Абір Мукерджі - Необхідне зло, Абір Мукерджі

Його Високість має двісті п’ятдесят вісім дітей, не рахуючи трьох спадкоємців.

— Містер Кармайкл упевнив мене, що їх двісті п’ятдесят шість,— зауважив Не Здавайся.

Полковник посміхнувся.

— Після останнього перепису народилося ще двоє.

— Багатенько дітей,— прокоментував я.

— Його Високість завжди проявляв інтерес до сексуальної теорії і практики.

— Останньою він явно не нехтував.

— Ваша правда. Схоже, королівство Самбалпур є найбільшим клієнтом вашої компанії з виробництва дитячих візків у Данлі. Тільки минулого року ми, здається, придбали більше двох дюжин їхніх виробів.

— Звідки у вас, людини військової, така інформація? — поцікавився Банерджі.

— Усе через ті рахунки,— відмахнувся полковник.— Може, ми і суверенний штат, але великі цабе в Делі вимагають від нас детальних звітів. Ви б здивувалися, якби побачили, про що ми звітуємо.

Ґулааб Бхаван, Будинок троянд, виявився гарненькою триповерховою будівлею з фасадом, оповитим виноградом і оздобленим рожевою ліпниною. Тильний бік будинку був не таким ошатним: більшу його частину займали гаражні двері, деякі були відчинені, і крізь них можна було помилуватися сяючими фарами, відполірованим металом і хромованими кузовами.

— Перший поверх відведено під королівський автопарк, майстерню та квартири для інженерів та водіїв,— сказав Арора.— Кожен автомобіль обслуговує своя команда, і Його Високість наполягає, щоб усі водії були італійцями. Вважає, що вони найкращі у світі. Наші кабінети на верхніх поверхах.

Біля гаражів двоє індусів з оголеним торсом натирали до блиску синій роллс-ройс. Особлива модель: пасажирам призначений закритий відсік, а кабіна водія відкрита. Ще й ніби закритий відсік не дозволяє достатньо усамітнитися, його вікна забрані цупкими синіми завісами.

— Пурда[20],— пояснив полковник.— На ньому їздять магарані. Вікна закриті, щоб захистити їхню цноту.

— Їм дозволяють виходити з гарему? — здивувавсь я.

— Так,— знизав він плечима.— Магарані жінки діяльні. Навіть наложницям дозволяється час від часу користуватися машиною.

— Куди ж вони їздять?

— Куди завгодно: влаштовують пікніки в горах або вирушають покупатись у річці — Маханаді, що протікає в Самбалпурі, вважається священною. Господь Джаґґернаут перетворився на колоду і плив по ній аж до міста Пурі на узбережжі. А перша магарані користується автомобілем щоранку, коли їде до храму помолитися.

Біля відчинених дверей стояв гладкий вартовий, який не звернув на нас ані найменшої уваги. Усередині було прохолодно й тихо. Може, розкоші палацу тут і бракувало, але було досить елегантно. Мармурові підлоги, білені стіни зі світлинами магараджі у великій кількості: Його Високість на великому троні; Його Високість верхи на слоні, якого ледь видно під великою кількістю коштовних каменів; Його Високість із королем Ґеорґом; навіть Його Високість на вагах, на яких зважують таку ж кількість золота.

— Більшість справ королівства вирішується у цьому будинку,— сказав Арора.— На другому поверсі кабінет дивана, поруч — зал засідань і кабінети радників. Раніше вони були розкидані по всьому місту, але Його Високість наказав перевезти всіх сюди, щоб робота була ефективнішою, хоча більшість радників терпіти один одного не можуть. Майже всі мешкають за містом і віддають накази звідти, тож кабінети стоять порожніми. Крім дивана та його підлеглих тут майже нікого не буває, якщо не збирається засідання. Знайти вам вільну кімнату буде нескладно.

Так усе і вийшло. Він провів нас на третій поверх, де відчинив перші-ліпші двері, зазирнув усередину і запросив нас.

— Ця годиться? — запитав він, відчинивши двері ширше.

Кімната була значно більшою за мій кабінет на Лал-базарі. Місця вистачило б не лише для двох столів, обтягнутих шкірою, які там стояли, але й для тенісного корту, якби його закортіло там улаштувати. Плюшу теж було більше, ніж у моєму кабінеті, ще й стільці ним були оббиті. Стіни нещодавно фарбували. Килимки на підлозі здавалися вже зайвими.

Ми з Не Здавайся перезирнулися.

— Годиться,— відповів я.— Та перед тим, як ми тут улаштуємося, хотілося б мені допитати того чоловіка, котрого заарештував ваш майор Бхардвадж. І якомога скоріше.

Полковник на мить замислився, тоді кивнув. Коротко і рішуче, як це роблять військові.

— Добре. Дайте трохи часу, і я все влаштую.

Арора пішов, а я визирнув у вікно. Оксамитові лужки та обсаджені деревами доріжки спускалися до берегів широкої річки. Мабуть, то і є Маханаді, хоча ні богів, ні яких інших колод наразі по ній не пропливало.

— Тут доволі затишно,— сказав сержант за моєю спиною.

Я обернувся і побачив, як він улаштовується за одним зі столів.

— Не кваптеся обживатися, сержанте,— застеріг я.— Мені здається, що багато часу сидіти нам тут не доведеться.

— А раптом підозрюваний, якого вони заарештували, справді пов’язаний із убивством? — не погодився він.

— Як вважаєте, за яких підстав вони його заарештували? — запитав я.

Він випрямився:

— Прошу, сер?

— Поміркуйте. Які докази вони можуть мати? Убивство відбулось у Калькутті. Убивця застрелився. Усі докази, які могли б привести до Самбалпура, згоріли в готельному кошику для сміття. А ми тут і кількох годин не пробули. Враховуючи все це, мені б дуже хотілося дізнатися, як майору Бхардваджу вдалося так швидко розплутати справу.

П’ятнадцять

тара фортеця стояла на скелястому березі Маханаді, віддалена від Сур’ї Махал на кілька миль та тисячу років. Її суворі кам’яні стіни та зубчасті мури були гострим докором світлій і грайливій архітектурі палацу.

Ми сиділи на задньому сидінні старенького мерседеса, полковник Арора і водій — попереду. За автомобіль полковник просив вибачити. Йому було вже майже десять років, і підвіска порипувала. Та навіть такий він був значно кращим за остін Кармайкла.

— Я сподівався на щось новіше,— скаржився полковник,— але Його Високість наполіг, щоб нам дали мерседес. Він вважає його щасливим авто. Чи відомо вам, що означає мерседес?

Навіть гадки не маю. Я ж у Кембриджі не навчався. — Це з іспанської,— відповів Не Здавайся.— Поширене жіноче ім’я.

— Дуже добре,— кивнув полковник,— і в перекладі воно означає «послана богом». Його Високість вважає, що вас сюди послав сам бог.

Я пригадав його сина, ювраджа. Щось схоже і він казав, коли ми зустрілися. За півгодини він був уже мертвий.

— Кажуть, що у старій фортеці живе привид могольського генерала,— продовжив полковник, вивернувшись на своєму сидінні.— Ох і клопоту завдали нам моголи кілька сотень років тому! Генерала взяли у полон і тримали в підземеллі фортеці, а тоді осліпили і стратили. Уночі, коли дме вітер зі сходу, його