Джессіка Снайдер Сакс - Мікроби гарні та не дуже. Здоров’я і виживання у світі бактерій

гарантуючи, що їй не бракуватиме маленьких пацієнтів. Крім того, на дослідницькому фронті теорій щодо причин цього зростання було значно більше, аніж достовірних епідеміологічних даних. «Працюючи в клініці вивчення астми, я зрозуміла важливість цієї роботи, – каже вона. – Побачила, яка це жахлива хвороба не лише для дітей, але й для їхніх стривожених батьків».

У 1989-му, переключившись на вивчення алергології, фон Мутіус почала порівнювати рівні алергії та астми у дітей з міських районів Мюнхена і тих, що жили в навколишніх селах. На той час більшість дослідників звинувачували в значно вищому рівні астми серед міських дітей забруднення повітря, хоча свій внесок у таке розходження могли зробити будь-які відмінності в умовах середовища чи способі життя. Фон Мутіус сподівалася прояснити ці фактори за допомогою родинних анкет та анамнезів. Але результати не тішили. Хоч за межами міста алергія та астма, схоже, були трохи менш поширеними, та аж ніяк не рідкісними. Ще дивнішим було те, що одна група сільських дітей мала помітно нижчий рівень цих розладів. «Коли мій статистик розібрався з цифрами, – каже фон Мутіус, – то сказав мені: “Тут є лиш один показовий момент. Захищені, схоже, діти з будинків із вугільним та дров’яним опаленням”». Це взагалі не мало жодного сенсу. Адже такі брудні види палива мали б загострювати астму, а не захищати від неї. «Годі й казати, що ми ці дані не опублікували, – каже Еріка. – Надто вже вони суперечили загальноприйнятій думці тих часів».

А через кілька місяців фон Мутіус геть забула про порівняння даних міських і сільських дітей. Дев’ятого листопада 1989 року впав Берлінський мур. Лікарка відразу ж зрозуміла, що возз’єднання Німеччини дає їй безпрецедентну можливість порівняти поширеність астми та алергії в двох етнічно ідентичних популяціях, що жили в абсолютно різних умовах. На той час дуже мало країн перевищували західнонімецькі стандарти високої якості повітря та контролю шкідливих викидів. А от Східна Німеччина задихалася під своїм спадком соціалістичної промисловості з її жахливим забрудненням. «З точки зору забрудненості довкілля в Європі просто не було іншого такого місця, як Лейпциґ і Галле», – згадує Еріка.

За наступні два роки разом зі своєю невеличкою командою медсестер та лікарів вона перевірила на алергію та астму понад сім з половиною тисяч дітей по обидва боки колишнього кордону між Східною і Західною Німеччинами, порівнюючи їхні дані з детальними історіями хвороби та анкетами батьків, націленими на виявлення ознак алергії – від екземи до сінної лихоманки – та відмінностей у способі життя. Цього разу її статистика дала ще дивніші результати. Те, що забруднення повітря позначалося на здоров’ї східнонімецьких дітей, здавалось очевидним, з огляду на їхні вищі рівні бронхіту – індикатора ураження дихальних шляхів, наче в курців. Однак, згідно зі статистикою, ті самі діти втричі рідше мали сінну лихоманку і на третину рідше – повномасштабну астму, аніж їхні західнонімецькі однолітки. Дальший аналіз виявив кореляцію астми з вищими рівнями алергій на респіраторні алергени, такі як пилові кліщі, лупа тварин та пилок рослин. Алергіками виявилася понад третина західнонімецьких дітей і менш ніж одна п’ята східнонімецьких.

Після публікації в The American Journal of Respiratory and Critical Care Medicine в 1994-му звіт про роботу фон Мутіус привернув увагу. Багато хто відкидав її результати як неправдоподібні. «У той час я була лише дрібною, нікому не відомою лікаркою», – каже вона. Але інші побачили можливу паралель із гігієнічною гіпотезою Стракана, яка нещодавно стала популярною, з її акцентом на захисній ролі контакту з мікробними дітьми. «У колишній соціалістичній країні майже всі східнонімецькі матері працювали, а їхні діти потрапляли до дитсадків та ясел ще немовлятами», – пояснює фон Мутіус. І діти, що відвідували дитсадки, завжди підхоплювали застуди та купу інших інфекцій від своїх одногрупників.

