Олександра Малінкова - Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова

ГЛАВА 18

Поліна.

Розправляю плечі. Чомусь пригадалися студенські часи, як намагалася приборкати дівочу сором'язливість на початку публічного виступу. Тоді змогла і зараз зможу. 

- Доброго дня, шановні колеги! Дякую пане…

- Степан Павлович. - додав чолов’яга.  

- Точно! Ви зам батька! Вірно? - здогадалася я.

- Так! - тільки й того, що не вклоняється переді мною.

По великому рахунку це він має виконувати обов'язки керівника, доки тато в лікарні. Цікавий типчик, слід добре до нього придивитися. 

- Чудово! Отже! До кінця дня прошу керівників структурних підрозділів підготувати коротенький звіт про ваш напрямок роботи! 

- А не замолода ти керувати бізнесом? - прорізався голос у Майкла.

- А Вас, пане Майклу, давно турбує мій вік? Завжди думала, що фаховість і компетентність мають бути в пріоритеті!

- Думала… - приснула Діана й, театрально закатала очі під лоба.

- Всі присутні можуть бути вільними, завдання на сьогодні озвучено, а Вас Майкл і Діана попрошу залишитися. 

Всі дружно вишукувалися перед виходом з приміщення. А вже за декілька хвилин я зі своїми “любими родичами” залишилася наодинці.

- Будемо перекидатися лайками та образами, чи все ж таки спробуємо працювати в команді? - перехрестила руки на грудях.

- Звідки ти взялася? - роздратовано вигукнула Діана.

- Думаю твоя головна проблема не у тому, звідки я взялася, а у тому, куди підеш ти! - Гарно вимовляючи кожне слово відповіла на напад двоюрідної сестри. - Здається ти рахуєшся керівником відділу кадрів, от і йди туди! А то може зовсім скоро виявитися, що не ти будеш підбирати персонал, а сама поповниш список кандидатур на біржі праці!

- Поки ти феєрично проводила час за кордоном ми докладали чималих зусиль, щоб утримати цей бізнес на плаву. 

- Я вже встигла оцінити зусилля! Бізнес тріщить по швам, конкуренти ось-ось нас збанкрутують! Остання пропозиція купити все гамузом за безцін! Як Вам!? - поклала руки на стіл.

Діана надула губи. Чому замовкла? Невже не може придумати, як прокоментувати мої слова цього разу?

- А ти не багато на себе береш, сестричко? - Майкл боляче стиснув зап’ясток на моїй руці. 

Поглянула спочатку на свою руку, яка почала вже синіти, потім в очі Майклу й, нахилилася ближче до його вуха.

- Я тобі відповім на твоє питання, братику! Наступного разу, коли ти не будеш під кайфом! - прошепотіла на вухо. - Якщо взагалі такі моменти бувають у твоєму житті!

Він сіпнувся.

- А зараз відпусти мене!

Миттєво осмикнув руку, наче обпікся.

- Перепрошую! Ранком страшенні пробки! - в кімнату увійшов Данієль і застиг на порозі. - Лін!

- Не Ліна, а Поліна Сергіївна Тамрицька! - виправила його одразу Діана.

- Хто? - розгублено запитав і буквально впав на вільне місце.

- Невже ти теж вчора не впізнав сестричку? - та Діана явно сьогодні в ударі. - Ммм, то таки не сказала? Виконала свою дитячу мрію, затягнула тебе в ліжко?

Вона хоч інколи закриває свого рота?

- Думаю, що на сьогодні досить! - встала з місця й, вийшла з приміщення. 

Прислухатися до розмов, які відбуваються зараз по той бік дверей не стала. Для чого мені знати? І так по “гарячій” та привітній зустрічі зрозуміло, якої думки вони про рішення батька, яке стало для всіх повною несподіванкою. Це ще до Клари новина не дійшла, от де аж скрежет зубів буде чути!

Решту дня провела за розбиранням звітів. Час пролетів, як одна хвилина. Зупинилася лише коли зрозуміла, що від втоми цифри починають плутатися та зливатися. Пригадала, що залишилася без обіду. 

Все! Досить! Час додому! І гарненько виспатися! 

Майже всі працівники встигли розійтися. Лише де не де мерехтіло світло, а прибиральниця старанно мила підлогу.

Зробила собі каву в кавовій машині й, щедро додала солодкого сиропу. Треба трішки допінгу, щоб дістатися дому. Зробила ковток з стаканчика й натиснула кнопку виклику ліфта.

Лещата відчинилися, а в кабінці ранковий “знайомий”. От такий собі подаруночок! Наче неприємних сюрпризів сьогодні мені замало!

О ні! З ним я точно в кабінці не поїду!

Та Данієль, який швидко наближається кардинально змінює мої плани!

Якщо в цю мить обирати між двома “проблемами”, що на вашу думку я оберу?

Чоловіки обмінюються такими поглядами, що аж струм б’є!

Стрибаю в ліфт. На мою радість Данієль лишається стояти, жодної спроби приєднатися! От і супер!

- Тримайся від мене подалі зі своєю кавою! - вигукнув одразу той.

Вже перевдягнений у чисту сорочку.

Демонстративно та з викликом  допиваю зі стаканчика рештки кави.

Вийшли й знову наш шлях зійшовся.

Що такого? Запитаєте ви? Одна будівля! Один ліфт! Один вихід! Одна дорога до стоянки!

Вдень пройшов дощ. Досить прохолодно й вогко, обіймаю себе за плечі. Стою біля узбіччя, шукаю очима таксі, яке пише, що припаркувалося біля стоянки. 

Аж ось чорна автівка з усієї сили розганяється…

Все як в уповільненому кіно. Я бачу бризки брудної води з калюжі, які розлітаються з під колес і не можу поворухнутися. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