Тіна Вітовт - Лисичка , Тіна Вітовт

Академія. Будівля академії вражала і своєю архітектурою та розмірами. На питання про її історію, дівчата відповіли, що навчальний заклад збудовано три століття назад, тому і вигляд має замка тих часів.

А мені згадався Гаррі Поттер, та Гоґвортс в якому навчались чарівники. Замок був таким же помпезним. Але на мій превеликий жаль навчали тут чарів мало, а більше цілком звичайних дисциплін, які пригодяться нам у житті, щоб реалізувати себе у професіях котрі ми обрали.

Правда були також дивні дисципліни назви яких мене зацікавили... Та дівчата розчарували, повідомивши, що я до них приступлю наступного семестру, так як там задіяні магічні здібності, а мені над цим працювати та працювати. Ех, а так хотілося відчути себе чарівницею з улюблених фільмів...

На лекціях старанно слухала викладачів та записувала конспекти. Намагалася не звертати уваги на цікаві погляди у нашу сторону, та постійні перешіптування.

Звичайно я розуміла, що моя поява на потоці це новина номер один для обговорення, а тим більше що Дан, чорти б його побрали, оформив мене на своє прізвище, і тепер всі намагалися вивідати хто я така і звідки взялася.

Найпоширеніші версії які до нас дійшли були такими, що я далека родичка, кузина, племінниця та ще всяка всячина вигадок... і жоден навіть не припускав що я наречена Дана. Чому я так подумала? А все через те як завзято місцеві хижачки облизувалися при згадці Алекса та Дана, та ще ряду хлопців.

Я навіть не могла представити собі, що у них тут цілий фан клуб іменитих холостяків є, така собі організація яка спеціалізується на полюванні за ними, жах... І це ще їм не відомо що братики уже тю-тю, зайняті.

Боюся припустити що зі мною та Лікою вони зроблять як дізнаються, надіюсь не прийдеться відбиватися від озвірілих фанаток. Все ж наше рішення, поки що приховати цю малесеньку деталь було вірним.

Отак я поступово знайомилася з академією, та її устроєм. У цьому мені, звісно допомагали дівчата усе доступно розповідаючи.

А ось і одна з дисциплін які мені доки не доступні - бойові техніки. Доки всі студенти проходять практику на полігоні, я зайняла місце для спостереження на трибунах. І сиділа б там спокійно, тільки тренер вирішив по-іншому.

Для початку провів фізпідготовку, в якій я також приймала участь. Все як зазвичай на заняттях з фізичної культури. Потім почали розподіляти на пари для спарингів.

Я хотіла було вже благополучно ретирувалися, та де там. Тренер знову вирішив по-своєму. І я була змушена стати в пару зі сніговим барсом, чому так його прозвала, та тому що ім'я прослухала, а іпостась другу мені легко розпізнати.

От халепа, надіюсь мені вистачить тих занять із самооборони, що ми з сестрою відвідували на протязі п'яти років. Хоча зараз я маю певні сумніви, що це були прості заняття, на яких у нас були особисті тренери у кожної, і більше ніхто крім нас у той час не займався. Плюс, якщо врахувати що батько особисто підібрав нам клуб та тренерів...

Зараз я на все дивлюся з іншої сторони, і деякі, на перший погляд звичайні речі, мають зовсім інше призначення.

- Не бійся, принцеса, я тебе легенько виведу зі спарингу, - знущався з мене барс.

- Ніяка я не принцеса.

Бісить це звернення ще зі школи, там мене так називали через батьків, які є власниками однієї з провідних компаній країни з постачання та збуту техніки. В університеті я воліла приховувати цей факт, наїлася досхочу корисливими людьми поруч.

- Прошу, ваша величність, перший хід за вами.

Він і далі блазнює, йому б мавпою треба було народитись...

Так Мілана, спокійно, головне не піддаватися провокаціям, цим він хоче збити з пантелику, та взяти ініціативу в свої руки. А можливо підіграти? Він же мене не знає, впринципі як і я його, ризикую нарватися. Ну що починаємо виставу.

Звичайно ж бій я програла, але й барсу було не так вже просто, як він розраховував, йому прийшлося трохи попотіти. І після закінчення бою ми зі взаємною повагою потисли руки. Та присіли відпочити.

- Мене звати Ярослав, можна просто Яр.

- Мілана, дякую за бій.

- А ти не така проста, принцеса, як здається на перший погляд, - посміхається з прищуром.

- Ти постійно будеш тепер звати мене принцесою?

- А що? - і головне бачить, що дратує.

- Нічого, - знаю, якщо почав так називати, то вже нічого не зміню, треба брати хитрістю, - а тебе, барсику, як величати?

- Цікаво... - простягнув, - а ти і справді далеко непроста, і коли дізналася хто я?

- На початку спарингу, - не стала лукавити.

- З тобою нудьгувати не прийдеться... - обдарував мене  задоволеним оскалом, - вже очікую магічної дуелі, надіюсь ми потрапимо у спаринг разом знову.

- Надійся, але мушу тебе, барсику, розчарувати мене ще до такого змагання не допускають...

- Як шкода, а я вже надіявся відійти від буденності...

І це було сказано без найменшого глузування чи награності. Він справді жалкував, і це мені підняло настрій, оце в них буденність...

- А чим займаєшся після занять? - навіть не думає полишити мене у спокої.

- Для чого питаєш? - мені справді цікаво знати.

- Можу скласти компанію, провести екскурсію по місту, ти ж недавно сюди переїхала, - он воно що, він у друзі набивається.

- Дякую за пропозицію, та у мене вже екскурсовод, і навіть декілька...

- Хм... Я не кусаюсь, принцеса, - хмикнув весело та підморгнув, - можеш мене не боятися.

- Я не боюся... - надто емоційно почала було виправдовуватися і напоролася на ще більш самовдоволений оскал, ну як так, - це ж треба було... як маленька повелася... - закрила лице руками.

- Не журися так.

Поплескав він мене по плечах, збоку ми, напевно, мали вигляд хороших знайомих. Зізнаюся, я не проти з ним продовжити спілкування, цікавий індивід... 

Коли почали застосовувати у боях другі іпостасі та магічні здібності, мене відправили на трибуну. І вже там я спостерігала за всім дійством за захисним екраном, та старалася запам'ятати цікаві нюанси ведення бою. Екран спалахував, коли у нього щось потрапляло, так що глядачі могли не переживати за свою безпеку.