Петро Рух - СВІДОМІСТЬ ЩАСТЯ (посібник з йоги)

полум'я в тьму,

Не може горіти. Ще трохи потліє і тухне.

Частиною темряви ніби стає. Ось чому

Чуття і свідомість безбожника мертві і тухлі.

Якщо ще не мертві, то хворі, спотворені геть.

І замість любові в них заздрісність, жадність і хтивість.

І це так страшенно болюче, що гірше за смерть,

Бо створює стільки страждань їхня хвора активність.

І людство хворіє вже так, що в агонії мре

І все, що навколо живе, нищить разом з собою.

Від нього смердить і такою гидотою пре.

Але проти лиха цього непоборна є зброя.

Ця зброя — духовна наука, наука про те,

Як видужати, як себе повернути зуміти

До стану природного. І хоч знання це просте,

Спроможне воно все життя ефективно змінити.

І зараз це є вже обов'язком кожного з нас —

Знання це потужне і чисте отримати, щоби

Зробити все те, що від нас вимагає цей час,

Одужати щоб від своєї страшної хвороби.

21.10.2015, Донбас

Все, що добре в твоєму житті,

Із зв'язку з Богом тільки походить.

Отже з Ним поєднатися ти

Не втрачай будь-якої нагоди,

Бо оману, помилки і все

Те, проблеми ти маєш від чого,

Завжди тільки єдине несе —

Втрата вічних взаємин із Богом.

06.11.2015, ПотягКиїв-Маріуполь

Я не зрадив Божої любові,

І жорстоким я ніяк не став,

Хоч які скрізь не були б умови,

Хоч я смерті ворогам бажав.

Не з ненависті бажав їм смерті,

А з любові, як це робить Бог.

Саме через це такий я впертий,

Кажучи: «Змагає скрізь любов».

Смерті для душі геть не існує.

Просто треба зупинити зло.

Просто так відповідаю злу я,

Щоб воно — зло — смерть свою знайшло.

Не ненавиджу я геть злочинців,

А злочинність зупиняю я.

І при цьому не втрачає чинність

До усіх істот любов моя.

07.11.2015, потягКиїв-Маріуполь

Мої вірші — не трель солов'я

Для розваги дозвільних естетів...

Ніч. АТО. Дощ. Прокинувся я

У військовому знову наметі.

За годину у варту іти.

Хоч би дощ цей скінчився до того...

Любий Господи, хай тільки Ти

Будеш владарем серця мойого.

Хай все інше я бачу лише

Як Тобою доручені справи.

По-інакшому мислити вже

Я не можу й не маю вже права...

Дощ сильніше й сильніше іде.

Хай собі. Це є геть неважливе.

Дощ — не Град. Та хоч Град, я будь-де

І будь-як повсякчасно щасливий...

Дивовижно, але дощ пройшов.

Так раптово. І вже ясні зорі,

Мов брильянти на бархаті, знов

У небесному сяють просторі.

Дивовижно, бо кілька вже днів

І ночей кілька з діжки неначе

З неба дощ без кінця лив та лив...

Дивно, як Тебе люди не бачать?

Хто поцупив, підступно забрав

Їхній зір і затьмарив їм очі?

Мабуть зайвих багато в них справ?

Або бачити просто не хочуть?

Дай їм ласку: побачать нехай

Всі Твою дивовижну особу.

Дай їм очі, мій Господи, дай!

Дай їм зір щонайвищої проби!

11.11.2015, Донбас

Як вчора, ніч у варті. Знов відкриті,

Не сховані за хмари небеса.

Знов, діаманти мов на оксамиті,

Яріють зорі. Чарівна краса.

Краса завжди була, є й вічно буде.

Краса є вічна. Бо є вічним Бог.

А вся дурня, яку створили люди,

Розв'яжеться, як ниточок клубок.

Здається, що клубок міцний, залізний

І все міцніше стягується ще.

Знов вороги, мов таргани, полізли.

Війна ще не остигла, ще пече.

І хоч буденно стало вже і звично,

Що йдуть бої і ллється людська кров,

Це все мине. Але існують вічно

Господь, душа, життя, краса й любов.

12.11.2015, Донбас

Не треба думати багато,

Щоб розумітися в житті.

Слова срібло, мовчання злато.

За серцем треба просто йти.

Життя не в голові, а в серці.

За почуттям любові йди.

Не є реальним світ концепцій —

Цілком уявний він завжди.

Духовний розум є реальним.

Він просто бачить все як є.

І ти стаєш відповідальним,

Коли цей розум Бог дає.

Віддайся Богу. І побачиш,

Прозріють очі як твої.

В реальність ввійдеш ти неначе.

Ти просто знатимеш її.

А щоб ти зміг віддатись Богу,

Знайди учителя собі,

Що він пройшов вже цю дорогу

Від метушні і боротьби

До щастя у любові й мирі,

До абсолютного знання,

Що він би гідний був довіри.

Знайди його не навмання,

А молячися відчайдушно

Всевишньому, тобі щоб дав

Зустріти бездоганну душу.

І не проґав рідкий цей дар...

Отак отримується мудрість.

І іншого шляху нема.

Отож мозки собі не пудри

І не напружуй їх дарма.

13.11.2015, Донбас

Знання — не інформації сума,

Знання — спроможність бути адекватним,

Знання — це якість серця, не ума,

Коли все бачити людина здатна.

13.11.2015, Донбас

Мене немов нема. Я крихта криги,

Твоїм теплом зігріта випадково.

Розтанули важкі мої вериги,

Розтанули важкі мої окови.

Мене немов нема. Лише служіння,

Натхнення вічне назавжди лишилось

І чарівні Твої благословіння,

Твоє життя, Твоя любов і милість...

14.11.2015, Донбас

Хоч дорога моя все пряміша, ясніша і ширша,

Хоч давно вже вона є не стежка неясна в полях,

Та минуле моє за теперішнє зовсім не гірше,

Добре, гарне і світле воно, як Чумацький той Шлях.

І хоча моя дійсність така неймовірно чудова,

Але сни, що я бачу вночі, не тьмяніші за яв.

Є у всього, що маю і мав я, надійна основа —

Ніжні руки Твої і та ласка, що Ти мені дав.

Ти, мій Господи, завжди за мною по-батьківські стежив.

І була, є і буде незмінною милість Твоя.

Через це мої мрії не мають ніяких обмежень.

Через це отакий у майбутньому впевнений я.

Я ішов за Тобою, хоча і не завжди свідомо.

Ти — той світоч любові, мене що постійно манив.

І мене врешті решт ти повернеш до вічного дому

На долонях Своїх, що знайшов я притулок у них.

18.11.2015, Донбас

Другу, політкоректному дуже,

Вірш цей — відвертий відкритий лист.

Крутить, виляє, хитрує, друже,

Серце твоє, мов лисячий хвіст.

Кажеш: «В житті кожен сам за себе».

Тобто живеш, як вигідно, й все.

Та бути вільним, мов вітер в небі,

Може лиш той, осягне хто це:

Є мій обов'язок перед Богом.

Відповідальність мені Він дав.

Вірність йому — це моя дорога.

Зрада його — найбільша біда.

Отже цей світ — обов'язку поле.

Світ цей — не поле розваг моїх.

Богу служіння — найвища воля.

Спробуй, мій друже, здобудь її.

Дивлячись отакими очима

На все навколо, зумієш ти

Зріти