Рік Вейкман (Wakeman) - Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми пройшли в пункт відправлення, і нас зустріла пара чоловіків у офіційній формі, які провели нас через доріжку до "Боїнга 707", який, очевидно, все-таки летів до Ріо. Коли ми сіли на місця в першому класі, Баррі знову сильно спітнів, але ми обидва відчули велике полегшення. У першому класі більше нікого не було, але це не було чимось незвичайним у Південній Америці. Літак злетів, і після того, як вимкнули табло про необхідність застебнути ремені безпеки, Баррі Збоченець пройшов через завісу, щоб піти до чоловічого туалету. Він повернувся лише через кілька секунд, такий же блідий, як мій друг Ігор у Москві.
- Що трапилося, Баррі?
- Рік, у цьому літаку більше нікого немає. Ми єдині пасажири...
- Ти впевнений? ...
Я встав і подивився крізь штори, що розділяли салон літака, і, звичайно, ми були єдиними пасажирами цього величезного Боїнга.
- Мені це не подобається, Рік, мені це зовсім не подобається, — сказав Баррі, видаючи хлюпаючий звук кожного разу, коли він рухався, бо настільки спітнів. - Нас уб’ють, Рік, нас більше ніколи не побачать, Рік…
- Заткнись, Баррі, не починай це знову, інакше в цьому клятому літаку буде лише один пасажир ... це, ймовірно, промоутер, вони, ймовірно, зробили це заради нас ...
- Що? Цілий 707? — справедливо зауважив Баррі.
Ну, вірте чи ні, але ми полетіли прямо в Ріо і благополучно приземлилися, без жодних проблем та ще з кількома вітальними порціями спиртного. Ми висадилися та попрямували до пункту прибуття. З моїм візовим малюнком восковими олівцями.
- Чи не можна просто сказати, що ми на відпочинку, Рік?
- Баррі, не так близько до виступів, вчора в газетах з моєю фотографією було, нібито ми продали 10 000 квитків, я навряд чи можу сказати, що я приїхав спостерігати за птахами.
Коли митник відкрив мій паспорт, щоб подивитися на робочу "візу", клянусь Богом, він просто голосно розсміявся. Було так смішно, що він подзвонив своїм друзям, які, у свою чергу, теж почали реготати. Вони буквально ледь не луснули від сміху. В цей момент Збоченець Баррі перетворився на краплину людського поту. Я думав, що він збирається вибухнути, і – я повинен бути чесним – я також думав, що переді мною довгий термін у бразильській в’язниці, а не в сибірському трудовому таборі. У будь-якому випадку, я був втомлений.
Потім раптом, коли їхній сміх почав стихати, вони поставили штамп у моєму паспорті та сказали:
- Проходьте, бажаємо чудового концерту. Ласкаво запрошуємо до Бразилії.
Виступ Ріка Вейкмана в Ріо, 1975 рік
VICTOR, CONSUL І ПАРКУВАННЯ
Я люблю машини. Свого часу я мав їх декілька. Як я вже згадував, у мене було двадцять дві одночасно (хоча, правда, вони були частиною компанії з прокату екзотичних автомобілів під назвою Fragile Carriage Company, якою я володів), і я думаю, що загалом я пережив їх близько двохсот. Це був роман, який почався, коли я був дуже молодим.
Дозвольте мені повернутися до моєї першої машини, прекрасного Ford Anglia. Мені було лише сімнадцять, коли я купив її, і я вважав себе Королем дороги. Машина була необхідною через усе обладнання, яке мені доводилося возити з собою, і мій тато не міг продовжувати працювати неоплачуваним дорожнім техніком. Тож як тільки я склав іспит на права, то вирішив придбати машину.
Кожен, кого я тут знав, свій перший автомобіль придбав у фірмі UC Slim Motors у Садбері-Тауні. Це був найкращий автосалон на землі. Його вже давно немає, його замінила нова блискуча компанія, яка продає дорогі "мерседеси"; тоді це було автозвалище, але я любив туди ходити. Я сказав, що це була компанія-ділер, насправді ж це, скоріше, була стоянка. Ну, правда, кут вулиці. З напівзруйнованим вагончиком.
Керував тут пан Слім.
Досягнувши сімнадцятилітнього віку, ви їдете до Садбері-Таун, щоб побачитися зі Слімом і говорите йому, чого хочете, скільки у вас грошей, і він вас розводить і підставляє ... іноді буквально. Абсолютні загрози для життя, кожна з них, але тоді це не мало значення, тому що не було закону про ТО, нікого це не хвилювало, і, крім того, машини, які ми, хлопці, могли собі дозволити, ледве розганялися 30 миль на годину на пласкій поверхні
Я заощадив 30 фунтів стерлінгів і представився містеру Сліму.
- Це перша машина, хлопче? — запитав він.
- Так, містере Слім.
- Скільки в тебе є?
Я сказав йому, і він спитав: "Включаючи податок і страхування?". На що я відповів: "Так"..
- Добре, синку, я щось придумав, іди за мною…
Він випровадив мене з вагончика прямо до абсолютно заіржавілого Ford Anglia 1957 року. На початку свого життя він був синім. Я подивився крізь задні вікна й побачив бетонну поверхню автомайданчика, тому що підлоги в машині не було. Жоден з покажчиків не працював. Я взяв машину,щоб перевірити на ходу. Панель приладів взагалі не світилася, тому вночі ви не могли б уявити, з якою швидкістю рухаєтеся, хоча за станом двигуна ви могли б добре зрозуміти, що він не дуже швидкий. Чого я тоді не знав, так це те, що він також був сумнозвісно ненадійним і ніколи не запускався вранці, або якщо його залишили більше ніж на шість годин. Можливо, найпомітнішим було те, що коли ви гальмували, машину вело праворуч. Це могло здатися дещо смертельним, і це було так, але я швидко навчився керувати ним незалежно від цього. Насправді, це не було проблемою – ви просто знали, що якщо вам потрібно загальмувати, ви також повинні одночасно смикнути кермо вліво, щоб утриматися на прямій лінії.
Це було чудово. Я хотів її.
- Скажу тобі ось що, синку. Це особлива машина, але тільки для вас я зроблю двигун і страхування, і я навіть запрошую одного з хлопців, щоб він заскочив на пошту і сплатив ваші податки за вас — ваші, за 30 фунтів.
Ніхто не міг віддати гроші містерові Сліму швидше за мене.
Приблизно через півгодини його "напарник" повернувся з пошти з податковою квітанцією, і Слім передав мені ключі та страховий лист від компанії під назвою Cloverleaf. Роками пізніше з’ясувалося, що він і його "напарник" насправді просто мали хитру страховку і писали абсолютно нічого не варті
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)», після закриття браузера.
