Чарльз Діккенс - Девід Копперфілд

подивитись, як ти вийдеш зі скрути, Троте; і ти вийшов благородно — наполегливо, настійно, самовіддано. Так само й Дік. Не говоріть зі мною, бо мої нерви збуджені.

Ніхто б цього не подумав, побачивши міс Бетсі, що сиділа прямо, склавши руки; але вона зав­жди вміло володіла собою.

— Тоді я щиро радий оголосити, — скрикнув Тредльс, сяючи, — що ми врятували всі гроші!

— Не вітайте мене ніхто! — вигукнула моя бабуся. — Як це ви зробили, сер?

— Ви гадали, що містер Вікфілд невміло порядкував вашим капіталом? — спитав Тредльс.

— Авжеж, гадала, — відповіла бабуся. — І тому легко заспокоїлася з цього приводу. Агнес, ані слова!

— Ваші державні папери справді продані, — сказав Тредльс, — за повноваженням, зміцненим вашим підписом. Можна й не говорити, хто продавав і на чиє ім'я. Згодом цей негідник умовив містера Вікфілда і довів брехливими цифрами, що гроші ці витрачені на покриття інших недоліків та різних нестач, які необхідно було приховати від світу. Містер Вікфілд у руках цього грабіжника був уже таким слабким, що сплачував вам проценти на суми, що, як він знав, уже не існували; отже, він, на жаль, сам ставав співучасником фальшування.

— І врешті-решт весь сором узяв на себе, — додала моя бабуся. — Він написав мені божевільного листа, в якому звинувачував себе в грабунку та в нечуваній підлості. На це я одного ранку приїхала до нього, зажадала свічку, спалила листа і сказала, що як він колись спроможний буде справедливо розплатитися зі мною, то хай розплатиться, коли ж ні, то заради своєї доньки хай, принаймні, не говорить про це... Якщо хтось почне розмовляти зі мною, я негайно піду з цього дому!

Ми всі мовчали. Агнес затулила обличчя руками.

— Гаразд, мій любий друже, — знову заговорила моя бабуся. — Ви таки насправді витягли в нього ці гроші?

— Справа в тому, — відповів Тредльс, — що містер Мікоубер атакував його з усіх боків і на всяку витівку тримав напоготові новий доказ; отже, він уже не міг ніяк вислизнути. Варте уваги те, що Урія Гіп захопив ці гроші не стільки зі своєї ненажерливої жадібності, скільки з ненависті до Копперфілда. У цьому я абсолютно переконаний. Він сам заявив мені про це відверто і з неймовірним нахабством. Він сказав навіть, що сам охоче витратив би всю суму, аби завдати шкоди Копперфілду.

— Га! — вигукнула бабуся, насупивши брови і глянувши на Агнес. — А що він тепер поробляє?

— Не знаю. Він поїхав звідси, — сказав Тредльс, — зі своєю матір'ю, яка весь час тут зойкала, благала нас і, між іншим, зізнавалася. Вони поїхали одним з лондонських нічних диліжансів, і я нічого більше не знаю про Гіпа, крім того, що на прощання його злість проти мене дійшла останньої межі. Здавалося, він вважав, що мусить завдячувати мені не менше, ніж містерові Мікоуберу; за це я йому подякував, як за комплімент.

— Ти гадаєш, що в нього є гроші, Тредльсе? — спитав я.

— Авжеж, я так гадаю, — відповів Тредльс, похитуючи головою. — У той чи інший спосіб він, певно, захопив собі чималеньку суму. Але ти, мабуть, зрозумієш, Копперфілде, що гроші ніколи не стримають цю людину від підлих вчинків. Він такий безсоромний лицемір, що яку б мету не мав перед очима, неодмінно піде до неї підлими шляхами. Так він винагороджує себе за маску смиренності, яку постійно носить. Плазуючи по землі до тієї чи іншої низької мети, він зав­жди буде перебільшувати перепони на шляху до неї та ненавидіти і підозрювати будь-кого, винного чи невинного, хто стане між ним і його метою. Так його підлість за найменшої нагоди, або зовсім без нагоди, щохвилини піднімається на рівень вище. Варто тільки розглянути його тутешню історію, щоб зрозуміти це.

