Енн Файн - Позаду льодовні

його за живе і, вочевидь, сильно вибили з колії. І нові зображення Касс аж ніяк не були слізливими. Вони були чудовими!

Ось картина на полиці для вазонів. Він зобразив на ній Касс як дівчину з пекарні, яка простягає торбину з булочками, перехилившись через прилавок так, що той врізається їй у живіт. На її обличчі — вираз усеосяжної нудьги. Мені аж подих перехопило, чесне слово. Отак глянеш — і ніколи не здогадаєшся, що ця дівчина щойно під покровом ночі прокралася з дому, щоб позувати для картини, а якщо тато зловить її на гарячому, то від неї і мокрого місця не залишиться.

На картині, притуленій до дверей, Касс у банному рушнику тітки Сьюзан, спирається оголеною ступнею на розхитаний плетений кухонний стілець, а обличчя її наполовину сховане під пасмами прямого мокрого волосся. Може, саме ця картина так вразила Джеймісона?

Може, це вона спонукала його додумати все інше та вирішити, що моя сестра — непутяще товариство для його Ліси? Сам я нічого не помічав. Що довше я розглядав картину, то більше вона мені подобалася. Касс на ній була такою рожевою, розпареною, зосередженою на розгляданні своїх пальців на нозі. А крапельки води на її оголених плечах здавалися такими круглими і гладенькими, що несподівано для самого себе я простягнув руку і доторкнувся до однієї з них. Хотів перевірити, чи вона досі волога.

Я знайшов і ту картину — «Дівчина, нічний метелик і свічка» — у кутку, обгорнуту рваними шматками старого простирадла та повернуту лицьовим боком до стіни. Я розвернув її до себе, сів, спершись спиною на акваріум, і почав роздивлятися.

Знову Касс. Цього разу — Касс і свічка, що стоїть на брудному тріснутому блюдці. Вона присіла поруч зі свічкою, немов хотіла зібрати руками її яскраве світло, зловити теплі кола, що від неї поширювалися, — так само, як Джеймісон ловить зябликів. І в Касс тут такий же вираз обличчя, як у нього, коли ослаблі крильця нарешті перестають тріпотіти, або коли його сітка обплітає крихітне тільце, що б’ється в розпачі, а відтак пташка заклякає, і Джеймісон нарешті може підійти ближче та завдати останнього удару. Вираз обличчя, з яким він заганяє здобич у пастку: його не можна назвати жорстоким, це було б несправедливо, радше зосередженим. Власне, Касс дивилася так само.

Вона вичікувала, майже нерухомо, поки підлетить нічний метелик. Пильнувала, щоб почути тріпотіння в темряві та зловити метелика, перш ніж його тендітні крильця обпалить вогонь свічки, перш ніж прозвучить коротке тихе шипіння тієї миті, коли він влетить у полум’я. Я роздивлявся цегляне мурування за спиною і над головою Касс, яке Галлоран зобразив таким звивистим, що аж голова йшла обертом, і мені здавалося, наче я знову поруч із нею, у холодній глибині льодовні.

Яка ж чудова картина. Я занурив пальці в акваріум і дивився, як дві останні золоті рибки неохоче відпливають до стінок.

То ось що вони робили. Малювали. Малювали. Ось що вони робили позаду льодовні того вечора. Галлоран тарабанив туди величезну полотняну торбу, лише щоб попрацювати над картиною з Касс, найкращою його картиною, завдяки якій він сподівався виграти гроші та час, щоб малювати далі. Усі мої підозри виявилися повною нісенітницею. А от Касс мала рацію. Я поводився точнісінько як Джеймісон, як огидна нишпорка, що пхає носа в чужі справи. Я навіть поцупив її ключ.

Я так утомився від самого себе. А як мені соромно! Я занурив руку ще глибше у воду, яка поступово знову стала непорушною і спотворила мої пальці так, що вони тепер здавалися покрученими, як у Ліси. Дощ ритмічно вистукував по скляному даху, а я сидів і все обдумував. Касс не казала татові, що вона досі сюди ходить. Але ж тато заборонив їй лише через свою безглузду суперечку з Галлораном минулої косовиці. А Касс так намагалася його переконати. Я знову почув її слова, нібито все це сталося вчора:

— Якщо мамі можна продавати Галлорану яйця, то чому мені не можна йому позувати? Натурники йому потрібні значно більше, ніж яйця!

Я обвів поглядом усі картини, на яких він зобразив її, і подумав, що Касс таки мала рацію. Безглуздо її звинувачувати. Якби я заступився за неї ще тоді, коли вона намагалася переконати тата, разом нам, можливо, вдалося б змусити його передумати. Усе могло би скластися зовсім по-іншому для нас обох.

Але Касс довелося справлятися самотужки, без мене. Я, вочевидь, був надто заклопотаний переслідуванням Джеймісона або ж сидів на підлозі в льодовні та занотовував замість неї у Список кожну маленьку подробицю її щоденних баталій з батьками. Вперта і язиката — усе писав і писав я, а вона тим часом боролася самотужки, програючи.

Я тоді аніскілечки їй не допоміг. Тож якщо тепер усе змінилося, і вона вирішила всі дні, ба навіть ночі, позувати Галлорану, то це вже точно не моя справа, а тим більше не Джеймісонова. Те, як минали мої дні та ночі, теж мусило б анітрохи її не обходити.

Та навіть припустімо, що мої підозри справдилися б. То й що? Яка мені взагалі різниця? Хай там як, я не знав відповіді на свої запитання. Не можу ж я бути одночасно і братом, і тюремником. Я мушу зробити вибір і визнати, що у світі не так багато чоловіків, схожих на Галлорана, які переймаються лише тим, як намалювати обличчя і тіло. Наступного разу може трапитися будь-хто інший, хтось такий самий, як я. Якщо бути вже зовсім відвертим: чоловік, який хотітиме мою сестру так, як я хочу Лісу.

Я довго сидів і думав. Тому навіть не почув, як відчинилися двері з кухні. І коли Галлоран урешті ввійшов і побачив, як я погладжую кінчиками пальців прохолодну кремову шкіру порцелянової русалки, він ні слова не сказав. Отакий він, цей Галлоран. Тому він мені й подобається. Він лише зачинив