Марина Варич - Cьоме пророцтво Семіраміди

— А може вони запропонують їй створити свій сайт в Інтернеті і давати уроки молодицям? Наприклад, як приворожити міліонера, чи як задурити голову коханцю? Уявляєш скільки б у неї було учениць? — напівжартома запитав Нек.

— Ой, Неку, я не бажаю про це думати більше, ніж про все інше у світі. Єдине, чого мені хочеться, так це віддати її братству і отримати гонорар, а там нехай роблять, що заманеться. Вони ще з нею намордуються.

— Чудово! Так що, оглянемо «Рожевий Пелікан»?

— Оглянемо «Рожевий Пелікан».

Друзі вигулькнули з «Мелані» і попростували на протилежний бік вулиці по наземці. Лук цюкав по бруківці палицею із срібним набалдашником. Кілька автівок промчались, обдавши їх кіптявою, решта спинилися, пропускаючи. Лук витягнув електронний записник і охайно вписав номери тих, що не спинилися. Попростували далі, повз парк Лукавих і Університет імені Ремарка. Штучний замінник Сонця монотонно погойдувався на видноколі. Було щось зловіще у цьому погойдуванні.

Біля бузкової огорожі вони зупинилися.

— Подейкують, що тут апартаменти однієї з підозрюваних. Всього їх троє — Гапка, Сивіла і Мілана. Усі володіють Силою — тому і потрапили у це вузьке коло. Нам доведеться перевірити усіх трьох.

З-за огорожі проглядав другий поверх котеджу. Його приховували крони штучних лип і дубів. На подвір’ї вовтузився садівник.

Нек мугикнув.

— Я завжди вважав, що у відьми повинен бути бузковий тин, а ти?

— Я? — Нек стенув плечима і нічого не відповів.

— Суддя Сновгей, який займається цією справою, теж підозрює цю молодицю. Хоча він і мовчить про це. Вона успішна ділова дама, у неї в СС мережа заправок для зорельотів і 51 % акцій найбільшого заводу кольорових металів на Сатурні. Інколи вона від’їжджає на довгий час у свій маєток у Кільця. Тоді будинок лишається на садівника Маратова. Вона мудра і хитра. Живе одна і своєчасно сплачує податки. Чесна сатурчанка. Ніби все. А ще, ледве не забув, вона дуже дбає про свій сад.

— Про кропиву, як Еліза із казки про гусей-лебедів? — іронічно запитав Нек.

— Ні. Ти все переплутав. Еліза не була відьмою, її обмовили. Ця пані полюбляє коноплю і мак.

— Йой! — вигукнув Нек і додав після паузи. — Ти забув сказати як її звати.

— Мілана. Мілана де Голль.

— Непогано. Але я запитував про справжнє ім’я.

Лук замотав мордою, мовляв, не знаю, не відаю.

— А її не намагалися перевіряти, наприклад, підпалювати чи топити?

— Цур тобі, пек, щоб перевірити таку круту і багату панянку, потрібні підстави. А їх немає, Неку. У неї на всі випадки життя — алібі. В той момент, коли здійснювався котрийсь із злочинів її бачили, з нею розмовляли в іншому місці десятки людей.

— А ти не думав, що в неї може бути двійник? — поцікавився Нек.

— Думав, але це не підтвердилось.

— То може вона володіє елементами гіпнозу?

Лук стенув плечами.

— Так, так. — протягнув Нек. — Слухай, а чому сотні дівчаток ідуть до місцевого суду і називають себе відьмами. Вона що, їх зомбує?

— Де там. Ніхто їх не зомбує. Нічого такого взагалі не трапилося б, якби їх своєчасно нагодували березовою кашею. А так… Вони самі фанатіють від неї. Це ж круто, коли інші вважають тебе відьмою. Тепер не 19-е століття і чаклунки зустрічаються вкрай рідко. Напевно немає такої дівчини, яка б не мріяла бути схожою на неї. Відьма дуже вродлива, розумна, хитра, самовпевнена і відважна. Вона морочить голову цілій планеті на чолі з гарнізоном поліцейських і їй це вдається, біс забирай.

Нек зітхнув:

— Людська психологія — загадкова річ, — задумливо пробурмотів він.

Штучний замінник Сонця сховався за обрій. Брезентове небо котило темно-сині хвилі.

Сотні дівчаток приходять до високого білого будинку суду Сатурна і називають себе відьмами. І це при тім, що для чаклунів у Конституції планети Дев’яти Місяців записана найвища кара-смерть через потоплення. Лиходійку мали б припнути до важкої колоди, щоб усі бачили як вона повільно потопатиме.

Ті, хто читав «Конотопську відьму», посміюються з цієї дурної затії, «послухали лисичку і щуку кинули у річку». Втім, після ядерного вибуху мало хто читає книги, більшість сколочує капітал на роботах по відновленню Сонячної Системи. Тому ніхто і не задумується над тим, кому було вигідно забезпечити таку «лафу» відьмам і одночасне горе лжевідьмам.

Жорстока кара не спиняла сатурнських дівчаток. Але жодна з них не була відьмою. У сатурнському суді існувала ціла система перевірки на «справжність».

Судді, які займалися «справою № 666» знали, що вона кумир молоді і що більшість згодні пережити ганьбу розвінчання, аби хоч на півгодинки відчути себе всемогутньою чаклункою, на яку збігається поглянути уся планета. Тому жорстоких тортур до панянок не застосовували. Добряче відшмагавши хворостиною, їх з ганьбою випроваджували геть. Але на їх місці з’являлись нові спраглі до слави, нехай навіть такої ганебної. Поглянути на це дійство ставало дедалі менше охочих.

Маленькі «відьмочки» вигадували собі монологи, які починались зі слів «Я відьма»…

«Рожевим пеліканом» називалася невеличка кав’ярня-перукарня на околиці Сатурна. Перукарню прикрашав скромний напис і все скидалось на те, що хазяї цієї будівлі намагалися загубитися серед сотень подібних хатинок. Очевидячки, перукарня слугувала прикриттям для справ вагоміших.

Салон омебльований вишукано і зі смаком: меблі зі слонової кістки, останні моделі телевізорів вмонтовані в пластикові стіни, гамаки і крісла з лози, прозора напівскляна підлога, в якій відбивалася підвісна стеля з сволоками.

З телевізора