Валентина Плиска - Довге прощення, Валентина Плиска

За годину знесилений Рон під дією знеболювального заснув, а Тесса тихенько вдягла пальто й причинила двері палати. В ліфті й дорогою через хол лікарні на її щоках з’явились стежки сліз, а за автоматичними дверима вона просто упала в обійми Коліна, який вирішив її дочекатись аби відвезти додому і щоб не пропустити її, стояв під самим входом в заклад. Він намагався щось запитати в неї, втішити, але жінка просто ридала й не реагувала на його слова, тому чоловік підхопив її на руки й поніс до машини. Там обережно всадив її на заднє сидіння, сам сів поруч, міцно обійняв і просто гладив по спині, а вона все плакала й плакала.

У Рона рак, - нарешті крізь схлипи почала говорити Тес, - Четверта стадія, - знову схлипнула жінка й заховала своє обличчя на плечі МакКалістера, - Метастази по всьому організму. О Господи! – видихнув шатен, продовжуючи гладити її спину, - Поплач, я поруч! Завжди, коли потрібен тобі, - його серце розривалось від її болю, тепер він все розумів і йому дуже хотілось забрати хоча б частину її муки собі, щоб їй було хоч трохи легше. Ми дізнались три роки тому, - все ще плакала вона, - Спочатку лікарі давали нам надію, ми спробували все, пройшли сотні лікарів, курсів лікування, - виговорювала вона своє горе, - Здавалось, що йому стає легше, що лікування дає результат, - куртка Коліна вже промокла від її сліз, але він ладен був пірнути в холодні води Гудзону, якби це могло полегшити її біль, - Та потім хвороба поверталась з іще більшим натиском, - схлипувала його кохана, - І зараз лікарі вже просто відводять погляд, - тихо завершила Тесса свою сумну розповідь, але не відсунулась від нього і не підняла обличчя з його плеча.

Ніхто з них не знав скільки часу вони ще так просиділи на задньому сидінні автівки МакКалістера. Жінка вже перестала плакати, а він все ще обіймав її й гладив. Нарешті вона неохоче підняла голову.

Час їхати, - прошепотіла Тес, її обличчя набрякло від сліз, - В тебе завтра ранковий ефір. Вже сьогодні, - посміхнувся він краєм губ, - Та це не має ніякого значення. Відвезеш мене додому? – просить вона.

Колін допоміг коханій пересісти на переднє сидіння й подав їй пляшку води з бардачка, а сам сів за кермо, виїхав з парковки та поїхав в напрямку її дому. Дорогою вони просто мовчали, але мовчання це було приємним їм обом.

Дякую! – сказала Тесса, виходячи біля воріт свого дому, на диво вона відчувала значне полегшення, ніби частину тягаря з її плеч хтось забрав собі. Завжди будь ласка, - сумно посміхнувся чоловік, дочекався доки вона зайде в середину і поїхав до себе.