Василиса Миколаївна Трохимович - Любов на лінії вогню, Василиса Миколаївна Трохимович

І подумала вона таке: «Якщо у нього, службовця ЗСУ, заробітна плата три тисячі гривень, а вона звикла приблизно таку ж суму витрачати щодня, то як же він зможе її забезпечувати?». Ось такі речі іноді спадають на думку деяким жінкам. Чомусь саме це забезпечення відіграло ключову роль в її рішенні. Куди й поділося кохання до героя війни?!

Вона повернула обручку, а він купив квиток на потяг і поїхав з Дніпра. З каблучкою в кишені кітеля та розбитим серцем. Ось так дівчина і визначила пріоритети у своєму житті.

Отримавши відмову, повернувся на службу. Її вибір так і залишився для нього незрозумілим. Та рани душі теж загоюються, хоча й набагато довше, ніж подряпини на тілі…

Про кохання, що не рятує, а гальмує

Схожа історія спіткала ще одну гарну людину, чесного офіцера Служби безпеки України. Саме прагнення до встановлення справедливості і є однією з головних його якостей.

У 2014 році він опинився у зоні бойових дій. А потрапив туди через розлучення. А розлучився через те, що відмовився брати хабар. А хабар відмовився брати тому, що чесний.

Усе було так. Він працював десь на півночі України, мав дружину та улюблену дитину. Служив державі чесно і відповідально. Та одного разу дружина дізналася про те, що він відмовився від запропонованого хабара. Почалися сварки та претензії, адже в досить великого відсотка людей «правильними» вважаються ті, хто звик перевищувати службові повноваження, а не ті, хто бореться з подібним.

Вони розлучилися, і він вирушив на схід. Аби бути подалі від дому і від того болю, який довелося там відчути. Полишивши все, що любив, відмовившись від комфорту рідного дому та стабільної і престижної роботи, він поїхав на війну.

На Донбасі на півроку повністю потонув у службі. Так, як тонуть у роботі, коли внутрішня емоційна спустошеність сягає максимуму і залишається лише механічне виконання завдань і подеколи фізична втома. Повертаючись з роботи у розташування, скидаючи важкі берці на підлогу, він доходив до душу і змивав із себе весь бруд та пил війни. Заварював міцну каву, викурював півпачки міцних цигарок і провалювався у сон на старому пружинному ліжку. День за днем. По колу. І ніхто не обійматиме вночі, ніхто не жалітиме. Адже ніхто не має в тобі потреби.

Він був саме в такому стані, коли побачив її. Двадцятирічну мешканку прифронтового містечка. Симпатичну, здавалося б, розумну і дуже легку у спілкуванні дівчину, яка відразу ж привернула його увагу. І саме їй вдалося заповнити емоційну порожнечу і відключити ті гнітючі думки, які не давали йому спокою вже кілька місяців поспіль.

Відтепер усі його думки були про неї. Він бажав турбуватися про неї, захищати і берегти від складнощів зовнішнього світу, тримати її поруч. Мріяв про щасливу родину. На певний час вона стала центром його всесвіту.

Ті вечори, які вони проводили разом, були найсвітлішим його спогадом. Він тримав це почуття в душі, адже воно зігрівало його і давало сили рухатися вперед.

Квіти, подарунки, побачення. Вся його увага була до коханої Юлії. Він уже встиг розпланувати їхній спільний переїзд до Києва і навіть знайшов їй престижну роботу, про яку дівчина без вищої освіти могла й не мріяти, живучи у Краматорську.

Довго обирав обручку. Хотів знайти ідеальну. Таку, від якої вона вже не змогла б відмовитись. Радився з друзями та побратимами, надсилаючи їм фото каблучки. Наче закоханий підліток.

Він запропонував їй стати його дружиною. І хоч відповіді поки ще не було, вірив, що вони будуть разом, а інакше, здавалося, й бути не могло.

Та цінність стосунків проявляється не в радощах, а в складнощах. Вони завжди будуть «лакмусовим папірцем», який чітко продемонструє: людина, яка поруч, кохає тебе «за щось» чи «незважаючи ні на що». Так, уже при перших фінансових проблемах Юля повідомила йому, що почуття її вже згасли і вона не має наміру продовжувати ці стосунки.

Він досі не може повірити в те, що вона була поруч не тому, що мала справжні почуття. Тому, що шукала вигоди для себе. Він не спав ночами, тільки палив до ранку та передивлявся її фото в соціальних мережах.

А меркантильна провінційна дівчина навіть не здогадувалася, якого болю своїми вчинками та словами вона завдала щирому і доброму хлопцеві, який міг би бути для неї надійним плечем, турботливим і люблячим чоловіком, почуття якого навіть після її зради ще живі.

Ось так, роблячи свій вибір на користь матеріальних цінностей, люди дуже часто забувають, що всі ці «цінності» – лише пил. Який не вартий справжнього скарбу – люблячого серця. Адже у справжнього кохання, особливо якщо воно взаємне, термін придатності набагато довший, ніж у будь-якої, навіть найкоштовнішої речі.

М-6

Це одна з тих історій кохання, яка мала всі шанси бути сумною. Або просто закінчитися. Але життя занадто складне, щоб обмежувати його чергуванням чорного і білого. Адже хоч би як не було боляче, у душі завжди є місце для прощення. Хоч би як не було страшно й складно, у серці є місце для кохання. І хоч би якими непередбачуваними були вчинки людей, завжди буде місце для довіри. Бо іноді єдиний шлях – заплющити очі, дати руку та зробити крок уперед. Назустріч.

Для них обох війна