Франсуа Рабле - Ґарґантюа і Пантаґрюель

сюди. Він тут стоїть, він дух пророчий. І вбити Атеней нам хоче, Що цей триніг — то Сулія З вином предивним, бачу я, Бо істина таки в вині. Від неї й мовлено мені. Яка нас жде будучина, Відкрила найвірніш вона, Оця Божественна Плящина. От, брате Жане, в цю хвилину Спитав би ти, поки ми тут, І щоб самому все почуть, У трисмегістовської[521] Пляшки, А це ж тобі овсі не важко, Чи треба нам тебе женити. А щоб її не прогнівити Нецеремонністю такою, Посип скоріш фонтан мукою.

На це брат Жан спересердя відповів:

Клянуся ботою малою Святого Бенуа, що вмить Посвідчить кожен мій сусід, Що я покірно і безгласо Радніше скину свою рясу. Піду бурлакою із хати, Ніж дамся жінці попихати. Женитися? Ото охота! Загрузнуть в баб'ячім болоті! Під боком мать це ластів'я? То як же зможу тоді я До Цезаря і до Помпея Піднестись звагою своєю? Та шлюб мені — страшна кормига.

Тут Панурґ розхристав накривку і всі свої містичні шати і так відповів братові Жану:

То знай, безсовісний латрига, Що підеш ти в смолі кипіть, А я в раю, як самоцвіт, Сіятиму в красі усій Й на тебе звідти, блудодій, Мочитимусь. От буде сцена. А втім є інша думка в мене: Поки чортів'я попід руки Тягтимуть грішного на муки, А що як дама Прозерпіна Своє охітне око спине На тому, що в твоїй матні. І бачиться тепер мені, Як ця розвогнена жага На закоханців вже чига, Як вас Амур у шал уверг, Як ти береш її під верх. Невже тоді, признайсь, синок, Не побіжить в якийсь шинок Принести випити вина На загад твій сам Сатана? І пляшку ти не вип'єш махом За ту, що тішиться з монахом?

— Пішов ти, дурню старий (сказав брат Жан), к бісу! Не стану я більше римувати, рима кісткою мені в горлі стоїть. Побалакаймо про те, як нам віддячитися.

Розділ XLVII
Як, попрощавшись з Бакбук, ми оракул Сулії покинули

— Про віддяку (сказала Бабук) не може бути й мови. За нагороду нам буде те, що ви зостанетесь удоволені. Тут під землею, в теренах циркумцентральних, для нас вище благо не в тім, аби брати і приймати, а в тім, аби наділяти і давати, і раді ми не тоді, як багато беремо і від інших приймаємо, як це заведено, мабуть, по ваших сектах, а тоді, як ми багато чим інших наділяємо і багато їм даємо. Я прошу вас про одне: запишіть у цій ритуальній книзі ваші імена і назву вашого краю.

З цим словом вона розгорнула велику гарну книгу, і її містагог записав з нашого голосу, провівши золотим стилетом кілька ліній, проте ніяких письмен після цього не з'явилося.

Тоді Бакбук налила незвичайної своєї води у три міхи і, передаючи їх нам до рук, сказала:

– Ідіть, друзі мої, і хай береже вас ця духовна сфера, центр якої всюди, а кружина ніде, і звана у нас Богом; коли ви вернетесь до себе, то посвідчіть, які величезні скарби і дива дивні криються тут під землею. Адже недарма Церера, шанована всіма за те, що відкрила штуку рільництва, навчила його людей і завдяки винаходу пашні вибавила рід людський від такої грубої поживи, як жолуді, недарма вона так побивалась, що її доньку умкнули в попідземні наші терени, певна річ, передчуваючи, що під землею її дочка виявить більше благ і більше чудес, ніж сотворила нагорі вона сама.

На що звелася у вас штука викликати блискавку і зводити з неба вогонь, колись винайдена мудрим Прометеем? Ви її, напевне, вже втратили; на вашій півкулі вона зникла, тоді як тут, під землею, вона застосовується, як колись. Даремно ви дивуєтесь, побачивши, як перун і вогонь небесний спалюють і спопеляють ваші міста, вам невтямки, від кого, через кого і звідки береться цей катаклізм, як на ваш погляд