Лев Миколайович Толстой - Війна і мир 3-4

Я не міг встояти перед видовищем величі і слави, яким він вкривав Францію. Коли я зрозумів, чого він хоче, коли я побачив, що він готує для нас ложе лаврів, я сказав собі: оце государ, і я віддався йому. Он як! Так, дорогий мій, це найвеличніша людина минулих і прийдешніх віків.

— Що, він у Москві?

270

— Ні, він зробить свій в’їзд завтра,

271

— Чудесно, полковник цих віртембергців! Він німець; але гарний хлопець, незважаючи на те. Але німець.

272

— До речі, виходить, ви знаєте по-німецькому?

273

— Як по-німецькому притулок?

274

— Притулок? Притулок — по-німецькому — Unterkunft.

275

— Як ви кажете?

276

— Які дурні ці німці. Правда ж, мосьє П’єр?

277

— Ну, ще пляшечку цього московського бордо, правда ж? Морель зігріє нам ще пляшечку. Морель!

278

Що ж це, ми сумні?

279

— Може, я засмутив вас? Ні, справді, чи не маєте ви чого-небудь проти мене? Може, щодо становища?

280

— Слово честі, не кажучи вже про те, чим я вам завдячую, я почуваю до вас дружбу. Чи не можу я зробити для вас що-небудь? Розраховуйте на мене. Це на життя і на смерть. Я кажу вам це, кладучи руку  на серце.

281

— А! в такому разі п’ю за нашу дружбу!

282

— Так, мій друже, це колесо фортуни. Хто сказав би мені, що я буду солдатом і капітаном драгунів на службі в Бонапарта, як ми його бувало називали. Проте, ось же я в Москві з ним. Треба вам сказати, мій дорогий,

283

що ім’я наше одно з найстародавніших у Франції.

284

«Моя бідолашна мати».

285

— Але все це є лише вступ у життя, а суть його — це любов. Любов! Хіба не правда, мосьє П’єр? Ще скляночку.

286

— О, жінки, жінки!

287

любов,

288

любов візників, друга — любов дурнів;

289

спогадів про Німеччину, де чоловіки їдять капустяний суп і де молоді дівчата занадто біляві.

290

парижанку серцем,

291

«Я врятував ваше життя і рятую вашу честь!»

292

— Ач!

293

— Платонічна любов, хмаринки...

294

— Тут не проходять,

295

— Цьому чого ще треба,

296

— Дитини в цьому домі. Ви не бачили дитини?

297

— Цей що ще розбалакує. Забирайся до дідька,

298

— Дитина? Я чув, щось пищало в саду. Може, це його дитина. Що ж, треба по-людському. Ми всі люди...

— Де вона? Де вона?

299

— Сюди! Сюди!

300

— Почекайте, я зараз зійду.

301

— Гей ви, швидше, припікати починає.

302

— Ось ваша дитина. А, дівчинка, тим краще. До побачення, товстуне. Що ж, треба по-людському. Всі люди.

303

— Не займайте цієї жінки!

304

— Ну, ну! Не дурій!

305

— Поручику, в нього кинджал,

306

— А, зброя!

307

— Добре, добре, на суді все розкажеш,

308

— По-французькому знаєш?

309

— Покличте перекладача.

310

— Він не схожий на простолюдина,

311

— О, о! він дуже схожий на палія. Спитайте його — хто він?

312

— Я не скажу вам, хто я. Я ваш бранець. Ведіть мене,

313

— А! А! Ну, марші

314

— Чого їй треба?

315

— Чого їй треба? Вона несе дочку мою, яку я врятував з вогню! Прощай!

316

— Кажуть, що сердешній графині дуже погано. Лікар сказав, що це грудна ангіна.

— Ангіна? О, це страшна хвороба!

— Кажуть, що суперники помирилися завдяки ангіні...

317

— Старий граф дуже зворушливий, кажуть. Він заплакав, як дитя, коли лікар сказав, що випадок небезпечний.

— О, це була б велика втрата. Така чарівна жінка.

— Ви говорите про бідолашну графиню... Я посилала довідатись про її здоров’я. Мені сказали, що їй трохи краще. О, безперечно, це найчарівніша жінка в світі,

318

— Ми належимо до різних таборів, але це не перешкоджає мені поважати її за її заслугами. Вона така нещасна,

319

— Ваші відомості можуть бути вірніші за мої,

320

— Але я з певних джерел знаю, що цей лікар дуже вчений і вмілий чоловік. Це лейб-медик королеви іспанської.

321

дотеп,

322

— Я вважаю, що це чудесно!

323

герой Петрополя.

324

— Імператор відсилає австрійські прапори, дружні й заблудні прапори, які він знайшов поза справжнім шляхом,

325

— Чудесно, чудесно,

326

— Це Варшавський шлях, можливо,

327

— Яка сила і Який стиль!

328

— Ви побачите,

329