Світлана Горбань - Зодчий із пекла

алібі залізне: півроку стажувався в Англії. Хто там діяв від його імені — не знає.

— Таж він сам! Його бачили!

— Вот імєнно, я і кажу. Тут справа не проста, тут містика замішана. Дуже вже цікавий будиночок вони з дружиною придбали. Дуже. У мене й досі ті кімнати перед очима миготять. Прикинь: одних тільки туалетів із ванними… Зараз згадаю… Шість чи сім! Кахлі — картинка з реклами! А сходи! Я все життя мріяв ув Ермітажі побувати, так ось: сьогодні моя мрія збулася.

— У нього що — зайві мільйони завелися?

— Не те слово!

І Тюха під секретом повідав другові деякі подробиці слідства, що, взагалі-то, не підлягали розголошенню. Але він заспокоїв і себе, і Борю: завтра вже про це кожна хвеська на базарі знатиме. Ще й з коментарями. Які непогано було б послухати й Кінчеву передати.

— Пані Ярижська — занадто спритна жіночка. Працювала тут директором музею, поїхала за кордон за досвідом, а знайшла там чоловіка. Удвох вони приватизували цей музей. І все на законних підставах, поміть. Ярижський тут таким спонсором задєлався — куди там, благодєтєль і рідний батько! Школі — комп’ютер, лікарні — ремонт, місту — монумент, міліції — «Форд», не новий, правда. Сам, звісно, на пречудовому джипі гасає, а Ольга його — на «Ланосі».

— Зачекай! Ольга. Який «Ланос» у неї? Сірий, сріблястий? А вона сама чорнява така і… Така… дуже красива. Родимка на вилиці.

— Точно! Ти її бачив уже?

Боря спочатку стукнув себе по лобі, потім покрутив головою:

— Я її сьогодні вранці з кучугура витягав.

— Що? І ти також?

Задзеленчав телефон. Вітя незадоволено взяв трубку:

— Кінчев. — Потім кілька разів промимрив: — Так… Так… Ага… Та зрозумів я, чого ж тут не зрозуміти… Ага…

— Ну, блін, — енергійно сповістив, закінчивши розмову, — цим також не йметься! Пришвидшуй їм слідство, як же! Прям на ранок приведу зловмисника! Бач, до Ярижських з Італії баронеса їде, любителька архітектурної старовини. Треба забезпечити її недоторканість. То-то ж вони з ремонтом поспішають! Іноземні делегації зустрічати. Ну, ти давай, лягай уже. Отут, на дивані.

— А ти?

— Собі я зараз розкладачку принесу. Посиджу ще на кухні, покурю. Треба помізкувати.

Боря відчував, що потрібно, обов'язково потрібно розповісти, як саме він з Ольгою Ярижською до Барвінківців їхав, але… Замість того саказав:

— Ти б поменше курив. З третього класу смалиш. Пожовтів увесь.

— Слухаю, товаришу командир! От розкручу цю справу й кину. Їй-богу! Чесне піонерське!

— Та і спортом пора нарешті зайнятися…

— Не заважай думати, Борсуче! Не подобається мені їхній охоронець Гапченко… Щось крутить, нервує, боїться… Дуже боїться…

Вітя сів за кухонний стіл і почав на бруднуватому прим’ятому аркуші ватману креслити план будинку Ярижських. Колишнього будинку панів Барвіненкових, колишньої агрошколи, колишнього музею… Витвору такого славетного архітектора, що на нього італійські баронеси їдуть подивитися. Й подивуватися. Воно і справді є з чого.

План будинку в Барвінківцях, де відбуваються головні події

План першого поверху

1 — головний вхід

2 — Дзеркальна зала

3 — їдальня

4 — кухня

5 — спальні для гостей

6 — туалети-ванни

7 — кінозал

8 — кімната для прислуги

9 — сходи

10 — Велика зала

11– Маленька зала

12 — спальня хазяїв

13 — спальня для VIP-персон

14 — кабінет

15 — бібліотека

16 — балкони

План другого поверху

Спочатку креслив з лінійкою, домальовував рукою, потім підписував. Швидко орудуючи олівцем, він ніби знову, по пам'яті, переглядав найяскравіші епізоди фільму про відвідини цього особняка.

У їдальні чотири кришталеві люстри сяяли підвісками, знизу їм відповідало святкове сяйво скатертини й білих стільців. Солідно відгукувалися відблисками сервізи й келихи з кількох високих сервантів, підроблених під старовину, але явно модерних. Між ними скромно розмістилися сіро-сріблястий музичний центр та камін, облицьований світлими кахлями. Між вікнами — гобелени. Вершники, битви, середньовічні замки. Тканина — новісінька, він помацав її з виглядом знавця. Саме в той момент проспівав з віддаленого кутка високий годинник, старовинний, з маятником та гирьками за товстим склом, вищий за людину середнього зросту. Прості прямокутно-квадратні форми й неглибоке вигадливе різьблення. А Щукіна казала:

— Вони тут звичайно з архітектором обідають. З Бурковським, з Києва. Якось бували ділові партнери Кирила Івановича, один з них ночував у маленькій спальні.

Юну прибиральницю знайшли якраз над їдальнею…

А вечірня пишнота великого залу на другому поверсі просто ошелешила. Діамантовий каскад люстр — багатолампових, з довгими вигадливими підвісками. Вони горіли, наче на придворному святі. Два ряди аристократичних білих колон. З атласних ламбрекенів звисали шовкові китечки. Картини в розкішних рамах — як вікна до іншого, дивного світу. Пейзажі, портрети. Заможна родина в костюмах початку ХХ століття… Тендітна дівчина з чорним волоссям… Досить великий бар геть знітився у віддаленому кутку.

І хазяйка — доглянута й ефектна. Доки тривали допити, вона переодягнулась. Прийшла павою. На закритій чорній сукні — нитка рожевих перлів, такі ж — і у вушках. Час від часу поправляла волосся, показуючи свіженький манікюр, також перламутрово-закатний.

Цікава пара. Вона — ефектна, він — поважний.

Кабінет Ярижського — у темних тонах, у стилі «радянського ретро». Масивні меблі — і кахляна піч. У шафах — популярна