Ярослав Раймунд Вавра - Міцний кулак туарегів

— закінчив свою розповідь професор Захаріаш.[26]

Фатіміди захопили 971 року Фустат — колишню столицю Єгипту і заснували поблизу неї Каїр. Фатімідівські султани загарбали, крім усієї Північної Африки, Єгипту і Сірії, багато інших територій на Близькому Сході.

Проте занепад тривав, і з цього скористалися християни під час хрестових походів. Коли останні Фатіміди уже не могли протистояти хрестоносцям, на чолі мусульманських армій став Саладін Великий — Салах-ад-Дін Юсуф (Людина чистої віри, Йосип), який зумів майже повністю вигнали християн із Передньої Азії. Він і його наступники — Айюбіди, діставши 1171 року спадщину Фатімідів, перемогли 1218 року п'ятий, 1228–29 років шостий і 1248 року сьомий похід хрестоносців. Але останніх з їхнього роду перемогла і побила власна військова гвардія — білі раби, так звані мамлюки. Генерал мамлюків став султаном, а по ньому все нові й нові мамлюки раби ставали султанами. То був дуже неспокійний час. Вдершись на Близький Схід, монголи підкоряли країну за країною: розбили Персію, спустошили Багдад і вбили останнього халіфа-аббасіда. Але якийсь генерал-мамлюк не тільки зупинив цю невтримну навалу, він на єгипетській рівнині Мергар-Соффар знищив стотисячну монгольську кінноту і таким чином врятував Єгипет і решту Африки від страхітливої небезпеки.

Різні еміри-мамлюки потому міцно тримали в своїх руках владу над Близьким Сходом аж до приходу турків, котрі року 1517 розбили їх. Протягом тих століть у Тунісі, Алжірі, Марокко й Тріполі мінялися князі, й тільки після перемоги турків Північна Африка попала в турецьку кабалу…

7

НІЧ НА СЛАВНОЗВІСНОМУ КАЙРУАНСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ

асан у супроводі Карембу повертався з Айн-Грасесі до Кайруана[27]. Йшли пішки, путівцем. Вдалині здіймалася курява — то клусали віслюки або, маючи на вітрі плащами, огорнені запиналом жовтавого пороху, мчали вершники.

Від Айн-Грасесі до Кайруана кілометрів дванадцять, дві з половиною — три години ходи. Але малому Гасанові заманулося побачити солоне озеро Сіді-аль-Гані, яке називають так, бо навколо цього озера у квітні розквітають пречудові жасминові кущі, яких в іншому місці не побачиш.

Жасмин вирощують садівники, й росте його тут сила-силенна на дбайливо обробленій землі. Це жасмин особливого сорту. Селянам з Айн-Грасесі він дає великі прибутки. Жасмин вирощують не заради окраси, а заради запашної олії, яку вичавлюють з білосніжних квіток за допомогою прадавніх пресів тут же, в Грасесі, або везуть на великі підприємства, на кайруанські й туніські парфюмерні фабрики, а звідти вже олію розвозять по всьому світу.

Не тільки царградські, але й французькі та італійські парфюмери охоче купують у туніському торговельному кварталі коштовну есенцію як трояндової, так і славнозвісної жасминової олії. Туніську жасминову олію зокрема вважають за найкращу, й тому коштує вона дорого.

Квітень з давніх-давен вважається місяцем збирання цих квітів.

У квітні в Кайруані з року в рік відбуваються ярмарки. До міста прямують іноді й здалека запорошені каравани, аби продати вироби, які цілий рік виготовляли жінки: великі й малі килими ручної роботи, вироби, заради яких, власне, й влаштовують ці справді загальнодержавні ярмарки. Щоправда, тут продають і вовну, важливу сировину, яку поставляє кожне бедуїнське плем'я. Вовна — важливий засіб до існування вбогих пастухів.

Скільки буде вовни наступного року в Кайруані, залежить насамперед од пасовиськ. А судячи з якості та блиску тієї вовни, можна передрікти, якої цінності килими продаватимуться на кайруанському ярмарку наступної весни.

Отже, як бачите, Схід живе не казками, а працею. Чудові пасовиська для стад, зрозуміло, залежать од того, який випаде рік — врожайний чи ні, буде він вологий чи сухий, — так, як і скрізь.

Гасан і Карембу забарилися, давши гака, й тому їм треба було б скористатися з хазяїнового запрошення. Старий Зузура радив хлопцям заночувати в його будинку в Айн-Грасесі, а рано-вранці вирушити назад до Кайруана. Та Гасан не хотів і слухати про це. Адже його в супроводі Карембу послали з важливим дорученням до старого Зузури. Треба було довідатися, чи зможе Зузура за тиждень поставити в крамницю кілька мензурок олії, по яку. марокканський купець приїхав аж із Феса й пропонує пристойну ціну.

Але тому, що останніми днями на ярмарок приїхало дуже багато людей, пан Будда не зміг дістати для цієї подорожі віслюка. От він і попросив хлопців в них-бо, мовляв, ноги молоді, збігати до віддаленого селища. І щонайшвидше, ще до смерку, принести звістку або ще краще — дорогоцінну олію.

Та хлопці забарилися, довгенько оглядаючи чудові жасминові плантації. І додому вирушили надто пізно.

Вранці людині йти путівцем легко. Вона всміхається дорозі, яка чекає на неї попереду. Але коли від самого світанку нема часу присісти і ноги наливаються свинцем, тоді дорозі, здається, нема кінця-краю.

Пласка рівнина оманлива для ока — спробуй-но визначити відстань! В просякнутому сонцем повітрі хлопці побачили Кайруан одразу ж, як тільки вийшли з Айн-Грасесі. Бачили мінарети, бані, що сяяли в передзахідній заграві, і їм увесь час здавалося, ніби за півгодини вони дійдуть до міських мурів. Але то було тільки марево — обман зору, коли на рівному місці речі нібито стають ближчі, хоч насправді відстань до них величезна.

Таке враження особливо посилюється після полудня. А ще, крім того, хлопці тупцяли босоніж по курній дорозі до Кайруана на захід, навздогін сонцю, яке все нижче схилялося над кайруанськими покрівлями та банями й мало ось-ось за ними сховатися.

— Ні, нізащо в світі не встигнемо! — промовив захеканий Гасан. — Адже ти знаєш, Карембу, що брами в місті замикають одразу ж після молитви. А коли ми дійдемо до міста, як уже замкнуть останню браму, то що тоді буде?

— Давай бігти, — запропонував Карембу.

Вони побігли по ріденькій степовій траві вздовж путівця, але незабаром Гасан вигукнув:

— Хай йому всячина! Хто б подумав, що якийсь диявол відсуватиме місто все далі й далі?

Геть засапавшись, хлопці зупинилися, витерли з чола піт, що струменем заливав їм очі.

Назустріч шестеро чоловіків гнали віслюків, навантажених великими й важкими торбами насіння. Чоловіки прямували, мабуть, кудись далеко до рідного дому.

— Салам алейкум, сіді, — привітав засмаглих селян малий Гасан. — Чи далеко іще до міста?

— До міста? — бородатий фелах здивовано поглянув на них з-під велетенського солом'яного бриля, надітого на звичайний тюрбан. — Ви хочете добігти туди ще до молитви? А звідки ж вас ото послали, що ви йдете так пізно? — допитувався він, бо і його змученим ногам перепочинок не шкодив.

Фелах пояснив хлопцям, що вони не пройшли ще й половини дороги. Решту сім кілометрів їм доведеться пробігти за півгодини, бо