Микола Голубець - Велика історія України

виясниться; колиж не хоче піддатися і противиться, можуть його убити і греки за це не відповідають.

3. Коли Русь приходить без краму, не має діставати місячини (місячного удержання). Князь має приказати своїм людям, щоби не робили іїікід у грецькій країні. Щодо побуту купців у Царгороді, обовязує умова Олега з 911 р. Але права Руси обмежено настільки, що не вільно купцям зимувати в Царгороді і не можна вивозити дорожчих тканин.

4. Коли втече невільник від Руси, підчас побуту у Греції, то втечу його треба ствердити присягою, тоді греки платять за нього дві штуки тканин.

5. Крадежі і грабунки караються подвійною грошевою карою.

6. Назначено таксу за викуп бранців. За грецького юнака або «добру» дівчину греки платили 10 золотників, за чоловіка середнього віку 8 золотників, за старця або дитину 5 зол. Але за викуп руських бранців греки жадали по 10 золотників, за всіх без ріжниці.

7. Руські князі зрікалися прав до «Корсунської сторони» тобто Криму.

8. Русь не має перешкоджати корсунянам у риболовлі при усті Дніпра. Руси не вільно зимувати на усті Дніпра, на Білобережжі і острові св. Елевтерія (Березані).

9. Не вільно забирати розбитих кораблів другої держави ані поклажі і людей з них.

10. Спори між греками та Руссю, справи побоїв й убивства порішено подібно, як в умові Олега.

11. На бажання цісаря великий князь має вислати йому військову поміч: «тоді побачать інші країни, яку приязнь мають греки з Руссю».

12. Договір списано на двох грамотах, одну підписали руські посли, другу грецькі. Христіяни мали заприсягти його в церкві. «А нехрещена Русь має покласти щити свої і мечі нагі й обручі (оздоби) і іншу зброю і клястися на все, що написано у грамоті, що буде її берегти Ігор і всі бояри і всі люди руської землі на дальші літа і на все. А як хто з князів або людей руських, христіянин чи нехрещений, переступить те, що записано у цій грамоті, нехай умре від своєї зброї і нехай буде проклятий від Бога і Перуна, за те, що переступив цю клятву»…

Похід на Каспій і Закавказзя

Ігор погодився на не дуже корисний мир з Візантією, бо його наміри йшли в іншу сторону, на схід. За прикладом Олега він вислав, свої війська на Каспійське море. Військо йшло не через хозарські краї, де так погромлено Олега, але шляхом здовж Кавказу; пристали до нього й деякі кавказькі народи, як аляни і лєзгіни. У Дербенті військо сіло на човни і поплило Каспійським морем до устя ріки Кури за Кавказом. Метою походу було Бердаа, найбільш торговельне місто на Закавказзі. Владу тут мали араби, віра була музулманська, з усіх сторін приходили купці, місто славилося своїми торгами, богатими крамницями, пишними садами і чудовими лазнями. Ігореві війська напали на це місто, погромили залогу й опанували околицю. З людьми зразу поводилися добре, пізніше, коли піднялося повстання, пограбили місто і забрали мешканців у полон. Проти Руси виступив намісник.сусіднього Азербейджану. Бої ішли з ріжним щастям, але Русь трималася добре. Але пізніше серед війська поширилися пошести і треба було лишити нездоровий край. З великою добиччю вернулися переможці тою самою дорогою, що прийшли; ніхто не мав відваги їх спинити. Цей похід відбувся 944-945 р.

Смерть Ігоря

В останні роки князювання Ігор вів війну з деревлянами. Це завзяте поліське племя не хотіло погодитися з владою Київа, хоч було у найближчому сусідстві столиці Руси. Вже перше Олег і Ігор вели з ними війну, тепер боротьба почалася наново.

Причиною невдоволення деревлян була велика дань, яку наложив на них Ігор. Цю дань стягали варяги.

Як прийде місяць листопад, - оповідає Константин Порфирородний,- князі з усією Руссю виходять з Київа у землі підвладних словян на полюддя. Перебувають там цілу зиму і вертаються у квітні і тоді споряджають човни в дорогу до Византії.

Таке «полюддя» було дуже докучливе для місцевого населення. Не тільки треба було доставити тяжку дань - шкіру, мед, віск, чи чого там жадав Київ, - але й удержувати цілу зиму військо, яке певно не поводилося на селі спокійно. Тому словянські племена ворохобилися нераз проти цих важких обовязків.

Дань у деревлянській землі Ігор відступив зразу свому воєводі Свенельдові. Країна була багата і воєвода мав з неї великі доходи. Але тоді дружина самого Ігоря почала нарікати, що їй так добре не діється:

«Свенельдові вояки приоділися у зброю і одяги, а ми голі! Ходи, княже, з нами по дань, і ти добудеш, і ми». Ігор рішився збільшити дань деревлянам і пішов з дружиною на деревську землю. Почалися звичайні «примучування», - силою взяли Ігореві вояки те, що хотіли.

Коли вже верталися, Ігор роздумався і сказав дружині: «Ідіть з даниною до дому, а я вернуся і ще походжу». Думав іще більше для себе зібрати. Як деревляни дізналися, що він вертається, сказали: «Як внадиться вовк між вівці, то повиносить усе стадо, поки його не убють. Так буде і з нами, як його не вбємо, то нас вигубить». І під городом Іскоростенем зробили засідку й убили Ігоря разом з його товаришами. Переказ каже, що привязали його до стовбурів двох нагнутих дерев і дерева роздерли його тіло на дві частини. Літопис подає смерть Ігоря на 945 р., - нові історики вказують 948 р.

Ігор залишив у літописі память князя суворого і безоглядного. Так само рішуче, як Олег, провадив він керму держави, вів криваві війни з сусідами та залізною рукою тримав підвладні племена. Мечем і кровю будовано основи державного життя.

Ольга

По смерти Ігоря владу у київській державі взяла його жінка Ольга, - перша жінка на українськім престолі, княгиня, якої імя стало улюбленим іменем українського жіноцтва.

З якого роду вона була, якого походження? Імя Ольга це скандинавське Гельга: може була донькою котрогось з «світлих і великих князів» варязького роду, що панували у різних городах. Літопис каже, що вона була родом із Пскова. Але в одному з пізніших літописів знаходимо переказ, що Ольга була селянською дівчиною, перевізничкою на ріці. Ігор був у Псковщині на ловах, побачив човен і казав себе перевести. Дівчина подобалась йому і він почав її зачіпати жартівливими словами. Але вона відповіла йому так гостро, що він набрав до неї пошани і посватав її за жінку.

За життя Ігоря Ольга мала велике поважання; князь дав їй в управу Вишгород, значний город біля