Альма Лібрем - Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем

Свій соціал-демократичний порив я, правда, лишила при собі. Мало якій нормальній людині сподобається, що його зупинять серед дороги бандити і будуть вимагати зіграти десь Діда Мороза та Снігурку.

Мені, між іншим, теж неприємно. Та й Сергій цей недвозначно дивиться, так і хочеться завернутись в снігурочий костюм і особливу увагу приділити гудзикам на грудях, щоб ніхто зацікавлений не пхав носа не в своє просо.

Наче намагаючись познущатись над Данилом ще більше, чи, може, просто не розуміючи, що його компанія тут нікому задоволення не приносить, Сергій влаштувався на самому краєчку сидіння, ще й якомога ближче до середини салона, щоб фактично всістись між мною та Данилом, і постійно тикав пальцями то в сидіння, то в плече Котовського, намагаючись привернути його увагу.

- Крута тачка! – поділився він своєю безцінною думкою, коли ми лише почали нашу, сподіваюсь, не надто довгу дорогу. – Багато відвалив?

- Багато, - кивнув Данило.

- В кредит? – тут же поцікавився Сергій. – Я думаю собі тачку підібрати, думаєш, потягну таку?

- На свої, - холодно відповів Котовський, якого, здається, взагалі образило слово "кредит". – Не потягнеш.

- Точняк не потягну?

- Точняк, - підтвердив Данило.

- А що за тачка?

- Лексус, - не менш спокійно відповів Котовський. Lexus LX 750, - то він так модель уточнив? – Двохрядна модифікація. І не треба тикати ні в що пальцем.

- Лексус… - наче пробуючи слово на смак, протягнув Сергій. – Так скільки?

Данило скривився.

- Я не люблю розповсюджувати…

Ну от, знов режим зануди! Я розумію, ділитись з бандитоподібним пролетаріатом цінами на лексуси – не барська справа, але в цього пролетаріату, між іншим, пістолет! Принаймні, кобуру на поясі я бачила, і навряд чи бандит Серьоня носить в ній бутерброди.

- Та скажи вже, Даню! – напружено захихотіла я. – Я ж сказала, що не буду сваритись. Ну купив і купив, - я повернулась до Сергія. – Досі мені не зізнався, скільки викинув на машину грошей! Можна подумати, я гуглити не вмію чи ми в бідноті живемо, машину дозволити собі не можемо!

Котовський аж поперхнувся від несподіванки, але, вирішивши, що я недаремно втягнулась в роль його дружини, ласкаво протягнув:

- Ну, Олю, ти ж знаєш, терпіти не можу обговорювати наші доходи…

- Ну так приблизно скажи, - втиснувся між нами Сергій.

- Сто тисяч доларів. Плюс-мінус пару тисяч, - видав Данило з ласкавою посмішкою.

Наш супроводжував закашлявся. Я… Я б теж закашлялась, якби мала на те право. Можемо собі дозволити! Не бідні! Вмію гуглити! Дурна, дурна, дурна… А скільки, я думала, коштує той лексус? Та ясно, він купить півмагазина одягу і навіть не поморщиться, а потім ще й сумку пообіцяє від Гуччі, якщо він може купити авто за сто штук баксів!

- Зелених?! – охнув бандит. – Ой же ж йожкин-кошкин! Це де так заробляти можна?!

- Займаючись легальним бізнесом, - знов задер носа Котовський.

- То він, певно, всі бабки на тачку викинув? – повернувся до мене Сергій. – Так? Скільки копили?

- Ми ніскільки не копили. Просто чергова вдала угода, - розуміючи, що я слабко орієнтуюсь в його доходах, вліз в розмову Данило, повертаючи кудись слідом за бандитським авто.

Судячи з того, як уважно Сергій слідкував за всім навколо, ми могли спокійно їхати далі і висадити його в лісі, він геть не зрозуміє, що сталось. Це ж як його авто вразило! Правда, мене теж вразило, тепер і рот-то відкрити страшно, знов щось не те ляпну.

Мені раптом стало цікаво, з якої Данило сім'ї. Чому сидить на нашій фірмі? Навряд вона приносить такі доходи, щоб так легко купувати подібні машини. Правда, скоріш за все, в нас просто зручний офіс, та й усе.

Тепер підозрювати його в зв'язку з якимись пишногрудими білявками з роботи було смішно. За такі гроші він може знайти собі когось кращого, ніж пустоголові курки. І я йому точно не пара, якась там працівниця з офісу. Снігуронька на замовлення! Невже правда заради роботи кликав? Але тоді…

Кар'єрні перспективи я собі уявити не встигла. Автомобіль загальмував біля якогось котеджа, і Данило першим вийшов з авто, обійшов його, щоб відкрити дверцята переді мною і подати руки, потім – щоб і перед Сергієм їх відчинити і роздратовано кашлянути, явно нагадуючи про те, що пора б і вийти з машини, а не гладити оббивку сидіння. Приємно, так, але ж можна вже й заспокоїтися!

- Ми вже приїхали, - роздратовано нагадав Данило. – І, будь ласка, швидше. Дружина мерзне.

Він дочекався, поки Сергій вилізе з авто, і лише тоді відкрив багажник – той виглядав, чесно, як повноцінний салон, та там спати можна! – щоб дістати костюми Снігуроньки та Діда Мороза.

Плаття витягувати з пакету він не став, як, правда, і брюки свого персонажу теж, дістав лише шуби, шапки та чоботи. Я, сказати чесно, була лишень рада взути щось тепле та накинути на плечі, тільки зараз помітила, що в платті і туфлях виплигнула на сніг. А холодно… Скільки днів замість зими якась гидка осінь, щоб тепер нарешті погода стала така, яка мала бути вже місяць!