Віктор Маслов - Сам себе катаю

на дерев'яних кісткотрясах 120-кілометрову дистанцію між Руаном і Парижем. Переможець показав тоді середню швидкість… 11 кілометрів за годину.

То були часи, коли на дорогах господарював кінь. Курними шляхами торохтіли поштові диліжанси, тройки ямщиків, кибитки, просто вершники. У містах жителів обслуговували вишукані фаетони і карети. На іподромах мчалися наввипередки з вітром гривасті рисаки. Їм, власне, і кинув виклик гоночний велосипед.

Він викотився на арену змагань наприкінці Х!Х століття. Важив тоді не більше 8 кілограмів, мав вільний хід, завдяки якому, набравши швидкість, можна було не крутити педалі. Цей первісток одразу полюбився спортсменам. Аби зібрати на трибунах якнайбільше глядачів, прадавнім велогонкам надавався не так спортивний, як розважальний характер. Тому організатори перетворювали їх, як правило, на циркове видовище, влаштовуючи із рисаками гонки та різні трюкові катання.

В історію ввійшов поєдинок між велосипедом і конем, що відбувся е Мюнхені 1894 року. На одній дистанції стартували американський вершник Семюел Ф. Коді та Йозеф Фішер, переможець велогонки Женева — Берлін і Мілан — Мюнхен, Дуель вершника і велосипедиста проходила в кілька етапів. Американець міняв коней кожні дві хвилини, загнав дев'ять найкращих скакунів і змушений був визнати свою поразку. А німецький гонщик встановив рекорд, що дорівнював швидкості поштового поїзда тих часів — 37 кілометрів за годину.

Тривалий час велосипед вів перед у боротьбі за швидкість. Даруйте, може завважити читач, але вже тоді гуркотіли вулицями прадідусі сучасного автомобіля — перші механізовані транспортні засоби. Якої швидкості досягали вони? У серйозні суперники, скажемо прямо, вони не годилися, бо пересувалися черепашачими темпами. Нагадаємо: в 1895 році відбулися автомобільні гонки за маршрутом Париж — Бордо — Париж на відстань 1150 кілометрів. З-поміж учасників першим прибув на фініш через 48 годин і 47 хвилин двомісний "Папар-Левассор" (3,5 к. с.). За кермом сидів його конструктор Еміль Левассор. Коли він виліз із машини, то виголосив крилату фразу: "Яке це було божевілля! Я летів із швидкістю 30 кілометрів на годину!"

Тріумф велосипедної швидкості тривав недовго, його таки перехопили гоночні автомобілі. На перешкоді до високих результатів постав опір повітря. І чим вищу швидкість долав велосипед, тим виснажливішою ставала для гонщика повітряна протидія. В її силі ви можете переконатися самі, подорожуючи на поїзді чи автомобілі. Спробуйте висунути у віконце руку при швидкості 80 кілометрів за годину і відчуєте, як люто шарпне потік повітря. Автомобіль справляється з ним легко, бо має потужні двигуни (в середньому до 89 к. с.) і може мчати, поки вистачить пального. Зовсім інші умови у велосипедиста: лише на кілька хвилин він здатний розвинути потужність 0,5 к. с. І все-таки, незважаючи на межі "живого двигуна", відчайдухи намагаються досягти неможливого — розігнати велосипед до неймовірної швидкості…

Свідченням тому є офіційні велосипедні змагання всіх рангів. Якщо на І Олімпійських іграх (1896 р.) у Греції гонщики крутили педалі зі швидкістю в середньому 26 кілометрів за годину, то в наші дні педалюють вдвічі швидше.

Своєрідною кузнею велосипедних рекордів є годинні гонки. Добитися в них успіху — справа нелегка. Вона вимагає від спортсмена напружених тренувань і неабиякої сили волі. Тут не сховаєшся за чиєюсь спиною. Гонщик веде поєдинок наодинці, його суперники — відстань, повітря і час, що є єдиним критерієм. На штурм йому відводиться рівно 60 хвилин!

Перший рекорд встановив 11 травня 1893 року француз А. Дегранж. На паризькому треку "Буффало" він промчав за годину 35 кілометрів 325 метрів. Аби цей результат зріс на 16 кілометрів, спортсменам і тренерам довелося попрацювати до поту 50 років. Як розгорталися події? ^

Через п'ять років славу рекордсмена перехопив американець У. Гамільтон — його результат 40 кілометрів 781 метр за годину. Цей ривок увійде в таблицю рекордів. Однак прийом гонщика засудила Міжнародна спілка велосипедистів. Річ у тім, що в центрі велодрому американець звів вишку із проектором, який обертався навколо своєї осі з рівномірною швидкістю 40 кілометрів за годину. "Прив'язавшись" поглядом до світлового зайчика, Гамільтон впродовж години дотримувався його "бігу". Після такої "винахідливості" спортсменам категорично заборонили використовувати будь-які допоміжні орієнтири та пристрої.

Незабаром француз Л. Мазан перевершив досягнення свого попередника, і з його рекордом — 41 кілометр 110 метрів велосипедисти "в'їхали" в XX століття.

Наступну боротьбу за швидкість повели француз М. Берте і швейцарець О. Егг. Дуель між ними завершилася 18 червня 1914 року перемогою Егга — 44 кілометри 247 метрів. Минуло 19 років, і француз М. Рішар відвоював рекорд своїй країні, поліпшивши його на 530 метрів. У 1935 році славу рекордсменів вибороли італійці. Не останню роль в цьому зіграв збудований в Мілані велотрек "Вігореллі".

Накритий аеродинамічним ковпаком із хлорвінілової плівки, цей велосипед розвиває швидкість до 75 кілометрів за годину.

До початку другої світової війни рекорд тримався за італійцем Ф. Коппі — він промчав за годину 45 кілометрів 871 метр.

Велосипед італійського велогонщика Ф. Мозера.

Про велосипедні рекорди знову за говорили після 24 червня 1956 року, коли французький гонщик Ж Анкетиль досягнув 46 кілометрів і 159 метрів. Потім фортуна двічі усміхалася французькому майстру трекових гонок Р. Рів'єру, котрий осилив два рекорди, останній — 47 кілометрів 246 метрів До речі, він один з небагатьох, хто вдався до нескладних аеродинамічних хитрощів. На колесо надів шовкові шини, накачавши їх гелієм, шолом покрив пластмасою і навіть приклеїв шнурки на черевиках, щоб не заважали… Його велосипед важив 6,7 кілограма Рекордом Рів'єри, власне, й закінчилася історія міланського треку в годиннії гонці.

У 1967 році бельгієць Ф. Браге облюбував велотрек у Римі, де, на його думку сприятливіші кліматичні умови, і добився нового рекорду — 48 кілометрів 93 метри. Коментуючи цей успіх, один спеціаліст завважив у пресі: той, хто збираєтьс побити рекорд Браге, повинен обрати трек з розрідженим повітрям. Кліматичним фактором скористався датський гонщик О. Ріхтєр, який перебрався через океан у Мехіко і тут, на високогірному треку, записав на свій рахунок аж три рекордних заїзди. Його останній результат — 48 кілометрів 879 метрів.

Нову "висоту" наважився взяти бельгієць