Василь Дмитрович Слапчук - Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук

сперечатися кому вона належить лише взаємнiсть утримувала їх вiд розлучення 16 вiн не читав її думок бо там про нього не писали вона його мовчання розцiнила як не дозволену нiкому грубiсть для розумiння їм не вистачало чашки кави їй з молоком йому без цукру 17 вона будила його серед ночi i питала з ким на цей раз була твердо переконана що вiн їй увi снi зраджує вiн завжди здригався коли в його присутностi згадували Шекспiра а сам думав щось тут не так ЦИФРИ
Нуль порожнеча обмежена символом людям з традицiйною уявою що не схильнi до еротичних фантазiй нагадує кулiнарний вирiб поряд з ним множаться i ростуть i тiльки вiн зберiгає недоторканiсть i цноту заради початку i середини виражаючи те чого не iснує вiн переповнений значенням Один усi його думки про славу його релiгiя самотнiсть великою мiрою зумовлена прямолiнiйнiстю зовнiшня схожiсть iз церковною свiчкою не в змозi приховати його егоїзму вегетарiанець i аскет вiддаючись холодному спогляданню нехтує продовженням роду якби вiн знав чого хоче Два умова й творення собi подiбних дiлення i рiвнiсть самотнiсть перед дзеркалом вечеряє червоним яблуком походження грiха i насолоди щоденнi пошуки й невтiлене бажання усмiхнена вагiтна жiнка приховує таємницю дня народження Ти i Я в дорозi до останнього неба Три слава Богу самотньому у своєму триєдинствi котрий зображає кохання символом найбанальнiшої геометричної фiгури гострi кути якої ранять нарiвнi з ароматом жовтого кольору приватне будiвництво лабiринтiв породжує дефiцит рятiвних ниток не кажучи уже про щуку лебедя i рака Чотири це можуть бути закоханi очi або приблизна кiлькiсть згублених сподiвань виражених дуже асоцiативно що настроєм прописанi у випадкових порах року це привабливiсть форми людських осель якщо дивитися iз висоти польоту самотнього птаха або ж прадавня форма колеса яке удосконалила наступна приблизнiсть це так само просто як кварта води у спрацьованих маминих руках i так само таємниче як сутiнки в кутках твоєї кiмнати це дуже традицiйно Пять жiноче колiно зiгнутої ноги котра проповiдує домашнiй затишок i виражає довiру крилатому чоловiчковi що вилiплений iз м’якушки хлiба i тепло пахне м’ятою подружня вiрнiсть i злагода основа чудового настрою i гарантiя усiх гараздiв що також сприймаються як нагорода Шість кохається у чорному кольорi володiє усiм золотом окрiм того що покриває святi образи хто вiн той що продає жiнкам панчохи люб’язно дозволяє куштувати яблука i засiває по обидва боки гречку суть якого протилежнiсть i протирiччя початок якому спокуса а кiнець вогонь звичайно ж ширшi ворота риплять голоснiше туди й прямує наш потяг у той час як ми вирiшуємо що передує пiзнання чи задоволення
Сім споконвiчна самотнiсть митця приречена та iдеалiзована як i недосконалiсть його творiнь що наче б то служать призмою для спостереження за iстиною власне для пiдглядання за нею у чому очевидно i полягає сенс мистецтва саме iнтимнiстю цього заняття i зумовлена самотнiсть митця Вісім незбагненнiсть жiночої логiки спричиняє непередбаченiсть усiх космiчних явищ котрi якщо i не породженi жiнкою то принаймнi перебувають пiд її впливом родоначальниця абсурду служителька культу алогiї безстрашна завойовниця дилеми жiнка незбагненнiстю свого мислення оберiгає вiд чоловiка формулу краси i дива Дев'ять засмучена стара корова з поламаним у бiйцi рогом клiпає зволоженим оком чи кохала вона колись чи була тонконогою телицею господине допоможи їй згадати пригадай колишнi вибрики нехай вона розчулиться бо тiльки й пам’ятi у старої корови що флегматична жуйка та ще поламаний рiг чи не тому в дiйницi гiркне молоко Десять iдилiя куща червоних троянд не порушена нi агресивними фанатами авангарду що знайшов вираження у колючках нi скромними шанувальниками таланту поєднання тонкого аромату з вибагливiстю барви соловейкове яєчко у лонi пелюсток зберiгає спокiй i схожiсть з круглим словом панна у бiлому капелюшку свiдома своєї досконалостi розхитуючись на крiслi-гойдалцi читає декамерона своєму обранцевi ВІРШІ ДЛЯ ЗАЙЦІВ