Фон Мутіус була заінтригована ідеєю Стракана, що інфекції дитинства якраз і можуть бути відсутньою раніше ланкою. Але коли вона повернулася до Лейпцига через п’ять років після возз’єднання, то виявила, що хоч у старших класах початкової школи астма залишалася рідкісною, рівень сінної лихоманки подвоївся, а екземи – збільшився на 50 %. Народжені за декілька років до возз’єднання, ці діти здебільшого провели раннє дитинство в яслах та дитячих садках. Але з того часу дещо змінилося. Їхні родини швидко перейняли західний стиль життя, зокрема різко перейшли в раціоні з їжі, купленої на ринку, такої як непастеризовані молочні продукти та немиті свіжозібрані овочі й фрукти, на привозні, здебільшого перероблені вироби, як-от маргарин і різного роду консерви.

Тим часом розмова з одним колегою з іншого боку Альп змусила фон Мутіус пригадати незвичайні результати її першого дослідження з його дивним відкриттям нижчих рівнів астми в дітей, що жили в оселях, опалюваних дровами чи вугіллям. Швейцарський епідеміолог Шарлотта Браун-Фарландер провела аналогічне дослідження рівнів алергії в понад півтори тисячі дітей, які жили в сільській місцевості. За наполяганням одного місцевого лікаря, вона включила у свою родинну анкету питання про заняття сільським господарством. Цей сільський лікар стверджував, що діти молочарів та свинарів у його громаді не хворіють на сінну лихоманку. Його спостереження виявилися точними. Дослідження Браун-Фарландер показало, що в дітей фермерів алергії розвивалися втричі рідше, ніж у їхніх однокласників, які жили в місті. І чим більше господарство тримали їхні родини, тим краще: діти постійно зайнятих фермерством батьків мали вдвічі меншу чутливість до алергій, аніж зайнятих лише півдня. «Раптом у цьому з’явився сенс, – каже фон Мутіус про її більш ранні результати, – адже фермерство в більшій частині Європи є практично синонімом опалення вугіллям та дровами, традиційного для старих фермерських будинків». Що ж такого в житті фермерів давало захист їхнім дітям?

Починаючи з 1998 року фон Мутіус та Браун-Фарландер розіслали справжню невелику армію аспірантів та медсестер по баварських та швейцарських селах для опитування фермерів і членів їхніх родин, збирання зразків крові та пилу з корівників, кухонних підлог, дитячої постільної білизни й повітря в будинках. Єдиним чинником стилю життя, пов’язаним із низьким рівнем астми та респіраторних алергій (менш ніж один випадок на сто дітей, які проводили перші п’ять років життя біля худоби, – удесятеро нижчий рівень, ніж у міських дітей), виявився ранній та частий контакт із хлівами. Аналізуючи зразки їхнього пилу, команда дослідників також виявила прямо протилежну залежність між алергією та астмою і рівнем ліпополісахариду, хімічного маркера бактерій, у дитячих матрацах. Найвищі рівні ліпополісахариду корелювали з найнижчими рівнями алергійних розладів, включно з астмою.

Великі родини, ясла й дитячі садки, хліви й корівники – спільною рисою, яка між ними простежувалася, схоже, були бактерії, у великій кількості присутні в бруді, пелюшках та гної. При цьому інші дослідження виявили, що захисний ефект раннього контакту з хатніми тваринами значно сильніший у випадку з собаками, ніж із котами, – і це штовхало до припущень, що ця надзвичайно важлива різниця може мати причиною те, де і що тварина нюхає та лиже. Додавши сюди припущення про так званий фекальний чинник, 2000 року італійський епідеміолог Паоло Матрікарді опублікував результати свого аналізу антитіл, виявлених у крові 1659 новобранців ВПС Італії. За своєю природою антитіла відображують попередній контакт людини як з респіраторними мікробами (на кшталт збудників кору, свинки й краснухи), так і з «орально-фекальними» мікробами (кишковими бактеріями інфікованої людини, що розносяться водою та