Делісія Леоні - Повстала з попелу, Делісія Леоні

— Я хотіла попросити Вас, щоб Ви надіслали мого листа батькам. Мені здається, це не повинно визвати труднощів?

Ірен затримала погляд на моєму листі і... взяла його.

— При мені, - додала я, помітивши недобрий блиск в її очах. Жінка хмикнула, але нічого не відповіла.

— Мій син ніколи не мав одружитися, — раптом промовила вона. - Тому рано чи пізно твоя афера розкриється, дитино. Не знаю, чого ти домагаєшся, але... ти навіть не на його смак. Я ніколи не повірю у ваш шлюб.

Я подумала, що правда, пояснення, діалоги повинні допомагати людям знаходити спільну мову.

— Я знаю. Але наш шлюб був укладений між моїми батьками та Вашим сином вісім років тому. Про шлюб я дізналася лише тиждень тому. Так само, як і Деміан приховав від Вас цю інформацію, також мої батьки приховали її від мене. Більше того, вони наклали закляття невидимості на моє татуювання, щоб я ні про що не дізналася раніше за належний час.

Герцогиня пройшлася зеленим коридором і сіла в плетене крісло, покликавши мене жестом. Я навіть почала мати надію, що жінка зрозуміє мене і допоможе.

— Моєму синові не було потреби одружуватися в принципі. Йому не належить за... статусом.

— Ви хотіли сказати, через кров Тулая?

Ірен вмить стала ще серйознішою і пропалила мене поглядом.

— Зізнаюся, я досі не вірю в неї, але довелося повірити, що у світ Хаосу справді закликають і він навіть просить данину, — вирішила посміхнутися я й розрядити обстановку. Але це не допомогло. А може, я сказала щось зайве?

— Стривай, ти ж не хочеш сказати, що... тебе закликали у світ Хаосу разом із моїм сином? - не зводячи з мене свого погляду, спитала вона обережно.

— Я ж його дружина, чи не так? Так, нас закликали, але... я послухалася порад Вашого сина і ми змогли повернутися назад.

Не стала я розповідати про все, бажаючи лише налагодити стосунки з жінкою. Але її обличчя стало ще суворішим. Мені навіть на мить здалося, що в її очах промайнув страх. Але це була лише секунда. І, можливо, мені це все здалося. Я вирішила ще розповісти, що мої батьки потребували його допомоги, а він був чимось дуже зобов'язаний їм, тому наш шлюб... мав бути лише формальністю.

— Тоді чому ваш шлюб не анульовано? Він же не був консумований, чи не так?

Я і тут вирішила нічого не приховувати та розповісти правду. Адже я не знала в які ігри мене втягнули, які проблеми зваляться мені на голову. Я просто хотіла знайти порозуміння та вихід із ситуації. Але, здається, я мала ще дуже мало життєвого досвіду.

Обличчя герцогині зблідло ще більше, і я зрозуміла, що я зробила помилку, розповівши правду. Чому ніхто не вчить тому, у яких випадках правда є порятунком, а коли – тяжким тягарем, який тягне тебе на дно?

Мені здалося, що після моєї розповіді, у неї не повинно бути сумнівів у тому, що я справді дружина Деміана. Навіть без свідоцтва. Ірен, при мені, надіслала листа моїм батькам. Навіть виділила карету, щоб я змогла відвідати королівську службу. Але на свій подив я не знайшла жодної замітки про наш з герцогом шлюбі. За два місяці! Я написала навіть заяву з проханням надіслати мені дублікат свідоцтва або ж уточнити дату та час укладання нашого шлюбу. Але на це знадобиться багато часу, щоби перебрати всі архіви.

Я була впевнена, що ось-ось прибуде Деміан і всі крапки розставить. Я була впевнена, що герцогиня усвідомила, що я говорю правду. Але наступного дня мене спробували вигнати з будинку. Чи краще сказати – попросили?  Я не розуміла чому, на якій підставі! Я була вперта і стояла на своєму до останнього. Я не збиралася покидати цей будинок. Мені не було куди йти без монети в кишені! До того ж, я чудово розуміла, що я повноправна герцогиня, як і ці дві жінки. А можливо навіть і вище за них! Адже титул та спадок передається по чоловічій лінії. А я - його дружина... Я не була добре обізнана з цими питаннями. Я ніколи не замислювалася, що мені доведеться розумітися на всьому цьому і відстоювати свої права... про які я ще мало знала. Я навіть тепер не знала, як отримати допомогу від батьків! Не можу ні відправити, ні отримати листа. А Деміан не повертався...

Я зробила ще одну помилку. Коли мене вигнали з дому, я звернулася до тієї ж королівської служби з проханням про захист. Звісно, вони виконали свою роботу. Приїхали до герцогині, яка заявила, що я злодійка, що ні про яку невістку вона не знає, що її син не одружений і ніколи не був таким. Але не це мене принизило. А те, що коли представник королівської служби попросив надати шлюбне свідоцтво – у мене його не виявилося. На цьому, вилаявшись уголос і звинувативши мене в тому, що я забираю в них час, люди у формі поїхали.

Івілі притулила мене на кілька днів, але вона боялася, що господиня дізнається про це і покарає її. Грошей у мене не було, і я не знала, що робити. До дому батьків... мені не дістатись без солідної суми грошей. Герцог жив у іншому кінці королівства. Без порталу, їхати в кареті... щонайменше місяць.

Івілі запропонувала шукати роботу. Але в мене... не було ні досвіду, ні документів! Я була засмучена, в душі кипів гнів, і одночасно я була розбита. Я думала лише про одне: що я маю бути тут, коли повернеться Деміан. Щоб зустріти його та... щоб він заплатив за все!

Мені довелося наступити на свою гордість і принизитися перед герцогинею. Я попросила у неї роботу. Вона ніби продумувала свої найкращі варіанти щодо мене. Але погодилася. Мене відправили до пральні за умови, щоб ноги моєї не було в домі. Виділили якийсь старий будиночок для гостей, який останнім часом використовували як склад.