Олександр Ашотович Насібов - Безумці, Олександр Ашотович Насібов

— Ага, — вигукує він, — от і другий з'явився! Давайте його сюди.

Карцова садять поруч з полоненим.

Знову, вже вчетверте, він розказує, як опинився біля молу, як його схопили й підняли на борт катера.

За його спиною важке дихання.

Матрос Джабб безцеремонно кладе руку на його потилицю.

— Сер, — каже він капітан-лейтенантові, — все, що ви тільки-но чули, чистісінька брехня. Жодного слова правди, сер. Вони були поряд, коли ми витягали їх із води. Я стояв у катері і все бачив. Готовий заприсягтися, сер!

— Так, — тягне капітан-лейтенант, дивлячись на чоловіка в гумовому костюмі. — Ви діяли спільно чи ні? Відповідайте. Ще один вибух, і вас повісять на реї!

Досі полонений сидів спиною до Карцова. Тепер він трохи повертає голову. Його очі дивно нерухомі. Зате без упину ворушиться велика нижня губа. Чоловік час од часу підтягує її і облизує кінчиком язика. Інші м'язи обличчя мертві. В усьому цьому є щось зміїне, і Карцова пересмикує від огиди.

Деякий час Абст — а це був він — дивиться кудись по верх Карцової голови, потім знову сідає до нього спиною.;

— Ні, — каже Абст, — я не знаю його.

Офіцер посміхається.

— Зрозуміло, і ви вперше бачите цього джентльмена? — звертається він до Карцова.

— Так, уперше! — кричить Карцов. — У вас є радіо, зв'яжіться із своїм командуванням, нехай запитають Москву!

Лейтенант, що нотував допит, кладе перо і підводить голову.

— Ви згодні, щоб туди було надіслано і ваше фото? — каже він. — Вас не лякає відповідь, яка надійде з далекої Росії?

— Я наполягаю на цьому… Я вимагаю!..

— Гей, ви, тихше! — капітан-лейтенант супиться. — Скоро ви досхочу репетуватимете.

Поки точиться суперечка, Абст сидить нерухомо. Ніби його не обходить, що відбувається в салоні. Капітан-лейтенант обертається до Абста:

— Розповідайте, як ви потрапили до бухти? Якими засобами користувалися, щоб висадити в повітря док? Хто це зробив?

— Скільки запитань!.. — Абст морщиться. — А потім, коли я відповім, мене знищать?

— Розповідайте щиро, і я постараюся зберегти вам життя.

— Заприсягаєте?

— Так, якщо будете відверті.

— Гаразд. — Абст кілька хвилин мовчить, начебто збирається з думками. — Я німець, член бойової групи плавців з п'яти чоловік, нас доправив підводний човен. Він випустив нас, лежачи на грунті. Ваші люди — роззяви. Ми проникли крізь загорожу під самісінькими їхніми носами.

— Буксируючи підривні заряди?

— Саме так.

— Заміновано було тільки док? А кораблі?

— Опинившись у бухті, ми попливли до об'єктів, котрі кожному було визначено заздалегідь. Несподівано мій дихальний апарат відмовив. Я змушений був піднятися. Сховавшись біля стіни молу, я намагався відремонтувати його. Не встиг…

— Закінчивши, ви повинні були повернутися на човен? Він чекає на вас?

— Цього я не скажу.

— Відповідайте, — кричить капітан-лейтенант, витягаючи пістолет. — Даю півхвилини строку.

— Гаразд. — Абст втягнув голову в плечі, похнюпився. — Гаразд, я скажу… Так, він чекає на нас.

— Де? — капітан-лейтенант недбало цідить запитання, та Карцов бачить, як напружується його шия і трохи тремтять пальці руки, якою він спирається на стіл. — Де ваш човен?

Абст не поспішає з відповіддю.

— Де підводний човен? — чітко, по складах повторюй капітан-лейтенант.

— Там, — каже Абст, не зводячи очей. — Там, де й був.

— Його координати?

— Шість миль на захід од краю мола. Він лежить на грунті.

Лейтенант хапає телефонну трубку, передає, начальникові. Той набирає номер і доповідає про німецький субмарин.

— Ви потопите його? — млява питає Абст.

Капітан-лейтенант посміхається. Поклавши трубку, він відкидається в кріслі, проводить пальцем по смужці ретельно підбритих вусиків. Опам'ятавшись, насуплює брови.

— Далі, — суворо каже він, — викладайте все. Що ще повинні були мінувати ваші люди?

Абст мовчить. Його увагу привернув кисневий прилад, що лежить на столі. Ось він простягнув руку до респіратора, обмацав гофрований шланг, маску.

— Ви зловили мене, бо відмовив апарат, — каже він у відповідь на запитальний погляд капітан-лейтенанта. — Ніяк не збагну, що з ним трапилося… Дозвольте глянути?

Офіцер знизує плечима. Німець зламаний, почав давати свідчення. Чому б і не дозволити йому цю маленьку вільність?

Абст уміло розбирає клапанну коробку — металевий патрубок, що з'єднує шолом із шлангом.

— Так я й думав, — каже він зітхаючи, — Перекосилася пружина. Досить трохи підправити її. Ось так… Бачите, вона стала на місце? Тепер усе гаразд. Респіратором можна користуватися.

Загвинтивши патрубок, Абст кладе апарат і знову завмирає.

В тому, як він тримається, в його лагідності, голосі, тоні, як і в зізнаннях, якась фальш. Занадто вже швидко склав зброю… Важкі диверсійні справи німці доручають людям вольовим, міцним. А цей — слинько. Трохи натисли на нього — і він скис. Дивно!

Допит тим часом триває. Задавши Абсту ще кілька запитань, капітан-лейтенант звертається до Карцова.

Той намагається підвестися.

— Можете сидіти.

Карцов хитає головою:

— Відправте мене до начальника вашої бази. Я повинен зробити важливу заяву.

— Кажіть.

— Я розмовлятиму тільки з комендантом військово-морської бази!

— Сідайте! — повторює капітан-лейтенант і знову береться за пістолет. — Сядьте на місце!

Джабб підходить і штовхає Карцова на стілець.

— Ну, я жду. — Капітан-лейтенант опускає