Марина Варич - Cьоме пророцтво Семіраміди

— Але ж злом зла не здолаєш, — не на жарт розлютився Лук.

— Авжеж. Ліпше сидіти й чекати з моря погоди.

— Облиш її, вовче, бо ще дасть налисника, — спробував розрядити ситуацію Нек.

— Ет, — замахнувся лапою Лук. Він збирався ще щось сказати і невідомо чим закінчилася б ця суперечка, якби в «Мелані» не зайшов веселий тип напідпитку, зодягнений у джинсові шорти і синю бейсболку. Він гукнув Медузу.

— Хлопці, мушу йти. — заметушилась Медуза, забувши про сварку. — Я обіцяла Джему допомогти вибрати лазерну клітку для його штучної канарки.

Увесь цей час Джем дурнувато усміхався і махав нам рукою.

— Отже, ти хочеш спіймати відьму, — констатував Нек.

Лук стенув плечима:

— Хто цього зараз не хоче? На таку винагороду, яку обіцяє Братство Зелених Ромбів можна весь вік жити-не тужити, а не гнути спину на усіляких роботах. Ти чув скільки вони пропонують?

Нек похитав головою.

— Можеш пристати до пошуків. Дві голови, що не кажи, краще.

— І скільки ти мені пропонуєш, з того, що обіцяє братство?

— Ну…

— Не каламуть воду, кажи як є.

Вовк беззвучно зашевелив губами:

— Скажімо, так. 20 % твоїх за будь-якого розвитку подій. А якщо відьму знаходиш ти — то і всі 50 %.

— Чи ти при здоровому глузді? — спитав Нек, — Я знаходжу відьму і отримую тільки 50 %?

— Ну, — протягнув Лук. — Там подивимось.

— Чи ти впав з табуретки на кактус? Хто ж так домовляється? Давай інакше. Хто знаходить відьму — отримує 70 %, а якщо разом — то все навпіл.

— Але ж я розробив план і навіть розпочав його втілення, — благально заскавулів Лук.

— Ну от і впроваджуй свій план. — Нек рішуче підвівся. — А я шукатиму сам.

— Почекай, Нек, почекай. — Лук вхопив його лапою за зап’ястя. — Ти сам не впораєшся та й мені потрібен спільник. Навіщо тобі стільки грошей, що ти з ними робитимеш?

— Дурне запитання, вовче, грошей не буває забагато.

— А, йди до біса, — вигукнув Лук, — Гаразд, згоден поділити зароблене навпіл за будь-якого розкладу.

— Якщо відьму вполюю я, то 70 % мої, якщо ти — твої. — Нек був непохитний мов брила, загартована морським штормом.

— Боже, який жадібний! — завив вовк. -50 %. Це ж 500 000 кусків чистими. Врахуй, до речі, що цей гонорар не оподатковується.

Нек вдоволено потирав руки.

— Ну, так як? — спитав Лук.

— Тож я вже сказав, — мовив Нек.

— Так оббирати людину серед білого дня!

— Ти не людина, Луче.

— А йди ти в сухий пеньок, не дотепно.

— Ти згоден?

— Гаразд. Тобі тільки в податковій інспекції працювати, шкуродер, — засмутився Лук і понуро замотиляв лапою взутою в кросівку фірми «Дідаас».

Нек приязно заусміхався і поплескав Лука по плечу.

— Не сумуй, друже, може ти вирахуєш її першим. Краще розкажи про свій план.

Лук пожвавішав:

— План — диво. — Лук поцілував кігті на лапах. — Аби лишень вдалось його втілити. Попереджаю — він вартісний. Тисяч на 50 потягне.

— Йой! І хто ж це все фінансуватиме?

— Не переймайся. Братство компенсує всі витрати. Якщо, не доведи Господи, операція провалиться — гроші списуються. Словом, вони там мудрують, нас це не обходить.

Нек кивнув.

— Навіщо вона взагалі їм потрібна? — запитав він по короткій паузі. — Наскільки я пам’ятаю з курсу лекцій про нечисту силу, відьми безсмертні і володіють методикою самовідновлення. Історія знає лише кілька випадків їх знищення. Але ж, як з’ясувалося згодом, в тих випадках загинули не відьми, а їхні штучні клони. Тримати ж відьму в Бастилії — не гуманно. До того ж, рано чи пізно вона утече і щось мені підказує, що рано…

— Бастилія остання твердиня Сонячної Системи, — задумливо сказав Лук, — Свого часу, там ув’язнювали особливо хитрих злочинців: ілюзіоністів, програмістів комп’ютерних світів, режисерів-постановників декорацій віртуальної реальності. Ніхто не міг втекти з неї. Але ниньки вона геть спорожніла. Вибух на Сонці так наполохав людство, що воно почало жити за законами любові, добра та справедливості. Персонал Бастилії скоротили, лишився єдиний охоронець Кентавр Харон. Хоча він і старий, але впорався б з будь-ким. Будь-ким, та не відьмою. — Лук потер долонею чоло, потім наморщив його і знову потер. — Я й сам питав себе про це. Здалась їм та відьма!

— Мо’, гадаєш, з нею влаштовуватимуть міжпланетні телемости і спілкуватимуться за гроші?

— Знайшлося б чимало охочих, але відьма на це не згодиться. Такі не люблять, коли їм диктують умови. Та й, зрештою, вона не клоун якийсь, а відьма, а це звучить гордо. Певно єдине, до чого вони зможуть домовитися, аби вона помамаювала куди-інде і не влаштовувала проблем сенатору СС та меру Сатурна. За це влада їй щедро заплатить.

Доки Лук говорив, офіціант без діла вештався біля сусіднього столика, за яким снідали дві панночки.

— Знову щось підслуховує, от бусурман, — мотнув пащею вовк в його бік і додав пошепки, — За ним треба пильнувати. Ще й нас комусь закладе.

— Забракне слуху, — мовив Нек і покосився на офіціанта.

— Так на чому я спинився? — запитав Лук. — А-а, на сенаторі. Наша планета й так визнана ненадійною. Через відьму нам втричі скоротили бюджетне фінансування. Цьогоріч ми отримали коштів менше, ніж Плутон. А Сатурн, значно більший від нього, у нас самі кільця тягнуть стільки як весь бюджет Плутона. Мер їздив з’ясовувати в адмінкорпус в чім річ, а