Тарас Мельник - Літератор, Тарас Мельник

Детективи перейшли з кімнати для збочень до кухні, але жоден з них не наважився зробити собі чаю. Обидва побоювалися торкатися до предметів, бо побачене перед цим сигналізувало про особливі смаки господаря. Псевдописьменник за той час встиг одягнутися і приєднався до них. На нього чекала важка розмова.

Олесь Грубий натягнув на себе сорочку із квіточками та діряві джинсові штани. «Саме так повинні виглядати лідери літературних сект!» — подумав Стеценко, оцінюючи навий прикид. Олесь нагадав йому образ Чарльза Менсона. У всякому разі на нього приємніше було дивитися в одязі. Серйозності образу додавали тільки старомодні окуляри.

— Дозвольте мені все пояснити! — ледве не заплакав Грубий.

Його обличчя окупував вираз дитини, котру зловили на поганому вчинку.

— Що тут ще пояснювати! — перебив Соболь, дивлячись у свій блокнот.

— Я нікого не вбивав. Ви намагаєтеся звалити все на невинного.

З очей полилися сльози, які не були награним елементом.

— Не такого вже й невинного, — не звертав уваги на сльози Стеценко.

— Я невинний! — ледве не запищав Олесь Грубий. — Невинний!

Стеценко дивився на нього суворим поглядом, наче у судді, який не обіцяв для підозрюваного нічого, крім найважчого покарання за скоєне.

Соболь тим часом здавався нейтральним острівцем безпеки. Гра у доброго та поганого поліцейських спрацьовувала завжди. Добрий мусив врятувати затриманого від поганого.

— Поки ви одягалися та рюмсали у спальні, — грубим тоном поділився з підозрюваним Стеценко. — Ми дізналися чим ви займалися, крім мастурбації…

— Я нічим не займався! — ревів Грубий, долаючи сльози.

— Зачитай звіт експерта по його інтернет-акаунтах, — наказав Стеценко напарнику, який сидів над ноутбуком затриманого і роздивлявся картинки.

Соболь ледве не засміявся, почувши про вигадану посаду від напарника. Перед ним була свята обитель збоченого романіста, яку кожного дня регулярно осквернювали гігабайтами порно та брудними переписками. Олесь Грубий мав у соціальній мережі більше двадцяти семи особистих сторінок, більшість з яких зареєстрував на різних жінок. Замість їхніх він виставляв крадені фото.

— Наш підозрюваний у вбивствах напрацював на довічне, — підтвердив Соболь. — Намагався розповсюджувати інтернетом власні порнографічні твори, часто шантажував колег, створюючи за допомогою фотошопу їхні зображення із оголеними тілами та в порнографічних сценах. А також зламував сторінки у соціальних мережах і шантажував їхніх власників, що розповість таємниці.

— Але я не вбивав нікого! — запищав Олесь Грубий.

— Сядьте на місце і мовчіть, поки я не запитаю! — наказав йому Стеценко.

— Не сяду.

— Тоді я покличу журналістів і нехай вони вас знімають.

Грубий подивився на Стеценка, не приховуючи страху в очах.

— Сусіди мусять знати, хто поруч з ними живе на одній площадці.

— Ви нічого не доведете, бо я не вбивав нікого! — не здавався Олесь.

— Де ви були у ці дати? — показав йому календар Соболь.

Грубий уважно поглянув і відповів без жодної паузи:

— Я постійно перебував вдома.

— Хтось може підтвердити ваше перебування? — запитав Стеценко.

— Я не знаю. Напевне, ніхто не зможе цього зробити. Ніхто…

— Пиши, що у нього немає алібі, — звернувся Стеценко до Соболя.

— Як це нема? — пропищав, як миша, Грубий.

— Нема, — повторив за ними Соболь.

Творець брудної еротики не витримав і опустив голову донизу. Сльози текли з його очей, погрожуючи перетворити кімнату на справжній океан.

— Ви погрожували чимось Тарасу Домбровському? — запитав Соболь.

— Нічим. Він мене не цікавив, як і його низькопробне гімно…

— А Еріку Крафту? — запитав Стеценко.

— Ні, хоча планував, — зізнався Грубий.

— Чому?

— Молокосос критикував мої романи і писав, що я не чоловік, і не жінка. Що я просто гімняний письменник, не здатен створити жодної сцени. Воно ж було таким паршивим автором і постійно зачіпало мене…

— Бачиш, навіть мотив є, — поглянув Стеценко на Соболя.

— Немає жодного мотиву! — розгнівався заплаканий Грубий. — Я бажав їм усім зла, але ж нікого з них не вбивав. Ви заарештували невинного.

Стеценко уважно поглянув на нього, ніби виносив остаточний вердикт.

— Чим ви займалися на тому сайті? — запитав він.

— Критикою! — відповів Грубий.

— Маєте якусь літературну освіту? — втрутився Соболь.

— Ні, не маю. Просто вирішив критикувати їхнє гімно.

— А звідки ви знаєте, що то гімно? — продовжував Стеценко.

— Ви ж не маєте філологічної освіти, — додав Соболь.

— Я критикував… — спробував пояснити Олесь Грубий.

— Не вміючи робити цього правильно, не маючи в цьому досвіду.

Стеценко був готовим до кожної відповіді підозрюваного.

— Не можна самому себе проголосити критиком! — заявив Соболь.

— Але я проголосив і боротимусь з ними! — образився Грубий.

— Чи не краще знайти роботу і боротися з собою, — додав Стеценко.

Ображений Грубий сидів на стільці, не піднімаючи голову догори.

— Сформуйте список, кого з письменників ви ненавиділи на сайті.

Соболь підсунув затриманому аркуш із олівцем.

Грубий потягнувся та почав писати. Список вийшов невеликим. Інших він просто висміював, однак були й такі, котрих відверто ненавидів за успіх.

— З ким на сайті найбільше дружили Крафт та Домбровський? — запитав Соболь. — Ви ж слідкували за ненависними колегами вдень і вночі.

— Не так часто...

Грубий поглянув на написані ним імена.

— Обох часто вихвалювала Адель Лавкруз! — відповів він.

— Вона дружила з кимось із них?

— Створювала для обох обкладинки та допомагала з рекламою. Лавкруз дуже давно на порталі. Говорять, що вона одна з перших зареєструвалася…

— А які вона романи пише? — поцікавився Стеценко.

— Еротичні, — відповів Грубий. — Про любов і багато сексу.

— Ваша колега.

Він промовчав, почувши дотеп.

— А з якого вона міста? — запитав Стеценко.