Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Детективи » Зашморг 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Зашморг" автора Аркадій Григорович Адамов. Жанр книги: Детективи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 55
Перейти на сторінку:
впираються у сіре небо високо над його дахом. Катрина квартира на другому поверсі, туди ведуть рипучі напівтемні сходи з розхитаними поручнями.

Я дзвоню, як написано на табличці, чотири рази і терпляче чекаю. З кожною секундою надія, що Катря вдома, тане. І справді, зараз якраз полудень. Почекавши хвилини дві, я дзвоню знову, вже тільки для годиться. Я вирішив, що коли не відчинять і зараз, то подзвоню до сусідів, послідовно за списком аж до семи дзвінків сімейству з дивовижним прізвищем Холобабови. Хто-небудь із сусідів повинен зрештою знати, коли Катря буде вдома.

Раптом я чую за дверима швидкий тупіт каблучків, клацає замок, двері рвучко розчиняються навстіж; і на порозі з'являється висока, тоненька дівчина у потертих джинсах, з накрученим на голові рушником.

Побачивши мене, дівчина скрикує:

— Ой, пробачте! Голову мила і ваші дзвінки відразу не почула! Ви до мене?

— Напевне, — посміхаюся я. — Ви Катря Стрілецька? Мені необхідно з вами порозмовляти.

— Ага. Заходьте. Он, треті двері ліворуч. Я зараз.

Вона, повернувшись, миттю зникає у глибині коридора, а я ще секунду стою, озираючись і міркуючи, які саме двері мені показано.

Темний і довгий коридор захаращений речами, якісь столи, коляски, чемодани, корзини громадяться уздовж стін, мало не до стелі. І все-таки зрештою я добираюсь до Катриної кімнати. Вона виявляється несподівано великою, світлою і просторою.

Я обережно сідаю на диван, розстібаю пальто, скидаю шапку й, оглядаючись навколо, чекаю господиню.

Через хвилину вона з'являється усе з тим же білим тюрбаном з рушника на голові, але вже в якійсь іншій, як мені здається, кофтинці, енергійна, жвава і трохи засоромлена.

— За вигляд мій прошу пробачити, — оголошує вона навіть з деяким викликом. — Гостей не чекала. Тільки вранці повернулася з відрядження. Отже, яка у вас до мене справа, кажіть. І не забудьте сказати, звідки ви самі.

Вона влаштовується у кутку дивана: дівчина виглядає якоюсь довгою, з прямими плечима, тонкою шиєю, незграбною і водночас по-своєму граціозною.

— Щоб не забути, скажу відразу, що я з міліції.

— Ого! — вигукує Катря. — Це вже цікаво.

— Ви, здається, подруга Міри Топіліної?

— Не здається, а справді.

Вона рвучко повертається до мене, і в її ледь розкосих темних очах спалахує тривога.

— Що трапилося?

— Віра загинула, — кажу я неголосно.

Ох, як же мені тяжко щоразу повідомляти про загибель Віри. Просто як вісник нещастя з'являюсь я до людей.

— Справді?! Ну от!.. — з відчаєм кидає Катря і б'є себе кулачком по коліну. — Що вона з собою зробила?

— Швидше за все з нею зробили.

— Ой!.. — Катря кусає губи. Вона відвертається від мене і глухо запитує: — Ну, а все-таки, як це сталося?

Я в загальних рисах розповідаю їй, де і коли знайшли Віру і що ми з цього приводу думаємо.

— Але вона прийшла туди з якоюсь людиною, — кажу я.

— Звичайно, не сама! — роздратовано вигукує Катря.

— Ми просимо вас допомогти нам розібратися в одному питанні, — веду я далі, намагаючись не помічати її зверхнього тону, адже кожний сприймає горе по-своєму. — Так от. Був у Віри хлопець, який міг її ревнувати, переслідувати, загалом, котрий любив її?

— Був, — як і раніше, дивлячись убік, уривчасто каже Катря. — Що з цього?