Дощ не минув, лише пройшов, i з церквою подався далi. Гукаю вслiд йому: - Наталю! - а заєць вiдгукнувся: - Що? - Тобi чого? - допитується заєць. - Наталю, дiвчинко, прости, бо я стою з дощу й не знаю, що зайцевi вiдповiсти. З великим синiм глобусом, як заєць з капустиною, ти вийдеш iз автобуса, менi махнеш хустиною. Пiдемо вслiд за лiтом ми, за дiвчиною синьою… Прийдеш до неї з квiтами, а я прийду з морквиною. - Наталю, чуєш, дощ iде. - Та нi, це йдуть в садочок зайцi. - Так це ж їх дощ туди веде iз неба голубим окрайцем. А за хвилину ти спитаєш: - Чого це зайцi верещать? - Наталю, нинi дощ лiтає!… I скiльки крапель - стiльки й щасть. я втратив напрям i зв’язок хоч вистраждав усi орiєнтири я втратив нюх i втрату цю нiчим не компенсую я заблукав бо забував дивитися у небо менi б хоч трохи снiгу i я знайду вас по слiдах Нарештi дочекались снiгу. Йому давно прийти пора. Я пiвзими за ним пробiгав i в пазуху для зайцiв крав. Злодiйство не прощалося менi, я оправдатись був не в змозi. У пазуху згортав для зайцiв снiг, а вiн щоразу танув без морозiв. Той снiг прийшов, прийшов i лiг, худий мороз узяв його на руки. У неба на високому чолi зостався слiд великої розлуки. Лежить, закiнчивши полiт, прибитий до землi слiдами зайцiв. Оце Оленчин босий слiд, а ось Наталинi кругленькi пальцi. Агов, ви де?! Вас брат удома жде. Вiн чаєм грiється на кухнi. Ви ж у вечiрнiх довгих сукнях танцюєте мазурку при свiчках, довкола вас все: ах та ах! - iз фракiв сиплять комплiменти зайцi. А брат самотнiй у куфайцi сидить i жде. Ви де? спалили осiнь на вогнищах наче вiдьму i я пiдкинув у вогонь своїх печальних вiршiв нехай погрiють зайцi босi лапи Зустрiлись ми не випадково. Вiзьми мене з собою в Ковель. У полi назбираємо квiток. Прийдемо, вклонимось хазяйцi. Наталя запитає: - Хто? Хазяйка вiдповiсть: - До тебе зайцi. мокрий нiс осенi тулиться до шибки гумовi чоботи зостались за порогом усiх її надiй коханий про що ти думаєш про зайцiв так розбиваються серця Ти повернулася. Я не чекав. - А це тобi вiд зайця,- протягуєш синього олiвця,- не люблю коли у тебе очi сiрi. дай руку погадаю менi усе вiдомо ти любиш так люблю остерiгайся ти вивчив норови жiнок але не знаєш зайцiв не довелось побачити вiйну та довелось на нiй побути вiн був поцiлений хрущем у скроню i не вернувся його оплакували зайцi рясними й щирими сльозами за пару качанiв колгоспної капусти моя квадратна голова гойдалася над дахом в той час як я закоханий сидiв на ганку вона була прекрасна вона була моя i я в її очах ловив форель завжди тверезий заєць перебив хiба форель живе у кавi в душi вогонь i брязкiт вiдер нема води гуляє вiтер а довгий полум’я язик прилип до пiднебiння неба це знову зайцi грались сiрниками боса нога на холодному порозi читає останнi вiстi розпочинає з погоди повернувшись до полiтики п’ятою переглядає оголошення та не всi пальцi уважнi великий по-котячому вмивається а мiзинець розвеселився наче заячий хвiст обидва ж бо малi та несерйознi до речi коли ж вони востаннє бачились найшвидше старiють вiстi АФІРМАЦІЇ
цей лiс сховати можна у кишенi вiд заячих бажань такi вони мiзернi такий нiкчемний лiс перед лицем сокири такi великi запити в кишенi та скiльки в себе не вмiщала б завжди залишиться мiлкою я тiльки крапка в просторi i часi я чийсь останнiй крик i чийсь жаданний спокiй полiно у чийомусь оцi чиєсь вологе око я те що є i те що вже було до мене i те що пiсля мене буде я тiльки я у гамi розумiнь i значень менi не свiтить бiльше сонях хоча й цвiте зате кусають бджоли i не кусають комарi ти захворiв ти знову втратив вiру шепоче нiжно яблуня приймаючи мене в обiйми щастя це iскриста снiжина на дiвочих вiях саме того ока у яке я щойно її поцiлував лише босим дозволяв собi постояти на порозi рiдної хати а взутим завжди через нього переступав порiг впiзнавав його здалеку господар iде син сонця сонях як i я байстрюк бо