Єва Басіста - Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста

Глава 7.3

- І для чого? - наколюю салат на виделку.

- Їм же цікаво з ким син одружується, - ошпарює поглядом, який мене лякає та одночасно чогось від нього стає жарко. - Також хочуть мати з тобою дружні стосунки.

- А хіба їм не без різниці? - відкидаю усі емоції у сторону. - Чи вони не знають, що це все заради бізнесу? Гадають, що щире кохання?

- Вони все добре знають, а тому хочуть із тобою познайомитися та спробувати переконати, що не все так погано.

Мені здається, що вони взагалі мають про таке мовчати, а не роти відкривати. Не все так погано... Ну звісно не все так погано! Для них це гроші!

Від злості, яка підмиває нервові закінчення, не можу їсти, ледве ковтаю, кладу виделку та спираюся на спинку стільчика.

- Невже так швидко наїлася? - реагує на мої дії.

- Так, - бурмочу та запитую. - І повезеш до своїх батьків знайомитися у цьому халаті?

- А чому в халаті?

- Бо в мене з одягом якось туго. Навіть капців нема, а я вже не кажу про білизну. Безхатьки надворі більше з одягу мають, аніж нині я в цьому палаці.

- Твої речі вже прямують сюди, - ставить Герман на стіл майже порожній келих. - А завтра поїдеш з охоронцем до торгового центру та купиш все, що тобі треба сукні, штани, спідниці, блузи, білизну, взуття, косметику…

- А чому з охоронцем?

- Ну хтось же має носити пакети з тим усім, а також дивитися за тобою. Я, на жаль, завтра не зможу скласти тобі компанію - маю справи.

- А ти хотів пакети носити та мені білизну вибирати? - іронізую.

- Думаєш, не зможу обрати? - вигинає світлі брови.

- Я нічого не думаю, - кажу та одночасно радію, що мої речі скоро будуть тут. Хоч одягнуся нормально.

- Маргарито, я розумію, що ситуація тобі не подобається, але припини кусатися та дряпатися. Тебе ж видають заміж не за садиста та п'яничку, який буде лупцювати тебе та робити інші неприпустимі речі… Чи я на такого схожий?

- Наче не схожий, - буркаю. - Просто я не так уявляла своє майбутнє.

- А як?

Відвертаюся. Не бажаю з ним говорити. Наш діалог перетворюється на битву двох баранів, де кожний впирається у своє.

Я мовчу, і Герман не каже нічого. Але через хвилину я вибухаю, бо моя психіка не витримує те навантаження, що сьогодні гепнулося на мене:

- І звабити тобі також мене не вдасться! Тому вже заводь коханку для втіх. Тобі ніколи не затягнути мене до ліжка!

- Не хочу заводити коханку - дорого, - урівноважено відповідає на мій крик. - Але мені дивно наступне - чому ти постійно акцентуєш на цьому? Ще нічого ніде не сталося, а ти вже про це верещиш? Я ж тебе до цього не примушую силою.  

- Бо чоловікам тільки цього й треба! - хмикаю. - Але ні - ще дуже багато грошей. А заради грошей, то на все ладні. Видавати доньок за нелюбів та одружуватися з дівчатами, які ненавидять та будуть це відчувати до кінця життя. І тут ніякі зваблення, вино та інша солодка ахінея не допоможе! А тим паче твоє палке бажання налагодити зі мною стосунки та знайти спільну мову! Ти мені гидкий! - голосніше кажу. - Тому одна думка, що ти можеш мене торкатися, викликає блювоту!

- Зрозуміло, - каже він, коли я припиняю, різко встає та йде.

- Що тобі зрозуміло? - слідкую очима за ним.

- Не скажу, - не пояснює та покидає столову. Я одразу йду за ним та осягаю, що дарма сказала все те. Варто було притримати емоції, а точніше  язика за зубками а я дала йому волю, і все вилила перед ним.

Ми опиняємося у вітальні, де вже стоїть моя валіза, а біля неї білий пакет, де моє взуття, сумочка та пальто.

Герман це все швидко та якось нервово бере та несе до моєї кімнати. Я крокую за ним. За хвилину ми опиняємося у спальні, де він усе ставить біля стіни та рвучко обертається. Бачу його обличчя.

У нього недобрий настрій. Таке враження, що зараз спопелить, та від мене нічого не залишиться. Тільки купка попелу. Тому стає страшно.

- Завтра до третьої маєш бути вдома, бо виїхати нам треба о п'ятій, - говорить тоном, який наганяє страх. - Бажаю гарних снів.

- Добре, дякую, - тихо, мов мишка, відповідаю.

Минає мене, йде до дверей, але як тільки береться за ручку, то повертає голову:

- І завтра навіть не думай робити дурниці, бо тоді я надзвичайно розізлюся… І тобі буде сильно непереливки, - опускає холодний погляд до моїх ніг, що вони аж починають дрижати, та різко підіймає. - А щодо твоєї сьогоднішньої істерики – буду вважати, що не чув її. І продовжуватиму знаходити з тобою спільну мову. Але затям - моє терпіння не вічне. Ще раз бажаю гарних снів.

Після цих слів він зникає за дверми, які знову зачиняє дуже тихо. Ну добре, що хоч не гепнув ними.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