Зенон Косидовський - Коли сонце було богом

золота. До широкого срібного пояса прикріплено золотий кинджал і причеплено на золотому кілочку брусок з лазуриту. Тут же біля ліктя і в головах лежали келихи, лампади на кшталт черепашок, діадеми й ще безліч усяких коштовностей — усе з щирого золота найвищої проби. Правою рукою покійник обнімав величезну сокиру з подвійним лезом.

Особливе захоплення Вуллі викликав золотий шолом з боковими пластинами для захисту щік. Він мав форму перуки з майстерно вибитими пасмами. У виконанні окремих деталей відчувалася рука досвідченого золотаря.

Дуже дивно було, що скарби так добре збереглася. Час, цей невблаганний руйнівник усіх речей, виявився неймовірно безсилим щодо золота. Діадеми, келихи, шолом і всі інші коштовності були такі, ніби їх щойно покладено в гробницю.

На золотих речах було вибито ім’я «жителя» гробниці: Мескаламдуг — «Герой Доброї Землі». З почесного прізвиська чи титулу ясно, що покійний був не цар, а відомий вождь. Напевне, він зажив слави своїми перемогами у братовбивчих війнах шумерських міст за гегемонію і цим удостоївся високої шани при царському дворі.

В клинописних табличках ніде не згадується про «Героя Доброї Землі» — Мескаламдуга. Ми знаємо про нього завдяки тій щасливій обставині, що його могила якимось чудом не стала жертвою захланних грабіжників кладовищ. Нічого більше ми вже й не дізнаємось про нього. Але й те, що було в могилі покійника, і що, безумовно, належало до його особистих речей, говорить нам багато чого про життя цього воїна. Ми знаємо, як палко його любили в Урі, який пишний одяг і розкішна зброя в нього були, знаємо про келихи, з яких він пив вино, про його любов до красивих ваз та барвистого намиста, до майстерно прикрашеної зброї і різноманітних оздоб — словом, про багатство та розкіш, у яких минало й скінчилося його життя.

Під враженням цього незвичайного відкриття навіть, тверезий археолог не зміг стримати розбурханої уяви. Перед ним постали, мов живі, образи й сцени, пов’язані з войовником Мескаламдугом. Ось він серед небувалої пишноти тріумфально в’їжджає в місто Ур, повертаючись з переможного воєнного походу. Натовп на вулицях захоплено вітає героя. А він гордо стоїть у колісниці, прямуючи до храму, який ген там, на вершині зикурату аж сяє блакиттю своїх стін і позолотою бань. Там цар-жрець, оточений придворними, ласкаво привітає героя і перед лицем усього міста прославлятиме його великі воєнні заслуги.

За важкою від різноманітних прикрас колісницею вождя виступають воїни в бронзових шоломах, озброєні списами, щитами, пращами й луками. За ними жалюгідними рядами йдуть полонені. Конвоїри підганяють їх штурханами і батогами. Серед бранців не тільки дужі солдати, але й жінки та діти, і навіть старі, ще придатні до рабської праці на широких полях жерців та можновладців. Позаду тріумфальної процесії їдуть вози, навантажені усякою воєнною здобиччю.

Люди захоплено дивляться на героя. Палюче сонце виблискує на його золотому шоломі. Груди у нього вкриті важкими разками намиста із золота й лазуриту. Його обладунок — золотий стилет біля срібного пояса, мідяний, весь у візерунках щит і обкутий золотом меч, той самий, що наштовхнув Вуллі на слід гробниці.

Натовпові, засліпленому блиском шат, Мескаламдуг мав здаватися неземною істотою, яку до Ура прислав бог Наннар. Це ж іде в сонячному сяйві один з тих обранців, для яких ці люди так тяжко працювали, віддавали урожай, а самі терпіли голод, аби тільки здобути прихильність бога, котрий з вершини зикурату наглядає за безпекою міста. Їх навчали цієї мудрості грамотні жерці. Ті по зірках читали про майбутнє й завдяки магічним клиноподібним знакам точно знали, яку данину кожен має платити царю й жерцям.

Про багатство панівного класу свідчить й інша могила, яку теж відкрили неушкодженою. В ній поховано дівчинку шести-семи років, напевне, княжну царської крові. В мурованому склепі знайдено діадеми, інкрустовані намистом з лазуриту і обвішані фестонами у формі букових листків, золоті келихи, кубки, тарелі, вази і багато всяких ювелірних виробів. Але всі ці предмети були дуже маленькі, складалося враження, що то іграшки для дитини.

Неважко уявити, в яких розкошах жила та мала княжна, коли вона їла й пила тільки з золотого посуду, виготовленого спеціально для неї.

ЦАРІ ПОМИРАЛИ НЕ САМОТНЬО

Перекопуючи величезний насип урського смітника, робітники напали одного разу на особливу знахідку. На дні неглибокої ями вони помітили п’ять зотлілих скелетів, дбайливо покладених у ряд. Стилети, які лежали поруч, свідчили, що то були чоловіки, напевне, воїни Стародавнього Шумеру.

Хоч археологи й звикли вже до сенсаційних відкриттів на кладовищі, але ця знахідка викликала в них особливе зацікавлення. Адже до того часу там не було відкопано жодної спільної могили, і, крім того, вчені ще не бачили, щоб покійники лежали поховані просто в землі, без захисної мати чи труни. І ще одна незвичайна обставина: крім традиційного кубка, цим покійникам не дали для потойбічної подорожі ніяких предметів домашнього вжитку, навіть посуду з їжею і напоями, який майже завжди знаходили в інших могилах. Це, здавалося, заперечувало все те, що доти пощастило довідатись про похоронні обряди шумерів.

Отже, спільна могила була археологічною загадкою, повитою якоюсь романтичною таємницею. Та не встиг, Вуллі зробити з приводу цього якихось припущень, як увагу його привернуло нове відкриття. Скелети лежали на лозовій маті, яка була немовби підлогою могили. При ретельніших дослідженнях виявилося, що підлога тут не горизонтальна, а досить похила, і мата тягнеться під землю за межі цієї ями. Почали копати в тому напрямку, куди вона йшла. І з кожним кроком ставало ясніше, що тут був похилий хід до чогось невідомого, поки що схованого під землею. П’ять воїнів лежало біля отвору цієї галереї, ніби вони мали охороняти вхід.

Трохи далі, впоперек галереї на всю широчінь її лежали двома рядами кістки десяти жінок. Надзвичайне багатство прикрас свідчило про те, що ці жінки не належали до простолюду. На голові в них були золоті пов’язки, інкрустовані каменями з лазуриту й червоного залізняку, на шиї — барвисте намисто дуже тонкої роботи. Але й біля них не було тих речей домашнього вжитку, які передбачав похоронний ритуал.

З цього часу майже кожен удар кайла означав нове відкриття. Недалеко від. жіночих скелетів відкопано рештки напрочуд красивої арфи. Правда, від її дерев’яної рами не лишилося й сліду, але металеві частини й оздоба лежали так, що по них можна було відтворити інструмент таким, яким тисячі років тому його поклали сюди шумери. Горизонтальний брусок