Ющук Іван - Троє на Місяці, Ющук Іван

ПЕС та й ПЕС. І вийшов пес. Назва вплинула на форму, форма – на здатності машини.

– Це була дуже вдало вибрана форма шестиногого пса, – ще й тепер не міг стримати захоплення Капітан. – Я приглядався, як він біжить: весь час втримує рівновагу, легко переступає через камінці, не застрягає в ямках. І от ця форма пригодилася ще раз: пес врятує пас саме тому, що він пес.

– І тому, – додав Граматик, – що Оксана запрограмувала його на доброту. Як на мене, то всі машини треба настроювати тільки на доброту, щоб ніхто за їхньою допомогою не міг зробити нічого поганого іншим людям.

– Пса можна було запрограмувати на доброту тільки тому, що ти дав йому мову: він сприймав, що йому говорили, і відповідав, коли його запитували. Отак Оксана і вчила його. Інакше навчити нічого, і доброти теж, не можна.

– Але ж і попоморочився я з тим синтезатором мови. Пам'ятаєш, Капітане?

– Чому не пам'ятаю… Одного разу, коли ми були в мене, ти кажеш: "Оце вже втрииадцяте буду читати фонетику, щоб розібратися, як твориться кожен звук мови". Сидиш, читаєш та раптом як схопишся. "Зрозумів, зрозумів!" – кричиш і побіг додому.

На втомленому й посмутнілому обличчі Граматика з'явилася ледь помітна усмішка задоволення. Очі, на які вже налягав сон, проясніли. Усе‑таки завжди, навіть у найсумнішій ситуації, приємно згадувати те, чого сам досягнув, хоч це, може, до тебе вже не раз відкривали чи робили інші люди.

– З голосними, бачиш, було простіше. Якщо передню частину язика дуже високо підняти, утворюється звук і , трохи нижче – и . ще нижче – е . Якщо задню частину язика підняти високо й видовжити губи, утворюється звук у , трохи нижче й менше видовжити губи – о , ще нижче і зовсім не видовжувати губ – а . Сплутуватися можуть тільки ті звуки, які творяться поряд: і та и, и та е, у та о, о та а . Інші не сплутуються.

– Ти ж найбільше клопоту мав з приголосними звуками, – нагадав Капітан.

– Так, – підтвердив Граматик, – поки не зрозумів, що в нашій мові приголосні групуються по чотири: чотири незапозичені губні звуки – м, в, б, п (п'ятий губний звук ф – запозичений); чотири зубні несвистячі звуки – н, л, д, т ; чотири зубні свистячі звуки – дз, ц, з, с ; чотири шиплячі – дж, ч, ж, ш ; чотири задньоротові ґ, к, г, х . Не входять у четвірку тільки р та й . І кожна така четвірка має свої особливості. Наприклад, м'якими будь‑де можуть бути лише чотири зубні несвистячі і чотири зубні свистячі. І тільки після букв, що позначають ці звуки, можна ставити м'який знак у кінці слова та перед наступним приголосним…

– Для запам'ятовування цих звуків і букв Друг сказав мені таке речення: "Де ти з'їси ці лини ", – пригадав Незнайко.

– Справді, в цьому реченні названо всі букви, які позначають зубні приголосні і після яких можна будь‑де ставити м'який знак. А от після чотирьох шиплячих у кінці іменників ніколи не може стояти звук и , тільки і ; і навпаки, після чотирьох задньоротових у кінці іменників може стояти лише и , а не і . Подовжуватися м'які звуки можуть тільки чотири зубні несвистячі, чотири зубні свистячі і чотири шиплячі. Апостроф у словах іншомовного походження може ставитися не лише після чотирьох незапозичених губних та п'ятого запозиченого губного ф , а й після чотирьох шиплячих та чотирьох задньоротових…

– Щось як у математиці, – аж здригнувся Незнайко.

– Авжеж, – підтримав його Капітан, – мова, так само має свої закони і така ж точна, як і математика. Щоправда, у ній, на жаль, бувають винятки. У математиці винятків нема.

– Винятки – це так, як запозичений губний звук ф , що йде вже п'ятим? – запитав Незнайко.

– Так, – підтвердив Граматик і повернувся до своєї попередньої думки: – А тоді, коли я зрозумів, що звуки мови творяться за певними закономірностями, мені вже легше було конструювати синтезатор мови.

– Це завжди так, – погодився з ним Капітан. – Що б не робив, спочатку треба збагнути його закони, зрозуміти принципи його дії – і тоді все легко піде.

– Хлопці, коли будете робити нового Друга, візьміть і мене до себе, – попросився Незнайко. – Я вивчу все, що треба. Буду читати те саме не тільки по тринадцять разів, як Граматик, а й… а й по шістнадцять.

– А не заснеш над книжкою? – покепкував із нього Капітан.

– Не знаю. Але зараз мені хочеться спати, – щиро признався Незнайко. – Я б уже й спав, тільки страшно, що прийдуть сюди людолови.

Капітан подивився на годинник.

– Уже більше години минуло, як пішов Друг, – повідомив він. – Щоправда, вибуху не чути було. Але заряд невеликий, то й струс місячної поверхні повинен бути незначний. Так мені здається. Принаймні піратів поки що не видно.

Капітан замовк, задивившись в ілюмінатор на всіяний камінням та розмальований тінями пустельний простір аж до обрію, де непорушно висіла Земля, мов декоративна таріль на чорній, поцяткованій блискітками запоні.

