Ющук Іван - Троє на Місяці, Ющук Іван

Я беру два брикети космічного пального в кишеню – воно має величезну детонуючу силу – із Другом пробираюся розколиною до променевої гармати… Незнайку, за якою горою їхній корабель?

– Здається, за четвертою від Землі. Але, щоб ти знав, біля корабля стоїть вартовий.

– А де оте, схоже на велетенський казан, що від нього роботи приймали риштовання?

– За другою горою.

– Це добре… – І обернувся знову до Граматика: – Тим часом ти з Незнайком летите на Землю. Корабель до старту готовий, я зробив усі розрахунки, увів у машину потрібні дані – тобі залишається тільки увімкнути двигуни.

– Я без тебе не полечу, – заявив Граматик.

– Ти повинен це зробити, – спокійно сказав Капітан. – Ти й Незнайко – ви обидва мусите розповісти людям про злочинний план Джека Гарріса. Слухай уважно далі. Пального для м'якої посадки на Землю вам не вистачить, бо я запрограмував велику стартову швидкість, щоб Гарріс вас не зміг наздогнати, а він обов'язково поженеться за вами.

– Але нас ще над Місяцем перехоплять пірати, – не погоджувався з ним Граматик. – Ти ж сам щойно казав, що вони й не такі кораблі переймали. І тебе зловлять. Отак і самі загинемо, і їм не перешкодимо здійснити чорну справу.

– Я про це подумав, – не відступав від свого Капітан. – Треба так нам діяти, щоб пірати не мали часу опам'ятатися. Через годину‑дві Гарріс зробить спробу захопити наш корабель. Він із цим, я думаю, не дуже поспішатиме, бо вважає, що ми від нього все одно нікуди не втечемо. Але тільки роботи почнуть підходити до корабля – ти негайно вмикаєш двигуни. Тоді Гарріс почне гарячково готуватися до погоні за вами, бо йому не можна випускати живими тих, хто знає щось про його наміри. Він і не підозріватиме, що хтось із нас залишився на Місяці, а я тим часом підкрадуся й підірву променеву гармату. Ця несподівана катастрофа виб'є Гарріса з колії. Нехай на десять – п'ятнадцять хвилин – і цього буде досить, щоб ви мали змогу втекти від піратів.

– У такому разі ти лети, а я залишуся й зроблю все так, як ти кЯзав, – не здавався Граматик.

– У нас зараз нема часу для суперечок, – стояв на своєму Капітан. – Діяти треба рішуче й швидко, тоді ми виграємо цю битву. Граматику, принеси мені з дозатора два брикети пального… До речі, ти вже поремонтував свій кисневий балон?

– Так.

– А я тим часом розрахую траєкторію польоту.

Граматик непомітним рухом втер сльозу, опустив забороло на шоломі й зійшов униз в шлюзову камеру. Стало чути, як запрацював насос, відкачуючи повітря. Потім дзвякнула засувка на вхідному люкові. А в кабіні було тихо, ніби нікого не було. Капітан заглибився в розрахунки, Незнайко сидів, боячись поворухнутися, Друг застиг у якомусь напруженому чеканні, швидко погойдуючи з боку на бік хвостом, на який крізь ілюмінатор падало яскраве сонячне світло.

Так минуло хвилин п'ять. Нарешті хрипло й ніби винувато обізвався Незнайко:

– Капітане, чуєш? А той чоловічок, Гарріс, казав, що йому наш пес більше потрібний, ніж я. Мене він хотів убити своїми променями, а Друга забрати собі, якщо він прибіжить за мною… Капітане, то, може, я залишуся тут і підірву ту його пекельну машину? А ви летіть… Я ж знаю, де вона…

Капітан, мов і не чув його останніх слів, заговорив про інше:

– От добре, що ти нагадав про Друга. Дай мені свій капроновий мотузок, буде замість повідка, коли я з Другом навпомацки йтиму проваллям.

– Може, все‑таки я піду… – уже рішуче сказав Незнайко і з сумом додав: – А ви самі, без мене будете прибирати корабель…

– Незнайко подав дуже цінну інформацію, – раптом обізвався, не розтулюючи рота, Друг, – Я всебічно опрацював її і зробив такий висновок: я…

Вдар…мо, поспіш…те, спита…шся, згорб…ться, відпиш…те, здобудемо, бач…ш, зустрін…те, бор…ться, друж…те, кро…те, одягн…ш, біл…мо, осел…ться, пиш…мо, зніякові…ш, заго…ться.

Ключ.  Усі дієслова стоять у дійсному способі. Замість крапок треба вставити букви е  , є  або и  , ї  . Випиши підряд спочатку ті дієслова, у які вставиш букви е  , є  , потім ті, у які вставиш и  , ї  . У кожному слові підкресли другу від початку букву. З цих букв прочитаєш надзвичайно розумну думку Друга.

XXVII. Тривожне чекання

Коли Граматик з двома брикетами пального повернувся до кабіни, Друг лежав на своїй поролоновій підстилці, підібгавши під себе всі шість ніг. Боків у нього не було. Вони, вкриті лискучою шерстю, стояли біля стіни. Усередині в Другові було видно акуратно розставлені електронні плати й павутиння проводків.

Над ним схилився Капітан з викруткою в руці й уважно слухав, що говорив Друг.