— Хто він такий?

— Не знаю…

— А Віра його любила?

— Так.

— Ну й чому ж вони…

— Не знаю, — усе так само роздратовано цідить крізь зуби Катря. — Не хотіла виходити за нього — і край. Нісенітниця, якась!

— Але ви можете що-небудь припустити?

— Цікаво, що це я можу, по-вашому, припустити? Ну, нездужала вона. Можливо, не хотіла його зв'язувати. Вірка була до нестями благородною.

Я хитаю головою.

— Відпадає. Перевіряв. У неї була виразка шлунка. Не така вже й страшна хвороба.

— Ну, тоді не знаю! Треба ж!.. — Вона знову зло стукає кулачком по коліну. — У голову не вберу. Тільки-но дзвонити їй зібралася.

— Це з ним Віра не хотіла зустрітися влітку у Тепловодську?

— Цілком можливо.

— А де вони познайомились?!

— Там і познайомилися… Хоча не впевнена. У цієї дурепи все треба було витягувати. Ну, що я тепер без леї робитиму?!

— Ви ніколи не бачили цієї людини?

— Уявіть собі, один раз бачила. Зустрілися. Він не москвич. Я від неї йшла, а він з'явився. Приїхав, Віра вельми зніяковіла, і я поспішила ретируватися.

— А якщо ви його зустрінете, то, зможете впізнати?

— Звичайно. Зорова пам'ять, у мене чудова. Тільки тепер мені зустрічатися з ним уже ні до чого.

— Хто зна…. Ось, погляньте.

Я витягаю з піджака фотографію, яку взяв у Ніни, і, слово честі, не без хвилювання простягаю її Катрі. Фотографію зроблено десь неподалік від Тепловодська. Знято групу відпочиваючих. Серед них і Віра. Звичайна екскурсія. Осіб двадцять. Дуже мальовничо розташувалися серед скель. Біля Віри, зніяковіло, немов їй незручно фотографуватися тут, стоїть молода жінка. Вона обійняла Віру. А поруч — троє чоловіків, молоді, темноволосі, у білих сорочках. У одного комір розстебнуто, двоє інших з краватками. Уся ця група тримається якось окремо від інших екскурсантів.

Катря уважно дивиться на фотографію, потім рішуче показує на одного з чоловіків.

— Ось він… — І, несподівано випустивши фотографію з рук, прикладає обидві долоні до скронь. — Може мій, боже мій, що ж з нею сталося, з моєю Віркою?..

— Катре, згадайте, — прошу я. — Можливо, Віра називала вам його ім'я?

— Ні, ні, не називала…

— Тоді ще що-небудь про нього. Постарайтесь згадати. Нам треба його знайти. Адже скоріше за все то він був з Вірою того вечора. Ну, з ким би ще вона могла піти пізно ввечері в таке глухе місце, правда?

— Так, — сумно киває Катря. — Тільки з ним. Але я… ну, вбийте, нічого про нього більше не пам'ятаю.

Я повертаюсь до себе у відділ і дорогою намагаюся систематизувати та обміркувати все, що пощастило довідатися від Катрі. Отже, одержано перше вірогідне свідоцтво, що у Віри була кохана людина. Але взаємини дивні. Чому Віра не хотіла вийти за нього заміж? Ну, тут справа, звичайно, не в її хворобі. Скоріше за все, справа в цій людині. Можливо, він одружений, у нього сім'я і Віра не хотіла її розбивати? Я вже добре знаю Віру, знаю її шляхетність, її совісність, її загострену, просто хворобливу чесність та безкомпромісність. Еге ж, напевно, так воно й було. А той хлопець наполягав, умовляв, вимагав, переслідував її. І серце рвалося до нього, ось що головне. Бідолашна дівчинка! У такій важкій, навіть, як могло їй здатися, безвихідній ситуації недовго і покінчити з собою. Так, наявність цієї людини і всього заплутаного

1 ... 23 24 25 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зашморг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зашморг"