Марина Варич - Cьоме пророцтво Семіраміди

Перед самим ядерним вибухом ми жили в Каліфорнії і там не було нікого схожого на… Чекай, он йде Медуза. Запрошу її за наш столик, не заперечуєш?

Лук ствердно кивнув.

Почав накрапати дощ і з «Мелані» вийшов офіціант у довгому зеленому фартуху і з великою розкладною парасолею. Він ледве не впустив її на брук, встановлюючи над столиком Лука і Нека. Лук допоміг йому втримати і розкрити парасолю. Доки вони вовтузились, дощ припустив сильніше. До столика підійшли Нек із Медузою.

— Привіт, Медузо.

— Привіт, Луче.

— Замовите ще щось? — запитав офіціант.

— Медузо, Луче, ви щось будете?

— Хіба що свіжовижатий апельсиновий сік. У мене Пилипівка, — сказала Медуза.

— О, я й забув, що колись в цей час півсвіту постилося, — задумливо промовив Лук і додав вже веселіше, — Я з’їв би ще один сендвіч. Як ти думаєш, Неку, навіщо в старі часи люди постилися?

Нек стенув плечима:

— Може для очищення організму.

Лук замотав головою і щось мугикнув:

— Два сендвіча і апельсиновий сік, — сказав Нек, повернувшись до офіціанта і, оскільки той стояв нерухомо, запитально глянув на нього.

— Даруйте, — промимрив офіціант. — Я краєм вуха почув, що ви говорили про відьму.

— Тебе, що не вчила мама, що підслуховувати чужі розмови погано? — строго запитав Нек.

— Взагалі-то я не маю звички підслуховувати… — зашарівся офіціант.

— Ну й що, — стенув плечами Лук, — про неї всі зараз теревенять.

— Вона була тут сьогодні. Пила кефір з шоколадним печивом.

— О, відьма виявляється сентиментальна, — усміхнувся Лук, — а я думав, що тільки мені докучає ностальгія.

— Вона заплатила справжнісінькими сатурнськими лодирами, а коли вийшла — гроші перетворилися на картонові папірці.

— Стара штука. «Майстра й Маргариту» читав? — спитав Нек.

Офіціант заперечно замотав головою.

— Тепер з мене вирахують суму, яку вона проїла, — ображено сказав офіціант.

— Ну, не засмучуйся, скільки вона там могла з’їсти, — підбадьорююче мовила Медуза.

— 432 літри знежиреного кефіру, 50 порцій трюфелів, 80 кілограм кедрових горішків, — відрапортував офіціант чітко вимовляючи кожну букву.

— Що? Як у неї все це вмістилось? — всі троє витріщились на офіціанта.

— Дивина та й годі, — промовив Нек.

— Це мій піврічний заробіток, — скиглив офіціант. — Коли я ніс їй тацю з трюфелями, вона розмовляла по телефону і я почув… — тут хлопець пожвавішав.

Нек підвів на нього уважні очі.

— Ну, я взагалі-то не маю звички підслуховувати, але я випадково почув, як вона говорила по телефону, що у неї завтра о пів на 8-му зустріч у «Рожевому Пелікані».

— Це де? Що це таке? — спитав Нек.

— Це кафе в іншому кінці міста, воно назване так на честь планети — побратима нашої планети… — заторохтів офіціант.

— Скільки до нього звідсіля? — сердито перебив Лук.

— Години дві, якщо на таксі.

— Отже, нам — палицею кинути. — підморгнув вовк Некові, — Дуже добре.

— Дякую, — стримано мовив Нек.

— Можеш іти. — дозволив Лук. — І пам’ятай, — вовк здійняв волохатий палець з довгим і гострим, нафарбованим зеленим лаком, нігтем, — підслуховування — не така вже й погана звичка, часом вона може знадобитись.

Офіціант винувато зайорзав.

— Що скажеш? — повернувся Нек до товариша.

— Пройдисвітка, так познущалась з малого, — видихнув Лук.

— Сердешний бідака, — перекривила вовка Медуза, — Цей малий, як глянути синьоокий янгол, крилець не вистачає. А мої друзі, які тут снідають, знають, що він здохне, як не обрахує когось хоча б на лодир. До того ж, калорійність продуктів, які він вам приніс завдяки його умілим ручкам, раз в тридцять менша ніж та, що вказана в рахунку.

— Я так і відчув! — Нек хряснув себе долонею по коліну.

— І це не від того, що він бідує, — провадила своєї Медуза, — а від жадібності. Як можна будувати вільне суспільство, коли такі як цей продовжують леліяти папірці, мов найбільші скарби світу? — Медуза демонстративно сплюнула через плече. — От навіщо людині, яка заробляє тисячу лодирів у рік ще зайва сотня? Ніт, треба… Сидить як Гобсек на своїх грошиках. Імідж, репутація для таких як він — пусте.

— Та що ти так вчепилась в малого, чим він тобі насолив? — стенув плечима вовк.

— Знаю, Луче, ти усякого про відьму наплів… — не вгавала Медуза.

— Медуза її неофіційний адвокат, — лукаво усміхнувся вовк. — Та що там, — він махнув лапою, — У неї до біса прихильників.

— Бо відьма бореться за справедливість.

— Відьма і справедливість, — розреготався Лук. — Ні, ну ви чули таке?

— Так. — набундючилась Медуза. — Взяти хоча б історію із Кільцевим банком. Його власник сер Гамільтон сколотив собі капітал із прибутків нещасних уранців. 90 відсотків їхніх заробітків ідуть в Кільцевий Банк. А за це уранців нібито охороняє гарнізон полісменів від нападів войовничих інопланетян. А насправді напади зумисне влаштовуються за розпорядженням Гамільтона. Виходить — відьма взяла крадене. Треба ж було комусь його провчити.

А власник авіакомпанії, якому тепер так співчувають, скнара і негідник, яких світ не бачив. Економив на двигунах і пальному — скільки людей через нього загинуло! Та це його не спиняло.

— Тебе послухати, так відьма — місцевий Робін Гуд, така собі добра душа, яка вступається за усіх скривджених та знедолених, — перебив Лук і повернувся до Нека. — Видно у них жіноча солідарність.

— Нехай так, — не вгавала Медуза, — однак чомусь красти прикриваючись законом можна, а без закону — зась?