– Насамперед дістань постійну пам'ять, вона мені вже не буде потрібна… Почекай, дай мені все викласти, доки я ще можу аналізувати факти й робити висновки… Скороти оперативну пам'ять: витягни плати ОП‑7, ОП‑8 і ОП‑9. Я вже проаналізував ситуацію й рішення записав на інші плати. На їхнє місце постав один брикет космічного пального і підімкни запал. Добудь синтезатор мови. На його місце постав другий брикет космічного пального. З хвоста зніми половину кремнієвих пластинок – вони вам пригодяться. Я добре заряджений, а для поповнення енергії решти пластинок вистачить.

Кілька секунд пес мовчав, а потім знову почувся його рівний, з металевим відтінком голос:

– Я готовий. Капітане, переобладнуй мене.

Граматик обережно поклав біля Капітана брикети й, переступаючи з ноги на ногу, ще раз спробував вмовити його змінити своє рішення.

– Капітане, – сказав він з сльозами в голосі, – ти лети, а я залишуся. Я не зумію так посадити корабель на Землю, як ти…

Капітан підвів голову від напіврозібраного Друга.

– Ми всі полетимо на Землю, – промовив він поволі. – Крім Друга. Щоправда, не всього, частину його ми заберемо з собою. Незнайко підказав вихід.

– Незнайко? – здивувався Граматик.

– Так, Незнайко, – підтвердив Капітан. – Виявляється, той ватажок космічних піратів Гарріс дуже скучив за собаками. От наш песик і зголосився піти до нього.

– Друже, – розчулився Граматик, – ти ж не тільки нас, ти стільки людей на Землі рятуєш. Гарний наш песику, коли ми повернемося на Землю, ми відтворимо тебе.

Незнайко, щоб приховати своє хвилювання, заходився наводити порядок у кабіні. Граматик взявся загортати деталі, які Капітан добував з Друга. Робив це акуратно, дбайливо. І клав їх обережно на Незнайкову постіль.

– Основне зараз – щоб Друг потрапив до Гарріса раніше, ніж той пошле своїх роботів проти нас, – міркував уголос Капітан. – Але мені здається, що Гаррісові тепер найважливіше якомога швидше підготувати променеву гармату до пуску. Незнайко каже, що роботи вже розбирають риштовання навколо неї. Отже, я думаю, у Гарріса зараз гаряча пора. Йому нелегко відірвати роботів від установки. А втім, усе може бути… Граматику, проконтролюй, чи я правильно підімкнув запал. Бо якщо десь трапиться помилка, то все пропало. І ми теж.

Капітан витер піт з лоба. Він упрів не стільки від поспіху, скільки від внутрішнього напруження, від зосередженості. Так не втомлювався навіть тоді, коли писав диктант чи розв'язував контрольну задачу. Але в школі помилка була б просто неприємна, а тут вона стала б фатальною.

Граматик прискіпливо простежив за проводками – раз, потім удруге. Усе, як завжди в Капітана, було зроблено бездоганно.

– Жаль, що Друг уже не може нам нічого підказати… – пошкодував Капітан. – Накладаю бокові плити. Я сам виведу Друга на місячну поверхню.

Він опустив забороло. Граматик допоміг йому одягти рукавиць.

– Ходімо, Друже, – сказав Капітан, відчиняючи двері в шлюзову камеру.

– Прощай, Друже! – вигукнув Граматик.

– Пробач, Друже, – тихо промовив Незнайко, – що я часом не хотів слухати твоїх повчань.

Капітан перший спустився в шлюзову камеру, за ним, не оглядаючись і не кажучи ні слова, подався пес.

Граматик і Незнайко, які залишилися в кабіні, припали обличчями до ілюмінаторів. Нарешті на вже добре втоптаній стежці з'явився спочатку Друг, за ним – Капітан. Пес біг рівно, не збочуючи ні вліво, ні вправо. Капітан пройшов ще кроків з двадцять і зупинився, помахав рукою вслід Другові.

Хвилин через десять Друг зник за камінням. Ще трохи постоявши, Капітан обернувся й пішов поволі назад до ракети. Підняв кілька камінців і сховав до кишені. Для природознавчого музею.

– Друг піде тою стежкою, якою тебе, Незнайку, ніс циліндроголовець, – розповів Капітан, коли повернувся назад на корабель. – Це займе близько години часу. Нам залишається тільки чекати.

На якийсь час запала мовчанка. Потім обізвався Граматик:

– А пам'ятаєш, Капітане, як ти зрадів, коли в Києві, в "Юному технікові", знайшов потрібні мікросхеми? Купив їх і від радості забув, куди виходити з магазину. Побіг у протилежний кінець, а потім питав у людей: "Де тут вихід?" А ми чекаємо тебе під магазином, чекаємо. Дехто побіг до пам'ятника Лесі Українці фотографуватися… Нарешті ти з'явився, задоволений, сяючий.

– Як тільки поверпемося на Землю, відразу поїдемо до Києва, пакупуємо потрібних мікросхем і процесорів і будемо робити нову перцепційно‑електронну систему, – мріяв Капітан, дивлячись в ілюмінатор. – Використаємо постійну пам'ять, яку Друг залишив, твій синтезатор мови, плати з оперативною пам'яттю. Креслення в мене є.

– Обов'язково зробимо нового Друга, – підтримав його Граматик. – І хай це буде так само пес… перцепційно‑електронна система… Ми ж, пам'ятаєш, спочатку і не думали робити нашу машину у формі пса.

– Спочатку це мала бути просто собі прямокутна скринька – підтримав нитку спогадів Капітан. – Але ти запропонував, щоб зробити її у формі пса.

– Бо ж ми, коли ще тільки готували креслення й збирали деталі, щоб раз по раз не повторювати оту довжелезну назву – "перцепційно‑електронна система", стали називати машину абревіатурою ПЕС.