Євгенія Анатоліївна Кононенко - Камінна оргія, Євгенія Анатоліївна Кононенко

— Романе!

— Помовчи, чи не бачиш, я читаю! — роздратовано гарикнув Роман.

Для Ромаї не є нездійсненним потрапити до храму Веома і, стоячи в темному закутку, стати свідком нічного таємного ритуалу лише для посвячених в містерії богів Веома. Пафос дійства полягає в тому, щоб просити тих богів допомогти війську Шаліта увірватися до кегелії, перетворити на рабів братів і сестер, стратити тих, хто цього не захоче, а в загадковій Оазі облаштувати заміську резиденцію Шаліта.

Але Шаліт не може ходити пішки через пустелю з провідниками, і колісниця туди не доїде. Тож до захопленої Оази треба буде від Іра прокласти дорогу. А для цього, крім допомоги богів, має бути ще людина, яка б керувала роботами. Люди Веома готові благословити на цю посаду старшого з кегелії. Він є людиною римського походження, тож не відмовиться від такої роботи на благо імперії. Не від доброго життя цей обдарований римлянин очолив групу релігійних фанатиків. Шаліт і Веом запропонують йому добру посаду, і Рим буде вдячний. Аби боги сприяли цьому. А будівництво дороги, до речі, дасть змогу зігнати на роботи ірських заброд, багато з яких там і помре. В місті стане чистіше і спокійніше. Аби боги сприяли.

На світанку Ромаї повернувся до таверни. На подвір’ї нікого не було, і браму ніхто не охороняв. Він піднявся на галерею, увійшов до кімнати. В кімнаті спокійно й мирно спала Хана. А Мелани не було. Він вирішив не будити дівчину, адже напередодні в неї був нестерпно тяжкий день. Він сідає біля її ложа, тихо дивився, як міняється її личко, коли за вікном світає.

Таверна поволі прокидається, в ній загомоніли пожильці. Ромаї торкнувся плеча Хани. Дівчина прокинулась і всміхнулася йому. Вона добре пам’ятає все, що було вчора. І те, що було, коли Ромаї пішов. Вони з Меланою розмовляли. Мелана була добра до Хани. В їхніх родинах було багато схожого лиха. Хана розповіла Мелані, як її мати дерла на собі одяг і качалася по підлозі і вила, як собака, коли батько вночі не приходив додому. А Мелана розповідала Хані, як її мати догоджала вітчиму, аби лише той не йшов далі шукати іншу жінку із домом при дорозі. Вони говорили про страшну страту побиття камінням. Говорили, чи є на світі місце, де такого не роблять. У тих краях, звідки Мелана, теж є таке, коли люди скаженіють і радіють, що когось убиватимуть.

— Петрома, в них це називається петрома. Так сказала Мелана. Вона декілька разів повторила це слово: петрома.

— А в тих краях, звідки я, це називається лапідація, — промовив Ромаї, — і коли люди кидають каміння одне в одного, і коли на них кидають каміння боги... Хоча там, звідки я, більше полюбляють інші жахливі способи вбивати. Наприклад, розпинати на хресті. Але де Мелана зараз? Вона сказала тобі, куди вона піде?

— Коли я засинала, вона сиділа тут, де ти сидиш зараз. То вже наступний день? — схопилася на ліжку Хана.

У таверні Мелани ніде не знайшли. Не знайшли й того служника, який приймав Ромаї. Мелани ніде не було. Ніхто не бачив, чи вона виходила на вулицю з маєтку через котрусь із брам.

Ромаї спитав Хану, чи відвести її в дім батьків, чи вона піде з ним у те місце, де не каменують. Хана сказала, що піде з ним. Але, може, іще пошукати Мелану в місті? Тож вони разом вирушили до ринку, і були в багатьох місцях Іра, але ніхто не бачив смаглявої жінки із чорним кучерявим волоссям, із сережками-півмісяцями, без покривала. А втім, Мелана могла знайти собі якесь інше покривало замість свого, яке віддала Хані.

І Ромаї з Ханою вирушили до Оази через пустелю без Мелани.

А що було потім? Люди з Оази, які ходили в Ір, нічого не довідалися про Мелану. Розповідали, що в таверні з’явився той служник, який кидав на Мелану хтиві погляди. Він казав, що не бачив, як зникла Мелана в той день, і повторив це декілька разів. Але хто знає, чи ті декілька разів він говорив правду?

І Ромаї теж ходив в Ір. Він зустрічався із Сохером і розповідав йому про плани Веома штурмувати Оазу силами війська Шаліта, а міських волоцюг використати пізніше для будівництва дороги до захопленої Оази. Цей план не подобався Сохеру, бо втрачали можливість втрутитись йому самому зі своїм планом. От якби як рушійну силу для підкорення Оази використовувалася міська біднота, тоді б Ромаї зі своїм царством божим вельми став у пригоді. Тож Сохер вирішив чекати іншої нагоди захопити собі місце Шаліта.

— А тобі буде не місце будівельника доріг, Ромаї, ти матимеш місце Веома Іра! — вигукнув Сохер.

А Ромаї мовчки зітхнув і тихо й гірко посміхнувся. Невже вони всі не розуміють, що є речі, де навіть сильні світу цього безсилі?

І прийшов той день, коли вся Оаза здригалася від гуркоту в Емек-Авней. Війську Шаліта ритуали Веома не допомогли. Потрапити до Оази ніхто не зміг. Ніхто не зміг приборкати каменепад, який в Емек-Авней був такий несамовитий, що в Оазі падали плоди з дерев і облітав цвіт. Оленятка пригорталися до людей, а фазани ховали під барвистими крилами свої маленькі голови.

Коли наступного дня Ромаї вийшов до Емек-Авней, там лежало кілька недооб’їдених скелетів. Хижі птахи страшної долини за ніч зробили свою хижу справу. Очевидно, бажання отримати обіцяну винагороду було в кількох вояків Шаліта Іра сильнішим, ніж бажання жити, тож вони штурмували каменистий схил, каміння з якого нарешті таки вбило їх.

Ромаї довго блукав по Долині Каміння. Лише він міг без здригання дивитися на не доїдені хижаками тіла, які ще вчора належали бадьорим молодим людям. Без здригання і без кривавого сп’яніння, але із сумними думками. Ромаї думав, що бажання отримати винагороду — то ще один спосіб долати страх. Він сідав на камені, стискав долоні до хрусту кісток, а хижі птахи, які добре наїлися, сідали йому на плечі, він струшував їх, а вони сумно викрикували свої поминальні пісні по тих, кого нещодавно обдирали на м’ясо. А Ромаї не міг молитися за них, бо не знав їхніх імен. І ніхто не зможе помолитись за них, бо невідомо, хто тут є ким. Після тортур у в’язниці Шаліта або після вкаменування руками родичів і сусідів упізнати, кому з донедавна живих належало покалічене тіло,