Я не вимагатиму від нього, аби він забув про минуле чи став чужинцем у власному домі. Лише переконаюся, що його вчинки визначатимуться розумом і логікою, а не застарілою ненавистю роду. Як вам таке рішення?

— Ви божевільні.

— Можливо.

— Він стане вічною мішенню.

— Цього разу в нього буде могутній покровитель.

— Якщо ви не прагнете корони імперії, то чому просто не підете геть? Демони нам більше не загроза, після стількох поразок у бік Недоре навіть оком ніхто не кине. Ви можете забрати війська й вільно жити за перевалами, а нас залишити задихатися у власних проблемах.

— Тому, що з часом з Аділя все одно викують зброю проти мене.

— А ви не даєте зброю в руки своїм ворогам?

— Ні, не даю, — заперечливо хитнув головою Ульф. — До того ж це добряче схоже на боягузтво і втечу, а він би подібного не схвалив.

— Хто «він»? — на обличчі Арселії відбилося щире нерозуміння.

— Хальвард, герцог сутінкових земель. Він сподівався, що залишає країну у надійних руках. Не хочу, щоб його віра в нас виявилося марною.

— Отже, ви готові звалити на себе тягар влади з вірності мертвій людині?

— Він був не просто людиною, — зітхнув Ульф і чи не вперше подивився просто їй у вічі, не приховуючи справжніх емоцій. — Він був моїм другом.

Було щось в його погляді, від чого Арселія разом проковтнула усі заперечення й уточнення. Від болю, що просочив ці слова, в неї стиснулося серце. Цікаво, чи хтось у цілому світі сумуватиме так сильно за нею, Аділем, покійним Сабіром? Навряд, бо жоден з них трьох насправді того не вартий. Можливо, лише поки що, але все ж… Вона нарешті поклала нещасне перо на місце.

— Присягніться, що будете берегти життя Аділя, як своє власне.

— О, своє я зберігаю геть погано. Але майбутньому імператору нічого не загрожуватиме, доки він не шукатиме нової війни.

— А що зробите зі мною? Відправите в який-небудь непримітний маєток у провінції?

— Я не настільки дурний. Я погано знаю це місто і його жителів, мені невідомі підводні течії Золотого двору, я не знаю, кому взагалі можна довіряти. Мені потрібні союзники. Крім того, мати майбутнього імператора — найнадійніша захисниця дитини, ви пильнуватимете за ним і вдень, і вночі. Що ще вас бентежить?

— Нічого і все одразу, — Арселія підвелася. — Я складу необхідний документ сьогодні. Якщо ваша божевільна ідея спрацює, то що станеться через шістнадцять років?

Ульф знизав плечима.

— Гадки не маю.

— Що ж, — вона розправила плечі й гордовито підвела голову. — Я обіцяю вам свою допомогу і вірність доти, доки мій син у безпеці.

— Це чесна угода, моя імператрице, — схилився в поклоні Ульф.

Коли двері за ним зачинилися, Арселія ще довго стояла і безмовно вдихала ранкове повітря. 

Вона житиме. І житиме її син. А що принесе з собою майбутнє, покаже тільки час.