Пауло Коельо - Бріда

Маг мусив сказати правду. Хоч йому й хотілося, щоб правда була іншою.

— Це твоя дорога. Вікка мала цілковиту слушність. Ти відьма. І тобі треба шукати в пам’яті часу ту науку, яку нам залишив Бог.

І він не переставав думати, чому життя вчинило з ним так несправедливо, чому він зустрів свою Іншу Частину в жінці, яка спроможна навчатися лише через Традицію Місяця.

— У мене ще одне запитання, — сказала Бріда. Було вже пізно, й вона ризикувала не встигнути на останній автобус. — Я хочу знати на нього відповідь і знаю, що Вікка мені на нього не відповість. Я знаю це, бо вона жінка, схожа на мене — вона завжди буде моєю Наставницею, та у стосунку до цієї теми вона просто не може не бути жінкою. Отож я хотіла б знати, як мені зустріти свою Іншу Частину.

«Вона перед тобою», — подумав Маг.

Але не відповів їй нічого. Пішов у протилежний куток вітальні й погасив світло. Залишив освітленою тільки скульптурну композицію з акрилу, якої Бріда не помітила, коли сюди увійшла. Всередині була вода, й бульбашки в ній то підіймалися, то опускалися, наповнюючи кімнату відблисками червоних і синіх променів.

— Ми вже зустрічаємося з тобою вдруге, — сказав Маг, не відриваючи погляду від освітленої композиції. — Але мені дозволено навчати лише через Традицію Сонця. Традиція Сонця допомагає людям розбуджувати в собі одвічну мудрість, якою вони володіють.

— А чи змогла б я знайти свою Іншу Частину через Традицію Сонця?

— Це великий пошук, який людина здійснює на поверхні Землі, — сказав Маг, неусвідомлено повторивши слова Вікки.

«Мабуть, вони навчалися в одного Наставника», — подумала Бріда.

— І Традиція Сонця позначає для всіх людей, які живуть на світі, їхню Іншу Частину блиском в очах.

— Я бачила, як блищать очі в багатьох людей, — сказала Бріда. — Сьогодні ж таки, в шинку, я бачила, як блищали очі у вас. Хіба існують люди, в чиїх очах ніколи не буває блиску?

«Вона вже забула свою молитву, — подумав Маг. — Знову повірила в те, що відрізняється від інших. Вона неспроможна визнати, що Бог обдарував її надто щедро».

— Я не розуміюся на очах, — правила своєї вона. — Хочу знати, як знаходять люди свою Іншу Частину в Традиції Місяця.

Маг обернувся до Бріди. Очі в нього були холодні й безвиразні.

— Знаю, я завдала вам прикрості, — провадила вона. — Вам прикро, що я досі не навчилася розуміти простих речей. Але й ви не розумієте дечого, ви не розумієте, що люди страждають від кохання, накладають на себе руки через кохання і шукають кохання, не знаючи, що в такий спосіб вони виконують божественну місію пошуку своєї Іншої Частини. Ви забули, — бо ви мудрець і вам невідомі потреби простих людей, — що я несу в собі тисячоліття розчарувань і вже не зможу збагнути певні речі через простоту життя.

Маг залишався незворушним.

— Цятка світла, — сказав він. — Осяйна цятка над лівим плечем. Так можна впізнати свою Іншу Частину у Традиції Місяця.

— Мені пора, — сказала вона.

І їй захотілося, щоб він попросив її залишитися. Вона залишилася б, якби він попросив. Адже він відповів на її запитання.

Проте Маг підвівся й провів її до дверей.

— Я навчуся всього того, що знаєте ви, — сказала вона. — Я навчуся помічати ту цятку.

Маг дочекався, поки Бріда зникне за поворотом вулиці. Через півгодини мав відійти автобус до Дубліна, й він міг не турбуватися за неї. Потім пішов у сад і виконав свій щоденний вечірній ритуал. Він звик його виконувати, але іноді йому доводилося докладати великих зусиль, щоб досягти необхідної концентрації. А сьогодні він був особливо неуважний.

Закінчивши виконувати ритуал, він сів у себе на ґанку і став дивитися на небо. Він думав про Бріду. Він бачив її в автобусі з осяйною цяткою над лівим плечем, яку тільки він міг розгледіти, бо вона була його Іншою Частиною. Він думав про те, як вона мріяла завершити пошук, який розпочала в той день, коли народилася. Згадав, якою вона стала холодною й неуважною відразу, коли вони прийшли в його дім, і подумав, що це добрий знак. Це означало, що вона розгубилася під напливом власних почуттів; вона захищалася від того, чого не могла зрозуміти.

Він подумав також, із певним страхом, що вона дівчина палка й пристрасна.

— Немає людей, яким не вдається знайти свою Іншу Частину, Брідо, — сказав голосно Маг, звертаючись до дерев і рослин у своєму саду.

Але у глибині душі він усвідомлював, що навіть він, який уже стільки років знає Традицію, ще не до кінця переконаний у своїй вірі.

«Усі ми, — провадив він, тепер уже звертаючись до самого себе, — в якусь хвилину свого життя зустрічаємо свою Іншу Частину. Якби я не був Магом і не помітив осяйну цятку над твоїм лівим плечем, я не зміг би відразу тебе впізнати. Але ти боролася б за мене, й одного дня я помітив би блиск у твоїх очах.

Проте я Маг, і тому саме мені доведеться боротися за тебе. Для того, щоб усе моє знання перетворилося на мудрість».

Він ще довго дивився в темряву ночі й думав про Бріду в автобусі. Було холодніше, аніж зазвичай, — літо наближалося до кінця.

«У Коханні ризику не існує, і ти переконаєшся в цьому сама. Ось уже тисячі років, як люди шукають одне одного і знаходять».

Але раптом до нього дійшло, що він помиляється. Ризик був і ризик ні з чим не зрівнянний.

Ризик того, що одна