Анні Кос - Місце під зорями, Анні Кос

— Мені шкода, для вас це, безперечно, болісний удар, — Арселія схилила голову й торкнулася лоба, склавши пальці правої руки в спеціальному жесті, що підкреслював в жителів пустелі щиру тугу. — Вчорашній день став днем втрат, нам залишається тільки просити стихії та богів про милосердя до полеглих. Але що ж тоді відбувається за цими стінами тепер?

— Зараз я очолюю сили Недоре і Міати. Залишки міської варти наводять лад на вулицях, хоча це й не так просто. Війська під командуванням Бадра Зойри вже рухаються сюди на перемовини, багато воєначальників склали зброю. У місті не залишилося нікого з союзників вашого чоловіка. Імператорська рада розпалася: хтось загинув, хтось утік. Зараз фактичною владою в столиці й, можливо, у всій імперії, є я.

Арселія мовчала, чекаючи на продовження, і Ульф заговорив, ходячи кімнатою вперед-назад.

— Хочу, щоб ви знали: ще кілька днів тому я вважав, що без нащадків роду Фарріт імперія стала б більш щасливою. Якби обставини склалися трохи інакше, я б не помилував ні вас, ні вашого сина. Однак зараз я мушу дбати про вашу безпеку, адже життя Аділя — останній цвях, який тримає вутлий човен імперії на плаву. Отже, нам із вами доведеться якось домовлятися.

— Мені нічого запропонувати вам, ви ж знаєте. Усе, чим я володіла до вчорашнього дня, відтепер належить іншим.

— Ви помиляєтеся, — він зупинився. — Ви все ще вінценосна імператриця, а ваш син — законний спадкоємець престолу, визнаний у шлюбі й наділений даром стихій. 

— Що означає титул? — тихо відгукнулася Арселія, — порожній звук. У мене немає ні прихильників, ні власних військ чи магії, щоб захистити Аділя. Чого ви від мене хочете? Щоб я підписала добровільне зречення? Будь ласка, накажіть принести перо і папір, я підпишу. 

— Сравді готові відмовитися від влади й для себе, і для спадкоємця? — Ульф дозволив собі виказати легке здивування.

— Так, не вагаючись. Я не бажала її, але не змогла уникнути. 

— І вас не хвилює, що після цього вас обох можуть викинути звідси або навіть стратити? 

— Я розумію це, — кивнула вона, — як і те, що ми й так у вашій владі, і ви вільні зробити це будь-якої миті. Я не можу нічого вимагати, лише просити про поблажливість. 

— І що, по-вашому, я робитиму після вашого зречення чи смерті? — Ульф говорив рівно, але від Арселії не сховалася нотка допитливості в його тоні.

— За відсутності прямого спадкоємця імператора ви отримаєте трон за правом сильного. У цьому є резон: під вашою рукою зберуться всі, кого влада Сабіра поставила на межу виживання. Ви очолите розрізнені сили в імперії, навіть якщо рада буде проти. Вірогідно, проллється кров, але для різноманітності це буде кров аристократів, а не простолюдинів.

— Імперією має правити маг, який зберігає рівновагу, — нагадав Ульф.

— Зберігати рівновагу може будь-який обдарований жрець, вінець тут ні до чого.

— І вам не шкода сина?

— Дуже шкода, але швидка смерть краща за ганебне існування в ув'язненні, адже так?

— Ви говорите жорстокі речі, — Ульф відвернувся і знову почав ходити кімнатою.

— Я занадто довго прожила у палаці, щоб вважати безболісну смерть жорстокістю, — заперечила Арселія. — Власне, вчора я просто хотіла позбавити себе й сина від невизначеності й можливих тортур. Тож кажіть, що саме вам від мене потрібно, я це зроблю. В мене є лише одна умова, й ви її знаєте: дозвольте мені й Аділю піти гідно.

— Ні, — озвався Ульф, навіть не повернувшись. — Не буду стверджувати, що ваша пропозиція не має сенсу, та мої плани дещо відрізняються від ваших. Ви маєте рацію лише в одному: папір і перо нам точно знадобляться.

Імператриця з тривогою простежила, як Ульф віддав розпорядження, а один з його людей приніс чисті аркуші та набір для письма. Чорний Вовк жестом запросив жінку до столу. 

Чи могла вона намагатися чинити опір або сперечатися? Ні, йому було достатньо пригрозити заподіяти шкоду дитині в сусідній кімнаті, щоб змусити її виконати будь-які забаганки. То до чого пручатися? Імператриця зітхнула й вмочила перо в чорнило:

— Що писати?

— Наказ. Від імені законного спадкоємця Сабіра, а також від вашого імені, як імператриці: ви оголосите про смерть свого чоловіка, а також назвете його первістка і єдиного сина — Аділя Гіяса вар Сабіра з роду Фарріт — ясновельможним імператором. Аділь буде коронований після досягнення двадцяти років тут, у Дармсуді. Доти правитиме регентська рада, головою якої ви призначите мене, Ульфа Ньорда із Зелених островів, колишнього першого воєначальника Недоре і Міати.

Арселія завмерла з піднятою рукою, з застиглого на половині дорозі пера на стіл зірвалася чорна крапля.

— Для чого вам це? Ви можете забрати собі імператорський титул без жодних умов просто зараз.

— Для того, — різко озвався Ульф, — що я ніколи не прагнув влади, тим паче над імперією. Трясця, та я навіть герцогством не збирався керувати! Цей тягар занадто важкий для мене. Через тих клятих демонів справи повернулися таким чином, що залишити країну напризволяще буде дурістю та злочином. Але я хочу мати гарантії, що свобода повернеться до мене. Цією гарантією буде хлопчик, якому зараз лише чотири, якого я виплекаю, як свого сина, і одного дня поверну йому те, що через власну дурість втратив його батько.