У кабіні запала тиша. Тільки чути було, як позіхає Незнайко та переступає з ноги на ногу Граматик. Та ще монотонно гув мотор терморегуляції. І раптом Капітан здригнувся: у кабіні пролунав…

Бліднучи, гурчить, доручімо, обміркуйте, увійшовши, розтрощіть, холодніючі, лежачі, відпочиваючи, оновлені, учімо, ловите, пожовклі, аналізуючи, йдучи, обсадимо, темніючи, цокочучі, сушить, глушіть, інкрустовані, агітуйте, електрифікувавши.

Ключ.  Випиши дієслова підряд у чотири колонки: 1) у дійсному способі; 2) у наказовому способі; 3) у формі дієприкметника; 4) у формі дієприслівника. З перших букв прочитаєш чотири слова. Причому друге слово треба написати з великої букви.

XXVIII. Хлопці плачуть

Капітан кинувся до радіоприймача. Натиснув клавішу. З радіоприймача почувся тріск. Отже, радіоприймач був вимкнутий.

– Не може бути, – видихнув Граматик.

– Що не може бути? – скинувся Капітан.

– Та так… Подумав про телепатію. Про передачу думок на відстані… Але цього не може бути…

– Так, не може бути, – погодився Капітан.

– Він у шлюзовій камері, – нарешті спромігся на слово Незнайко, ледь переборюючи страх.

– Не може бути, – повторив Капітан. Але все‑таки обережно відчинив двері до шлюзової камери. Звідти війнуло запахом паленого заліза й перегрітої гуми. Спочатку той запах йому видався дивним, але цієї ж миті він збагнув, що то залишився запах від їхніх скафандрів, обпечених сонцем у безповітряному просторі Місяця. Коли його очі призвичаїлися до напівтемряви в шлюзовій камері, він побачив притиснуту замками до стіни розсувну драбину. Та ще тьмяно світилася, наче жарини під попелом, кнопки вимикачів. У шлюзовій камері було порожньо.

– Нема там нікого, – сказав Капітан і додав: – Може, це в нас від перевтоми й неспання почалися галюцинації?

– Що ти кажеш? – не зрозумів Незнайко.

– Каже, що нам трьом це примарилося, – пояснив Граматик. – Але як може примаритися відразу трьом? Я виразно чув. Навіть, здається, корабель у той час ледь‑ледь хитнувся.

– І в харчовому відсіці щось дзепькнуло, – підтримав його Незнайко.

– То що, може, скажете, що це якась надприродна сила з'явилася або дух? – нагороїжився Капітан.

– А може, й так, – відповів, не сумніваючись, Незнайко. – Ми ж на Місяці, а не на Землі. Тут усе може бути. І духи теж. От ви кажете, що тут нема солов'їв, і я не бачив їх, бо де ж їм тут бути, але чув, як співає соловей… Чого б це?

– Коли ти чув? – не повірив Граматик.

– Коли від людоловів тікав. Сів на камені й чую: соловей витьохкує.

– Таж ти спав на камені, і тобі снилося, – заперечив йому Капітан. – Знаєте що, хлопці, нам треба все‑таки відпочити, бо в нас попереду ще багато роботи на Місяці. Ви лягайте спати, а я тим часом повартую біля ілюмінаторів. Та спробую розібратися, що ж воно сталося. Адже розгадка мусить бути. І вона, мабуть, проста. Тільки ми втомлені.

– Може, я повартую. Я ж уже відпочив трохи, а ти весь час на ногах, – не погодився з Капітановим рішенням Граматик.

– Я відпочиватиму потім, коли ви підете в розвідку до чотирьох гір. Ти й Незнайко. Згода?

– Згода, – відповів Граматик.

Граматик заліз у крісло, розгорнув щоденник. Незнайко став лаштуватися до сну.

– А куди, Граматику, покласти оце? – запитав він, показуючи на згортки, що лежали на його постелі.

– Що? – перепитав Граматик, підводячи голову від щоденника.

– Ну, коли Капітан розбирав Друга, то ти замотував і складав. Граматик якийсь час безмовно дивився на деталі, добуті з Друга. Потім зіскочив з крісла, узяв згортки.

– Синтезатор мови… – сказав він, і йому раптом забракувала повітря. – Це ж Друг… – і знову не зміг закінчити речення. По щоках у нього потекли сльози.

У Незнайка теж заблищали краплини в очах. Адже це Друг врятував його. Якби не Друг, то хтозна, чи й дістався б він до свого корабля, коли тікав з полону. Може б, і досі сидів на тому каменіг задихнувшись від нестачі повітря в скафандрі.

Капітан відірвав очі від ілюмінатора й спантеличено втупився в Граматика.

– Чого ти? – запитав він.

– Друг до останку думав про нас, – стримуючи сльози, промовив Граматик. – Він прощався з нами, в електронній системі склав останнє речення й передав на синтезатор мови, але не встиг запустити його. Синтезатор сам запустився, без Друга, коли він, може, вже загинув. "Хлопці, бувайте". Прощай, наш добрий песику.

– Так от звідки голос Друга, – стукнув себе долонею по лобі Капітан. – Це ж синтезатор мови спрацював… Ти кажеш, щось дзенькнуло в харчовій комірці? – звернувся він до Незнайка.

– Так, щось дзенькнуло.