Франсуа Рабле - Ґарґантюа і Пантаґрюель

спільне для всіх язиків і всі народи з однаковим правом і підставою його вживають. Справді, Езоп у своїй притчі мовить, що люди народжуються з мішком на спині, що смертним судилося поневірятися і з довгою рукою ходити. У всьому цьому світі нема могутнього царя, який міг би обійтися без іншої людини, нема такого гордого злидаря, який міг би обійтись без багача, хай це сам філософ Гіппій, тімаха на всі руки. Проте важче обійтися без напою, ніж без мішка. Ми тут поділяємо ту думку, що людині притаманно не сміятися, а пити. І не просто пити, пити все поспіль, так уміють і тварини, ні, я розумію добре холодне винце. Затямте, друзі: вино нас робить богами, воно має найвагоміші докази і найдосконаліший пророчий хист. Ваші академіки, доводячи, що слово вино, грекою οίνοσ, походить від vis, що означає — сила, потуга, тільки підтверджують мою думку, бо вину дано владу наповнювати душу істиною, знанням і любомудрієм. Як ви зважили на те, що йонійськими літерами написано на храмових дверях, то вам має бути розумно, що істина в вині. Біж-Сулія вас до цього і схиляє, а тепер ви самі бачите її правоту.

— Краще (сказав Пантагрюель) за цю вельмиповажану жрицю не скажеш. Адже і я казав вам те саме, коли ви вперше про це зі мною заговорили. Ну що ж, триньк! Що підказує вам серце, вакхічним сп'янінням зігріте?

— Тринькнемо, — сказав Панурґ.

О добрий Бахус! Це до тебе Я тринькну чарочку як треба. Вона не спить, го-го, га-га, Невдовзі зробиться туга, Хай непорадна й невеличка, Зате на рість багата тичка. Я вірю, що кінець кінцем Удома стану я вітцем, Що шлюб візьму я неодмінно, Що трапиться мені дружина, З якою я навперебій Вступатиму в любовний бій. Провиджу я, що до упаду Зрошатиму мою розсаду, Знов поратиму нивку ту ж, Бо буду я взірцевий муж. Гукатиму всякчас над нею: Хвала тобі, о Гіменею! Вітайте ж наших молодят! Я ладен, брате Жане, дать Присягу всім, хто побажає, Що цей оракул посідає Пророчим непохибним даром. Розділ XLVI
Як Панурґ та інші в поетичному натхненні завіршували

— Ти що (сказав брат Жан) зцапів чи причинний? Дивіться, як він запінився! Чуєте, як він римує? Далебі, він безумніший за безум! Очі пустив під лоба, достоту здохла коза. Чи не краще йому піти геть? Посрати десь у застумі? Поїсти собачого зілля, щоб пронесло? А то чернецьким робом застромити в рота руку по лікоть для кендюха полекші? Знаєте, біда біду гонить.

Аж це нагнав брата Жана Пантагрюель:

Лиш Бахусовим підхилившись чарам, На волю лиш віддавшись п'яним марам, Зробився він завзятим співаком. Бо хто без краю І без загаю Вино кружає Та ще й душком, Кричить, співає І розпускає Брехню кругом, То за столом Він язиком Всіх забиває. Та бачачи, яким пала він жаром, Хоть ви його і звете пияком, Брать на глузи його було б гріхом.

— Як? (сказав брат Жан). Ви теж римуєте? Присяйбогу, ми всі набрались повні. Подививсь би тепер на нас Ґарґантюа! Бігме, не знаю, римувати мені й собі чи не римувати. Я чоловік темний, але ж усі на римування з'їхали! Іваном Предтечею свідчусь, на віршомаза я закривлюсь не згірш від усякого. А як невлад, то даруйте.

О Боже! Просту воду Вином зробив ти вмить. Дай, щоб мій зад народу Ліхтар міг замінить.

Після нього знов озвався Панурґ:

Самої Пітії триніг Вовіки б дать і то не зміг Мудрішого за цей відказ, Щоб так усіх уразив нас. Не в Дельфах мав би він родиться, А тут споруджений в каплиці. Коли б Плутарх, подібно нам, Явився тринькнути в цей храм, Не засумнився б він ніяк, Чому оракул став німак, Німіший за саму рибину. А ось яка цьому причина: Триніг пророчий назавжди Із Дельф принесено