Лонг - Лонг - Пастуша повість про Дафніса і Хлою, Лонг

мабуть, саме через це - а також через його уславлений клімат та надзвичайну родючість - автор «Дафніса і Хлої» обрав Лезбос місцем дії у цьому творі.

2 - Німфи - в античній міфології численні божественні особи, зв’язані з окремими витворами природи (переважно сільської) - богині-заступниці та патронеси окремих лісів, гаїв, гір, річок, джерел, долин, печер, лугів і т. д., а разом з тим і антропоморфічні (чоловікоподібні) втілення та уособлення всіх цих природних явищ в образах чарівних дівчат, що охороняють стада, надають цілющої сили воді своїх річок і джерел і подеколи (див. розд. 7 кн. I «Дафніса і Хлої») провіщають майбутнє. Картину культу німф та шанування її печери в «Дафнісі і Хлої» можна вважати за історично-правдиві, бо цей культ, як переважно сільський і дуже примітивний, залишався в основному незмінним в усі стадії розвитку античної релігії і в багатьох випадках пережив і її остаточний занепад у пізню добу Римської імперії.

3 - З тлумачником картини - тобто з професійним провідником чи «гідом», що має показувати та поясняти чужинцям-туристам усі варті уваги пам’ятники даної місцевості; в багатьох місцях Римської імперії (а особливо - давньої Греції) це була офіціальна посада, оплачувана місцевим урядом.

4 - Ерот - давньогрецький бог кохання, син Афродіти (див. прим. 36), який, починаючи з елліністичної доби (з III віку до нової ери), стає чисто літературним алегоричним образом кохання, подібно до цілком відповідного йому римського Амура (Amor) чи Купідона. Цей образ вродливого крилатого юнака (чи навіть хлопця), який немилосердно пронизує з свого лука серця людські стрілами кохання, а зате далі сприяє сполученню й щастю закоханих,- перейшов з античного письменства в літературу й образотворче мистецтво всієї нової Европи, зберігаючи й тут той самий чисто-алегоричний (аж ніяк не релігійний) характер, властивий йому вже в пізньо-античній любовній поезії та белетристиці.

5 - Пан - у давньогрецькій міфології бог лісів і пасовищ, заступник мисливців і пастухів; як бог дикої лісної природи, він має козлячі роги, вуха, бороду, ноги та хвіст; як патрон пастушого життя, він винайшов пастушу музику - гру на дудці; як уособлення лісної відлюдності він навіває своїм ворогам неподоланний «панічний» жах (що виникає без видимої причини), а тому може подеколи виступати також як бог війни (див. розд. 23 - 28 кн. II). Культ Пана, як він зображений в «Дафнісі і Хлої», становить поетичну фікцію, бо він і в найдавнішій Греції не був загальнопоширеним, а в елліністичну й римську добу образ Пана швидко перетворився на чисто літературну фігуру та на предмет учених міфологічних мудрувань.

6 - Мітілена - головне місто на острові Лезбосі, яке ще в добу Римської імперії зберігало не абияке значення й багатство (теперішнє Мітіліні).

7 - Дафніс - «пастуше ім’я», за пізньо-грецькою літературною міфологією, Дафніс, син Гермеса (див. прим. 51) і якоїсь німфи, обожествлений після своєї смерті, патрон сіцілійських пастухів, був засновником давньогрецької пастушої («буколічної») ідилічної поезії (в якій його доля зчаста править за тематику твору).

8 - Хлоя - в античній міфології давній епітет богині родючої землі Деметри - означає, власне, «молода зелень, зелена поросль, брость»; втім, «пастуший» характер цього імени залишається дещо сумнівним,- можливо, що це лише літературна фікція.

9 - Що його ім’я було їм невідоме - автор визнає цим самим чисто літературний характер образу Ерота, як бога кохання, за своїх часів (див. прим. 4).

10 - Який знав Ерота і на ім’я і на ділі - тут, як і в більшості місць, де автор називає Ерота, доводиться мати на увазі, що в давньогрецькій мові ім’я цього бога є, разом з тим не що інше, як звичайне означення «кохання» чи «любові» (erôs - звідси сучасне «ерос»), і що в античній графіці імена власні нічим не виділяються проти загальних імен; таким чином, чи не кожна згадка про Ерота містить у собі щось подібне до гри слів.

11 - Вакханки - учасниці оргіастичних містерій бога Вакха (див. прим. 13), що вбирались у шкури оленів та ланей.

12 - Зевс - верховне божество давніх греків, бог неба, грому й блискавки, батько більшості інших головних богів та богинь (тотожній з римським Юпітером), був, за давньогрецькою легендою, вигодований козою Амалфеєю на острові Кріті.

13 - Діоніс (або Вакх) - давньогрецький (пізніше і римський) бог вина та зв’язаних з його вжитком оргіастичних містерій; античне мистецтво зображує його здебільшого у вигляді безбородого жоноподібного юнака.

14 - Сатири - напівлюди, напівкозли, що складають, за давньогрецькою міфологією, постійний почет Діоніса (див. прим. 13).

15 - Мірта - міртове дерево, присвячене Афродіті (див. прим. 36), листя якого вживалось в античності, між іншим, для весільних прикрас, отже мало певне символічне (любовне) значення.

16 - Пітіс-сосна - німфа (див. прим. 2), що є уособленням сосни (pithys і значить по-давньогрецькому «сосна»).

17 - Тірські пірати - тобто пірати з давнього міста Тіра в Фінікії (на побережжі південної Сірії і північної Палестіни); їх поява тут - суто-літературна умовність і свідомий анахронізм з боку автора, бо фінікійці піратствували в Греції лише в так звану гомерівську епоху (тобто в X - VIII вв. до нової ери), а ніяк не пізніше; автор стилізує тут свій виклад саме під Гомера, у якого (в «Одіссеї») чимало говориться про фінікійських піратів.

18 - Карійці - давні жителі Карії (південно-західного кінця Малоазійського півострова) та суміжних островів, плем’я не грецького походження (отже «варварського», як і фінікійці з Тіра, за умовною античною термінологією), яке, проте, вже рано зазнало грецького впливу, особливо щодо зовнішнього побуту та технічних виробів, в тому числі і щодо корабельного будівництва. Карійці й сами мали в античності лиху славу розбійників і піратів.

19 - Лускуваті панцери, тобто панцери з металічної (чималого розміру) луски, були вживані переважно вже в римську добу замість суцільних металічних панцерів попередніх часів.

20 - Наколінники - звичайно металічні, що захищали переважно передню сторону ноги; дуже архаічна, як на римську добу, зброя, мабуть запозичена автором безпосередньо з гомерівського епосу, де вона часто згадується.

21 -