— Він — найпідліша потвора, — сказала моя бабуся.

— Не знаю, як це воно виходить! — замислено зазначив Тредльс. — Деякі люди можуть бути дуже підлими, коли як слід візьмуться до цього.

— А тепер щодо Мікоубера, — сказала бабуся.

— Справді, — бадьоро відповів Тредльс, — я мушу ще раз віддати належне містерові Мікоуберу. Якби він не був такий працьовитий і наполегливий, ми ніколи не могли б сподіватися досягти чогось, вартого уваги. І я гадаю, ми повинні зважити, що містер Мікоубер діяв справедливо заради самої справедливості, особливо коли згадаємо, чого міг би він домогтися від Гіпа за своє мовчання.

— Я теж так думаю, — сказав я.

— Ну, що б ви йому дали? — спитала моя бабуся.

— О! Перш ніж дійдемо до цього, — трохи збентежено сказав Тредльс, — я боюся, що мусив обійти увагою (бо я не міг одразу охопити все) два пункти в цій важкій і з усіх поглядів незаконній справі... тут від початку до кінця все незаконно. Перше — боргові листи, що їх містер Мікоубер дав Гіпові під аванси.

— Гаразд! Їх треба сплатити, — сказала бабуся.

— Так-то воно так, але я не знаю, коли вони будуть подані до сплати і де вони, — зазначив Тредльс, широко розкриваючи очі, — і передбачаю, що містера Мікоубера до від'їзду безнастанно будуть хапати і арештовувати.

— То й треба буде безнастанно звільняти його з-під арешту, — сказала моя бабуся. — Скільки він заборгував усього?

— Містер Мікоубер записав ці операції... він називає їх операціями... з превеликими формальностями до своєї прибутково-видаткової книги, — відповів Тредльс, усміхаючись, — і він каже, що сума становить сто три фунти п'ять шилінгів.

— Ну, що ми йому дамо, включаючи цю суму? — спитала бабуся. — Агнес, люба моя, про розподіл цих витрат ми з вами можемо поговорити пізніше. Скільки ж йому дати? П'ятсот фунтів?

Тут ми з Тредльсом разом втрутилися. Ми порекомендували видати Мікоуберові невеличку суму грошей і сплачувати борги у міру надходження позовів. Запропонували купити для всієї сім'ї проїзні квитки, спорядження та ще дати їм сто фунтів; і зробити це в такий спосіб, щоб цілком серйозно погодитися на пропозицію містера Мікоубера повернути позику, бо для нього буде здоровіше вважати себе відповідальним. До цього я додав також, що поясню містерові Пеготті, на якого можна покластися, особливості характеру і біографію містера Мікоубера; містерові Пеготті треба також доручити видати йому ще сотню фунтів, коли він визнає це за потрібне. Далі я запропонував зацікавити містера Мікоубера містером Пеготті і розповісти йому з історії старого моряка стільки, скільки треба і пристойно; таким чином я гадав, що вони для загальної користі заприятелюють. Всі палко підтримали ці пропозиції, і я можу додати тут, що головні особи, яких наш план стосувався, також незабаром палко підтримали його.

Бачачи, що Тредльс знову несміливо поглядає на мою бабусю, я нагадав йому, що він упустив ще один пункт.

— Ти й твоя бабуся пробачите мені, Копперфілде, якщо я торкнуся болючої теми? На жаль, я мушу це зробити, — сказав Тредльс, вагаючись. — Мені здається потрібним нагадати вам про це. У день, коли містер Мікоубер виступив зі своїм незабутнім викриттям, Урія Гіп загрозливо натякнув на... на чоловіка твоєї бабусі.

Бабуся, сидячи цілком