Кеннет Грем - Вітер у вербах, Кеннет Грем

— Жабс іще в ліжку, — сказав Борсук Ондатрові, перепинивши його перед дверима. — Лежить і тільки стогне: “Залишіть мене самого!” Від усього відмовляється. Думаю, це ненадовго, тож не бери собі до серця, ну і взагалі. І будь уважний, Ондатре! Якщо Жабс тихий і слухняний, якщо він удає з себе цяцю-хлопчика, треба бути напоготові. Не інакше як щось замислив. Я його як облупленого знаю. А тепер усе, бувай.

— Як здоров’ячко, старий? — бадьоро запитав Ондатр, підступаючи до Жабсового ліжка.

Відповіді довелося чекати кілька хвилин. Аж ось нарешті той заквилив:

— Дякую дуже, люб’язний Ондатрику! Тебе цікавить мій стан, як це мило з твого боку! Але спочатку ти скажи мені, як поживаєте ти і наш любий Кріт?

— У нас усе гаразд, — відказав Ондатр. І, забувши про пильність, бовкнув: — Кріт іде з Борсуком на прогулянку. Будуть десь аж під обід, тож весь ранок ми самі. Ну та нічого, зі мною не занудьгуєш. Ану пострибай, будь молодчинкою. Не лежи похмурим у такий чудовий ранок!

— Ондатрику, дорогенький мій, — промимрив Жабс, — нічого ти не розумієш! Ти кажеш “пострибай”, а мені зараз далеко не до стрибків, ой як далекої Та ти на мене не зважай. Знаєш, я терпіти не можу завдавати друзям клопотів, єдина надія, що мені уже недовго вас морочити. Як я цього хочу!..

— Знаєш, я б теж цього хотів, — відказав прихильно Ондатр. — Ти таки був нам морокою весь цей час, і приємно чути, що скоро цьому край. Та ще за такої погоди, те ще на початку навігації! Жабсе, то було просто свинством із твого боку! Я маю на увазі не стільки клопоти, яких ти завдавав, скільки те, що ми через них утрачаємо.

— А по-моєму, ти маєш на увазі саме клопоти, — похмуро відказав Жабс. — Я все розумію. Нема тут нічого неприродного. Тобі набридло упадати коло мене. Я не можу просити тебе, щоб ти й далі щось робив. Так, я справді сама прикрість.

— Що правда, то правда, — відказав Ондатр, — але ж послухай! Заради тебе я готовий стерпіти все на світі, аби лише ти взявся за розум.

— Ондатрику, якби я думав так само, як ти, — проквилив Жабс ледве чутно, — то попросив би тебе — мабуть, востаннє, — чимдуж помчати в село по лікаря, навіть якщо вже й пізно. Та ти не хвилюйся. Тобі це тільки зайвий клопіт, то, може, нехай усе лишається, як є.

— Овва, а навіщо тобі лікар? — запитав Ондатр, підступаючи ближче та пильніше придивляючись до Жабса.

Той і справді якось принишк, обм’як, голос його ослаб, та й тримався він якось дивно.

— Останнім часом ти не міг би не помітити… — стогнав Жабс. — Та ні… навіщо воно тобі здалося? Щось помічати — це тільки зайвий клопіт. Просто щоб не казав собі завтра: “Ох, і чому я раніше цього не помітив? Чому я пальцем об палець не вдарив?” Та ні, навіщо тобі зайвий клопіт? Не переймайся, не треба. Забудь, що я просив, — і заспокойся.

— Послухай, старий, — озвався Ондатр, помітно занепокоївшись, — ну звісно, я збігаю по лікаря, якщо ти цього хочеш. Але чомусь мені здається, що він тобі не потрібен. Краще поговоримо про щось інше.

— Боюся, друже мій, — усміхнувся сумовито Жабс, — що “поговорити” в моєму випадку навряд чи допоможе, та, зрештою, і лікар тут нічого не вдіє. Хоча потопаючий і за найтоншу соломинку схопиться. До речі, якщо ти вже намірився до лікаря (терпіти не можу, коли через мене клопочуться!), я тут подумав, чи не зайти тобі до нотаріуса? Однаково минатимеш його оселю. Мені так було б зручніше, бо в житті бувають моменти (і мабуть, я не помилюся, сказавши, що зараз і є такий момент), коли доводиться займатися речами не вельми приємними, байдуже, чого це коштує змученій душі!

— Нотаріус!? Йому, мабуть, і справді непереливки! — сказав сам собі наляканий Ондатр, кулею вилітаючи з кімнати та, втім, не забувши замкнути за собою двері.

Вийшовши з дому, він зупинився і задумався. Кріт із Борсуком далеко, радитися нема з ким.

— Краще перестрахуватися, — поміркувавши, вирішив він. — Я знаю, що й раніше Жабс уже вважав себе невиліковно хворим, не маючи на те ніяких підстав. Але наскільки я пригадую, про нотаріуса він іще не говорив! Якщо нічого страшного в нього не виявиться, лікар просто скаже, що він старий осел, а це його підбадьорить. Отже, яка-не-яка, а користь. То краще підіграти Жабсові й піти по лікаря, це недовго.

І він поспішив у село по лікаря.

Тим часом Жабс відразу, як тільки у дверях провернувся ключ, легенько зіскочив з ліжка і, пританцьовуючи від нетерплячки, стежив через вікно за Ондатром, поки той не зник з алейки. Потім, від душі розсміявшись, він спритно вдягнувся в найкраще з того, що трапилося під руку, витяг із туалетного столика гроші, напхав ними кишені, тоді зв’язав докупи кілька простирадел, один кінець цього “канату” прив’язав до центрального середника вишуканого тюдорівського вікна — окраси спальні, легенько спустився вниз і, насвистуючи веселу мелодію, безтурботно почимчикував у протилежний бік.