Кеннет Грем - Вітер у вербах, Кеннет Грем

Із цими словами він міцно взяв Жабса за лапу, завів до курильної кімнати і зачинив за собою двері.

— Щось не дуже я на це сподіваюся, — недовірливо мовив Ондатр. — Чим-чим, а словами Жабса ніколи не зцілити. Та й сказати він тобі що завгодно може.

Вони зручніше всілися у кріслах і стали терпляче чекати.

З-за причинених дверей було чутно, як довго й безперервно бубонить Борсук, і голос його, за всіма правилами красномовства, то наростав, то стихав. Через якийсь час його повчання були перервані глибокими риданнями, що, мабуть, виривалися з Жабсових грудей: він славився добрим серцем і надмірною сентиментальністю, а зараз ще й легко ставав на будь-яку точку зору.

Десь за годину без чверті двері розчинилися, і на порозі з’явився Борсук, рішуче ведучи за лапу Жабса, чорного, як туча.

Його шкіра звисала безвільними складками, ноги важко сунулися по землі, а щоки були мокрими від рясних сліз, спричинених проникливими словами Борсука.

— Присядь-но Жабсе, — лагідно мовив Борсук і вказав на стілець. — Друзі мої, — сказав він, — із радістю сповіщаю вас, що Жабс нарешті зрозумів хибність своїх дій. Він щиро кається в негідній поведінці, якою грішив іще вчора, і обіцяє раз і назавжди покласти край автомобільному хобі. У чому урочисто й заприсягся переді мною.

— Чудова новина, — цілком серйозно зауважив Кріт.

— Ай справді, дуже непогана новина, — трохи повагавшись, підтримав друга Ондатр. — Якщо тільки… тільки якщо…

Із цими словами він дуже пильно поглянув на Жабса, і йому здалося, що очі в того, досі скорботні, якось підозріло блиснули.

— Залишилася дрібничка, — вів далі вдоволений Борсук. — Жабсе, я хочу, щоб ти врочисто повторив перед друзями все те, з чим тільки-но цілком погодився в курилці. Отже, чи визнаєш ти свою провину в тому, що сталося, а також те, що то була просто твоя забаганка?

Запала довга-довга тиша. Жабс став крутити туди-сюди головою, але всі мовчали, чекаючи його відповіді. І він заговорив.

— Ні! — озвався він трохи насуплено, але рішуче. — Ніяка це не забаганка! Це було так добре!..

— Що?! — закричав Борсук, якому наче в душу плюнули. — Ах ти ж ворохобнику віроломний, чи не ти мені щойно казав у курильній кімнаті…

— Ну, казав, але ж то було в курильній кімнаті, — помітно дратуючись, визнав Жабс. — А там я міг сказати будь-що. Борсуче, любий, ти так красиво говорив, так зворушливо й переконливо, а твої докази були просто блискучими! Так от, там ти можеш робити зі мною будь-що, і ти прекрасно це розумієш. А після цього я ще трохи подумав, на щось подивився під іншим кутом, і бачу вже, що я ні про що не шкодую, ні в чому не каюся, тому для чого словоблудити й казати, що я шкодую та каюся? Правда ж?

— Отже, — підсумував Борсук, — ти відмовляєшся від обіцянки ніколи більше не сідати за кермо?

— Ще й як відмовляюся! — вже геть розперезався Жабс. — Більше того, я даю слово честі, що поїду на першому ж автомобілі, який мені трапиться. Біп-біп!

— Ну, що я тобі казав? — повернувся до Крота Ондатр.

— Ну що ж, чудово, — рішучим тоном мовив Борсук, підводячись із крісла. — Якщо ти не піддаєшся на наші вмовляння, доведеться діяти силою. Мені дуже цього не хотілося. Жабсику, ти нерідко запрошував нас — мене, Крота й Ондатра — погостювати у тебе вдома. Ми приймаємо твоє запрошення. А заберемося звідси тільки тоді, коли настановимо тебе на шлях істинний, не раніше. Все, заведіть його на другий поверх і замкніть у спальні. А потім треба буде вирішити кілька питань.

— Жабсе, зрозумій, це для твого ж блага, — лагідно примовляв Ондатр, разом із Кротом тягнучи Жабса, який брикався і звивався, вгору по сходах. — Ти тільки подумай, як буде добре, коли все минеться, коли пройде ота твоя дошкульна одержимість!

— Жабчику, ми пильнуватимемо тебе, як немовля, — мовив Кріт. — І впильнуємо, щоб ти більше не розтринькував даремно грошей, як раніше.

— Так, Жабсе, і більше не буде непорозумінь із полісменами, — додав Ондатр, коли вони вже запихали його до спальні.

— І не лежатимеш тижнями у лікарнях, витримуючи отих медсестер, чуєш, Жабсе? — додав Кріт, повертаючи ключ у дверях.

Вони спустилися вниз, а Жабс, припавши до замкової щілини, кричав їм навздогін прокльони.

— Боюся, це надовго, — промовив, позіхаючи, Борсук, коли всі троє зібралися вирішувати, що робити далі. — Я ще не бачив, щоб Жабс так стояв на своєму. Та хай там як, а маємо довести справу до кінця. Ні на мить не зводити з нього очей! Чергуємо по черзі, доки з Жабса не вивітриться дурман.