Івакін Г. - Оповіді про стародавній Київ, Івакін Г.

подвір’я новгородських купців, де навіть стояла Новгородська (Михайлівська) божниця. Але про те, де вона розміщувалася, не було відомо. Знахідка ж печатки Євстафія дає можливість визначити місцезнаходження цього подвір’я.

Ще у 1955 р. на вул. Волоській відкрито залишки невідомого храму XII ст., який ототожнювали з Новгородською божницею. Однак доказів не вистачало. І ось, менше ніж за 100 м від цієї божниці знайшли печатку новгородського походження. Про те, що її знайшли на садибі купця, видно із відшуканих тут скляних браслетів, амфор, візантійської монети тощо. Печатка, мабуть, потрапила сюди з грамотою, надісланою новгородським купцям, що мешкали на Подолі.

З цього випливає, що саме тут і знаходилась новгородська торгова факторія, а знайдений храм був Новгородською божницею. Зникла ще одна біла пляма з історико-топографічної карти стародавнього Києва.

Монети розповідають. Стародавня монета — це насамперед живий свідок минулого. Тому кожний металевий грошовий знак для вченого-нумізмата є першокласним історичним джерелом. Зображення і написи на них дають змогу встановити територію давніх держав, дати битв і народних повстань, імена видатних людей, які не збереглися в історії. Наприклад, з більшістю творів давньогрецького скульптора Фідія, як і з багатьма грецькими та римськими храмами й іншими унікальними спорудами, ми ознайомилися завдяки монетам. Вони донесли до нас також зображення одягу, зачісок, зброї й предметів побуту тощо.

Ось чому кожна стародавня монета є великою історичною цінністю, але тільки тоді, коли вона потрапляє до музею, у руки науковця. Ця цінність ще більш зростає, якщо взяти до уваги, що знахідки в Києві монет давньоруського періоду в наш час дуже рідкісні.

За останнє десятиріччя київські археологи виявили не тільки візантійські монети, а й західноєвропейські денарії, яких майже не знаходили на півдні Русі. У 1972 р. під час розкопок на Червоній площі знайшли дві мідні монети візантійських імператорів Романа І (919—944 рр.) та Костянтина Порфірородного, які карбували в 945 р.

Монета Костянтина непогано збереглася, на її лицьовому боці (або, як прийнято у нумізматиці, аверсі) зображено імператора в урочистому одязі. На звороті (реверсі) — напис грецькою мовою. Знахідки монет Костянтина Порфірородного на території Давньої Русі та й самого Києва досить відомі. Але такі мідні монети знайдено вперше.

Монета Романа І збереглася значно гірше, але можна розглянути поясний портрет імператора і грецький напис на звороті. Оскільки монета збереглася погано, її одразу було неправильно визначено. Спочатку вчені-нумізмати вважали, що вона належить імператору Роману II, який правив у 959—963 рр. Але дендрохронологічне датування зрубних будівель, де знайшли монету, показало, що ці будівлі належать до більш раннього періоду. Та й неможливо, щоб у неторканому (без пізніших ям або пе-рекопів) культурному шарі опинилася монета, що карбувалася після існування цього шару.

Кому ж вірити — нумізматиці чи дендрохронології? І до якого точно часу належать будівлі? Від правильної відповіді залежали дуже важливі висновки: з’ясування часу заселення Подолу, а також віку знайдених тут численних речей.

Ще раз ретельно перевіривши свої викладки та графіки з допомогою електронно-обчислювальної машини, археологи переконалися, що з боку дендрохронології помилки немає. Треба знову перевірити нумізматичні дані. Після ретельного вивчення було встановлено, що монета, справді, більш раннього часу і карбувалась за Романа І.

Ось які «пастки» часом чекають археологів (та й представників будь-якої науки) і обминути їх можливо тільки тоді, коли кожна знахідка або явище вивчаються всебічно, коли правильність висновків перевіряється різними методами і різними вченими.

Якщо літак уночі попадає в промінь лише одного прожектора, то досвідчений пілот ще зможе вивернутись з нього у рятівну темряву. Але, коли літак схоплюють промені двох або більше прожекторів, то йому це вже не вдасться. Так і в науці, зокрема, в археології: щоб дістати правдиве відображення будь-якого предмета, потрібно спрямувати на нього світло з різних джерел.

Монети Романа І на Русі траплялися переважно у великих давньоруських містах: Новгороді, Полоцьку, Пскові. Але найбільше їх знайдено в Києві. П’ять мідних монет входило до скарбу 1908 р. із Замкової гори, а дві срібні виявлено в районі теперішньої вул. Фрунзе ще в 1896 р. Знахідки монет Романа І свідчать про торговельні зв’язки Києва з Царгородом після мирних угод Олега та Ігоря.

Згадані срібні монети важливі не тільки як чисто нумізматична пам’ятка. Обидві вони знайдені під час розкопок великої садиби X—XI ст., оточеної міцним дубовим парканом. За характером усіх знахідок можна твердити, що тут жив заможний купець, який вів торгівлю з Візантією. Дуже зручним було і розташування його садиби — на самому знаменитому подільському торговищі.

Унікальною для Києва і взагалі Південної Русі є знахідка відразу чотирьох західноєвропейських срібних монет (денаріїв) XI ст. під час розкопок біля Львівських воріт у 1978 р. Монети знайшли «зкипілими» в одну невеличку грудку. Мабуть, вони були у гаманці, який з часом зотлів. Дві з них належали до чекану короля Англії і Данії Канута Великого. Ці монети, названі у нумізматиці «гостроконечним шоломом» (на них зображено короля в такому шоломі), датуються 1017— 1023 рр. Англійською виявилася і третя монета — часу правління короля Едуарда Ісповідника (1042—1066 рр.). А останню вчені впевнено відносять до срібла германських імператорів Оттонів (1002 р.).

Монети знайдено в місцевості, де в давнину розміщувалися квартали лихварів, поблизу міських воріт, звідки починався відомий торговельний шлях на Краків, Прагу і далі в Німеччину.

Завдяки монетам ми дізналися про широкі торговельні зв’язки Києва X—XI ст. з Візантією і країнами Західної Європи. Чимало київських купців побувало там, а іноземних купців приймали київські торги. Адже Київ, як визначний економічний центр, притягував до себе купців з усіх усюд.

«Ріки, що напоюють світ». Розвитку матеріальної культури стародавнього Києва відповідала і духовна культура. У її піднесенні, і насамперед поширенні писемності, певну роль відіграло і прийняття християнства на Русі. Посилилися зв’язки з близькими мовою і культурою слов’янськими народами.

Князь Володимир Святославич засновує в країні школи (посилає «збирати у знатних людей дітей і віддавати їх у книжне навчання»), книгописні майстерні, привозить багато книг з Візантії, Болгарії. Нестор-літописець пише, що «Владимир землю взора и умягчи, сей же Ярослав сын Володимир насеял книжными словесы сердца верных людей, а мы пожинаєм, ученье приемлюще книжное».

Писемність як основний компонент усякої культури, навіть при пануючому в середньовіччі релігійному напрямі, була для тогочасної Київської Русі могутнім засобом до загальнокультурного розвитку країни, зростання самосвідомості всього народу.

Культурно-історичну роль книги важко переоцінити. Саме книга несла ті прогресивні, гуманістичні ідеали, які так чітко відображаються у творах давньоруських авторів. Наші предки високо цінували і поважали книги. Популярний у Давній Русі збірник «Пчела» повчає: «Ум без книг, аки птица без