Луїза Мей Олкотт - Маленькі чоловіки

Пиво перелили в кухоль, і всі троє відпили по ковтку. Нету й Томмі зовсім не сподобався гіркий напій. Сигара виявилася ще гіршою: від неї запаморочилося в голові й почало сильно нудити. Але ні Нет, ні Томмі не наважилися зізнатися в цьому, й кожен з них курив доти, поки був у змозі це робити, а потім передавав «самокрутку» сусідові.

Дену все це дуже подобалося, бо нагадувало минуле, коли він час від часу наслідував приклад дорослих, які оточували його. Тобто пив, курив і хвалився, як вони. Увійшовши в роль, він навіть почав вживати лайку, правда, пошепки, щоб його не почули.

– Це погано! – завважив Томмі, який доти наслідував Дена в усьому. – Не слід говорити: «Чорт забирай!».

– Але ж ми граємо, – заперечив Ден, – а в цій грі потрібно говорити саме такі слова.

Томмі був зовсім сонний, а в Нета від пива й куріння розболілася голова. Обидва вони вже нічого не розуміли, й гра затягнулася. Ліхтар горів тьмяно, в кімнаті було темно, голосно сміятися не можна було, шуміти теж – щоб не розбудити Сайлеса, який спав за стіною. А тому гулянку не можна було назвати дуже веселою. Здаючи карти, Ден раптом зупинився, злякано прошепотів: «Хто це?» – й закрив ліхтар.

– Я не можу знайти Томмі! – почувся в темряві тривожний голос, а потім пролунав тупіт голих ніг, що збігали вниз сходами.

– Це Демі – він пішов покликати кого-небудь! Лягай у ліжко, Томмі, й не говори нічого! – прошепотів Ден і, знищивши сліди гульні, став швидко роздягатися. Так само зробив і Нет.

Томмі кинувся у свою кімнату й ліг у ліжко. Він тихенько сміявся, лежачи під ковдрою, як раптом щось обпекло йому пальці. Виявилося, що він все ще стискає в руці сигару, яку курив, коли піднялася метушня.

Недопалок був невеликий і Томмі збирався загасити його, коли раптом почувся голос няні. Боячись, що сигара видасть його, якщо він триматиме її в руці, Томмі сунув її під ліжко, попередньо стиснувши пальцями. Він був цілком упевнений, що загасив вогник.

Няня увійшла з Демі, який дуже здивувався, побачивши розчервонілого Томмі, що спокійнісінько спав на своєму ліжку.

– Щойно його тут не було! – вигукнув Демі. – Я прокинувся й ніде не міг його знайти.

– Ну, яку ще нову проказу ти придумав, пустуне? – запитала няня, добродушно поплескуючи Томмі по плечу.

– Я збігав на хвилинку до Нета, – лагідно відповів він, відкривши очі. – Ідіть, я страшенно хочу спати.

Няня вклала Демі до ліжка й пішла на розвідку, але в кімнаті Дена вона побачила тільки двох хлопчиків, що спокійнісінько собі спали.

«Якась витівка», – подумала вона й нічого не сказала пані Баер, яка зовсім змучилася, доглядаючи за хворим Тедді.

Томмі дуже хотілося спати. Він сказав Демі, щоб той не приставав до нього з розпитуваннями, й за хвилину міцно заснув, бо й гадки не мав, що робиться в нього під ліжком.

Сигара не згасла. Вона тліла на солом’яному килимку доти, поки він не спалахнув. Потім загорілися простирадло, ковдра й, нарешті, саме ліжко. Томмі після пива спав міцним, важким сном, а Демі від диму був у напівнепритомному стані. Хлопчики ледь не згоріли.

Франц займався в класі. Вийшовши звідти, він відчув запах диму, вибіг нагору й побачив, що з лівого крила будинку вилітають клуби диму. Хлопець прожогом кинувся в кімнату, стягнув хлопчиків з ліжок і почав гасити вогонь. Полум’я трохи приборкалося, але не згасло, а Томмі й Демі, яких Франц виштовхав у холодний коридор, почали голосно кричати.

На галас прибігла пані Баер, а слідом за нею й Сайлес і крикнув «Пожежа!» таким громовим голосом, що розбудив весь будинок. Хлопчики з переляканими обличчями тіснилися в коридорі, й у першу мить всіх охопив панічний страх.

Отямившись, пані Баер попросила няню доглянути за постраждалими, а Франца й Сайлеса принести більше мокрих простирадл і стала накидати їх на ліжка, килим, фіранки, які вже загорілися: вогонь погрожував перекинутися на все.

Хлопчики стояли, розгублено дивлячись на всю цю метушню. Тільки Ден та Еміль тягали воду з ванної кімнати й допомагали зривати фіранки.

Скоро небезпека минула. Сказавши дітям, щоб вони лягали спати, й доручивши Сайлесу стежити, щоб вогонь знову не спалахнув, пані Баер і Франц вирушили поглянути на Демі й Томмі. У Демі був лише невеликий опік і переляк, а Томмі не тільки обпалив собі майже все волосся, а й сильно обпік руку, тож ледь не плакав від болю.

Франц узяв Демі до себе в кімнату, заспокоїв його і вмовив заснути. Няня доглядала за бідним Томмі всю ніч, намагаючись полегшити його страждання, а пані Баер бігала то до нього, то до Тедді, з олією, ватою, мазями й заспокійливими краплями, думаючи час від часу: «Я знала, що Томмі коли-небудь підпалить будинок. Так воно й вийшло!». Але ця думка, мабуть, зовсім не втішала її.

Коли на другий день вранці пан Баер повернувся додому, його чекав дуже неприємний сюрприз: Томмі лежав у ліжку, Тедді страшно захрип, пані Джо зовсім вибилася з сил, а хлопчики були такі збуджені, що заговорили всі одразу й потягли його дивитися на спричинені пожежею спустошення. Пан Баер, не виявляючи ніякого хвилювання, доручив кожному якусь справу, й усі поступово заспокоїлися.

Уроків цього дня не було. Зате після сніданку в пошкодженій вогнем кімнаті навели лад, хворим стало краще, й можна було спокійно вислухати винних.

Нет і Томмі відверто зізналися в усьому й дуже шкодували, що піддали небезпеці милий старий будинок і всіх, хто живе в ньому. Ден, звичайно, поводився інакше: з найбезтурботнішим виглядом він оголосив, що, на його думку, ніякої особливої біди не сталося.

Найбільше – з усіх можливих пороків – пан Баер не терпів пияцтва, карт і лайливих слів. Він сам змусив себе відмовитися від куріння, щоб не спокушати хлопчиків. І йому було боляче, що Ден, до якого він ставився так поблажливо й терпляче, скористався його відсутністю, щоб вчинити таке дійство. Тато Баер довго й гаряче говорив з ними, а закінчив так:

– Томмі вже досить покараний. Шрам на руці довго нагадуватиме йому про те, що сталося, й утримає від подібних речей у майбутньому. Нет сильно перелякався, й це також принесе йому користь. Він щиро шкодує про скоєне, і, сподіваюся, більше не провиниться. Але тобі, Дене, кілька разів давали шанс, але дарма. Я не можу допустити, щоб ти подавав поганий приклад моїм хлопчикам, і