Пауло Коельо - Бріда

людина в одному своєму перевтіленні могла зустрітися не з однією, а з кількома своїми Іншими Частинами.

І так теж відбувалося вже тисячі років.

Зима й Весна

Протягом двох наступних місяців Вікка прилучала Бріду до перших містерій відьомського чаклування. На її думку, жінки навчалися цієї науки значно швидше, ніж чоловіки, бо щомісяця в їхніх тілах відбувався повний цикл природи: народження, життя й смерті. «Місячний цикл», — казала вона.

Бріда мусила купити чистого зошита й записувати туди всі свої психічні реакції, починаючи від їхньої першої зустрічі. Записи в зошиті треба було регулярно поновлювати, а на обкладинці намалювати п’ятикутну зірку, яка поєднувала все написане з Традицією Місяця. Вікка розповіла, що всі відьми мають такий зошит, відомий під назвою «Книга Тіней», і що він присвячений їхнім сестрам, які загинули протягом чотирьох століть полювання на відьом.

— А навіщо я маю робити все це?

— Нам треба розбудити твій Дар. Без нього ти зможеш опанувати лише Маленькі Містерії. А Дар — твій спосіб послужити світу.

Бріда мусила знайти у своєму помешканні куточок, в якому бувала нечасто, щоб обладнати в ньому невеличку молільню, де вдень і вночі горіла свічка. Свічка, згідно з Традицією Місяця, була символом чотирьох елементів, бо гніт містив у собі землю, парафін — воду, вогонь горів, а повітря підтримувало горіння. Свічка також була для неї важлива, бо нагадувала, що їй доручено місію, яку вона повинна виконувати. Лише свічка мала бути видимою, решту треба було ховати десь на полиці або в шухляді. Від середніх віків Традиція Місяця вимагала, щоб відьми тримали свою діяльність у найглибшій таємниці — існували також пророцтва, що в кінці тисячоліття знову настане Тьма.

Щоразу, коли Бріда поверталася додому й дивилася на вогник свічки, її опановувало відчуття дивної, майже священної відповідальності.

Вікка наказала їй, щоб вона завжди пильно дослухалася до шарудіння та гуркотіння світу.

— Хоч би де тобі довелося бути, ти зможеш чути, як шумить та гуркоче світ, — сказала їй відьма. — Ці звуки не втихають ніколи, вони лунають у горах, у містах, у небі та в морських глибинах. Вони утворюються внаслідок вібрацій, які створює Душа Світу, коли змінюється, прямуючи до світла. Відьма повинна уважно дослухатися до всіх подібних звуків, бо вона — важлива частина цього процесу.

Вікка також пояснила їй, що стародавні люди розмовляють із нашим світом через систему символів. Хай навіть їх ніхто не слухає, хай навіть ті символи майже всіма забуті, стародавні люди ніколи не перестають розмовляти зі світом.

— Вони такі самі створіння, як і ми? — одного дня запитала Бріда.

— Ми — це вони. І настає мить, коли ми починаємо розуміти все те, що відкрилося нам у нашому колишньому житті, й усе те, що великі мудреці залишили записаним на скрижалях Усесвіту. Ісус сказав: «Царство Небесне схоже на людину, яка вкинула зерно в землю; людина спить і прокидається, вночі й удень, але зерно проростає і росте, вона не знає як».

Людський рід п’є з цього невичерпного джерела — і коли всі кажуть, що він загинув, він знаходить спосіб вижити. Він вижив і тоді, коли мавпи позганяли людей із дерев, і тоді, коли потоп накрив землю. Він виживе й тоді, коли всі готуватимуться до вселенської катастрофи.

Ми відповідаємо за долю Всесвіту, бо ми і є Всесвіт.

Чим довше Бріда спілкувалася з Віккою, тим більше відчувала її красу.

Вікка далі допомагала Бріді опановувати Традицію Місяця. Вона звеліла їй придбати двогострий кинджал і щоб він був нерівний і кривий, мов язик полум’я. Бріда побувала в усіх крамницях холодної зброї, але ніде нічого подібного не знайшла. Виручив Лоренс. Він попросив одного свого приятеля, хіміка й металурга, що працював в університеті, виготовити такий клинок. Він сам приладнав до нього дерев’яне руків’я й передав їй уже готовий кинджал. У такий спосіб він показав, що шанує пошук Бріди.

Вікка освятила кинджал, застосувавши для цього складний ритуал, до якого входило проказування магічних слів, малюнки, накреслені вуглиною на лезі, та постукування по ньому дерев’яною ложкою.

Бріда мала застосовувати кинджал як продовження своєї руки, в такий спосіб, щоб уся енергія її тіла зосереджувалася на його кінці. Саме тому феї користувалися чарівною паличкою, а магам був потрібний меч.

Коли Бріда висловила подив із приводу використання вуглини та дерев’яної ложки, Вікка пояснила, що в добу полювання на відьом їм доводилося використовувати матеріали, які нічим би не відрізнялися від предметів повсякденного застосування в практичному житті. Ця традиція збереглася й у застосуванні вуглини для малювання на лезі та дерев’яної ложки. Нам нічого невідомо про спеціальні знаряддя магії, якими люди користувалися у стародавньому світі.

Бріда навчилася спалювати ладан і накреслювати кинджалом магічні кола. Існував ритуал, який вона повинна була виконувати щоразу, коли місяць змінював фазу: вона підходила до вікна з повною чашею води і ставила чашу на підвіконня так, щоб місяць віддзеркалювався на поверхні рідини. Потім нахиляла обличчя, щоб і воно відбилося на поверхні води, а віддзеркалений місяць накладався їй на чоло. Глибоко зосередившись, вона розтинала воду кинджалом, розділяючи свій образ та образ місяця на два окремі віддзеркалення.

Цю воду треба було негайно випити, й тоді могутність місяця переходила в неї й починала зростати в ній.

— Я не бачу в цьому ніякого глузду, — одного разу сказала Бріда.

Вікка пустила її слова повз вуха — адже й вона колись так думала. Але нагадала їй слова Ісуса про речі, які зростають у кожному непомітно для нього.

— Не має значення, бачиш ти в цьому глузд чи не бачиш, — додала вона. — Згадай про Темну Ніч. Чим частіше ти це робитимеш, тим тісніший зв’язок у тебе виникатиме з людьми