Фенні Флегг - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А він витягував руку, просто як дорослі рибалки роблять, щоб похизуватися уловом, і казав: «Отакенний». А потім Іджі з Куксою реготали з виразів облич присутніх, що намагалися зрозуміти, якою ж довгою була та рибина.
Звичайно ж, я не кажу, що він був святий. У нього траплялися невеличкі спалахи гніву, як і в решти маленьких хлопчиків. Але я лише раз в житті бачила, щоб він скаржився і засмучувався. Це було того різдвяного дня, коли ми всі сиділи в кафе, пили каву і їли фруктовий пиріг, коли він раптом почав шаленіти. Усі іграшки порозкидав. Рут із Іджі пішли до нього в кімнату, і не встигли ми оком кліпнути, як Іджі вивела його, вдягненого, за двері. Рут, засмучена та схвильована, кинулася слідом за ними, питаючи, куди вони йдуть, але Іджі лише відповіла: «Не зважай» — і сказала, що вони скоро повернуться.
І вони справді повернулися десь за годину, і Кукса вже був у доброму гуморі й сміявся.
Багато років по тому, коли він був у мене на подвір’ї та підрізав кущі, я вийшла на ґанок і подала йому склянку чаю з льодом. Я спитала: «А пам’ятаєш, Куксо, Різдво, коли ти так розлютився, що почав топтати конструктор, який ми з Клео тобі подарували?»
А він лише розсміявся та й відповів: «Авжеж, тітко Нінні, — отак він мене називав, — чудово пам’ятаю». Я спитала: «Куди Іджі водила тебе того дня?» А він мені: «О, я не можу розповісти, тітко Нінні, обіцяв, що не буду».
Тож я й досі не знаю, де він був тоді. Та, мабуть, Іджі сказала йому щось важливе, бо він ніколи більше не переймався через відсутність руки. 1946 року він став чемпіоном з полювання на диких індичок… А ви знаєте, як важко підстрелити дику індичку?
Евелін відповіла, що ні, не знає.
— Що ж, люба, дозвольте вам розповісти: треба поцілити цю птаху просто межи очі, а голова в неї не більша за мій кулак! Ось що таке влучний постріл!
Він навіть займався різними видами спорту… І ніколи відсутність руки його не зупиняла… А який він милий! Я зроду не зустрічала приємнішого хлопця.
Звичайно, Рут була гарною матір’ю, і він обожнював її. Як і ми всі. Але Іджі й Кукса були особливі. Вони разом їздили полювати й рибалити, і їм не було в цьому рівних. Гадаю, вони більше полюбляли компанію одне одного, ніж будь-чию ще.
Пам’ятаю, одного разу Кукса поклав до кишені шматок горіхового торта й зіпсував гарні штани. Рут його дуже сварила, але для Іджі це була найкумедніша річ у світі.
Іджі теж бувала з ним суворою. Це вона, коли хлопцеві було п’ять років, кинула його в річку, навчаючи плавати. Але скажу вам одну річ: він ніколи не дозволяв собі грубіянити матері, як інші хлопці. Принаймні не тоді, коли Іджі була поряд. Вона цього просто не дозволяла. Ні в якому разі. Ні, сер. Він зважав на свою маму, не те що Артис, синочок Онзелл. Із тим батьки ніяк не могли дати собі ради. Правильно кажу?
— Мабуть, що так, — відповіла Евелін і лише зараз помітила, що місіс Тредґуд надягла сукню навиворіт.
Вісл-Стоп, Алабама
Різдво 1937 р.
Майже всі дітлахи в місті отримали на Різдво іграшкові пістолети з пістонами й зібралися на задньому подвір’ї лікаря Гедлі, щоб пограти в перестрілку. По всьому подвір’ю стояв запах сірки від пістонів, що постійно розривалися в холодному повітрі. Кожного вже встигли вбити сотню разів.
— Бах! Бах! Бах! Ти мертвий!
— Бах! Бах!
— Ой! Ти влучив у мене! Ой-йой!
Восьмирічний Двейн Кілґор схопився за груди, впав на землю і три хвилини удавав, що помирає. Востаннє смикнувшись, він підстрибнув, ніби нічого й не було, розгорнув ще одну довгу стрічку червоних пістонів і в запалі став перезаряджати зброю.
Кукса Тредґуд прибув на перестрілку із запізненням — він щойно закінчив різдвяну вечерю в кафе з родиною та Смоукі Відлюдьком. Хлопчик забіг на подвір’я саме вчасно, адже всі навколо перезарядилися і були готові приступити до гри. Він забіг за дерево і прицілився у Вернона Гедлі. БАХ! БАХ!
КЛАЦ, КЛАЦ, КЛАЦ… Вернон, який сидів за кущем, підстрибнув і заверещав:
— Промазав, брудний покидьку!
Кукса, котрий вистріляв усі свої пістони, намагався перезарядитися, коли Боббі Лі Скроґґінз, трохи старший за нього, підбіг і вистрелив впритул.
КЛАЦ, КЛАЦ, КЛАЦ… БАХ, БАХ, БАХ…
— Попався!
І, перш ніж збагнути, що до чого, Кукса був убитий…
У тій грі він був здобиччю. Раз за разом він перезаряджав пістолет, лише щоб бути вбитим знову й знову.
Закутана в темно-бордове пальто, з новою лялькою на руках, надвір вийшла Пеґґі Гедлі — молодша сестра Вернона й однокласниця Кукси, і сіла на сходах, щоб подивитися. Раптом стало вже зовсім не смішно гинути знову і знову, і Кукса в розпачі намагався підстрелити хоча б одного з них. Але нападників було забагато і він не встигав перезарядитися, щоб захистити себе.
КЛАЦ, КЛАЦ, КЛАЦ… І знову вбитий! Але він не кидав спроб. Зробивши відчайдушний ривок, він опинився за великим дубом посеред подвір’я, звідки міг виринати, стріляти й знову ховатися за дерево. Він уже поклав Двейна вдалим пострілом і націлювався на Вернона, коли Боббі Лі підстрибнув до нього ззаду з-поза гори цегли. Кукса озирнувся, та було вже пізно.
Боббі Лі наставив на нього два пістолети й випустив обойми одразу з двох стволів.
КЛАЦ, КЛАЦ, КЛАЦ, КЛАЦ, КЛАЦ, КЛАЦ, КЛАЦ, КЛАЦ, КЛАЦ, КЛАЦ!
Боббі Лі переможно скрикнув:
— Ти покійник! Двічі покійник! Помри!
Куксі нічого не лишилося, окрім як померти на очах у Пеґґі.
То була швидка й тиха смерть. Він одразу підвівся й сказав:
— Я додому, візьму ще пістонів. Скоро повернуся.
Насправді ж він мав іще безліч пістонів. Але цієї миті він волів би вмерти по-справжньому. Адже Пеґґі щойно бачила, як його постійно вбивають.
Коли він пішов, Пеґґі підвелася й крикнула братові:
— Ви граєте нечесно! У бідолашного Кукси лише одна рука. Це несправедливо! Я все про тебе мамі розповім, Верноне!
Кукса забіг до задньої кімнати й жбурнув пістолет на підлогу, потім копнув свою іграшкову залізницю так, що та відлетіла до стіни. Не тямлячи себе, він ридав від розпачу. І коли в кімнату зазирнули Рут й Іджі, він топтав ногами свій конструктор, від якого вже самі уламки лишилися.
Побачивши жінок, він ще більше розридався й крикнув:
— Через це я ні на що не здатен! — і став лупити по залишку відсутньої руки.
Рут міцно пригорнула
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»», після закриття браузера.
