Володимир Галайчук - Українська міфологія

там мешкать не буде. […] І повмирали вони обоє… Рубає дрова, теше, бухає, бухає… До приходила [та сусідка питати поради]. «Домовик», — кажу. Розсердила чимсь його. Його не тре чіпать».[323]

— «Воно, домовік, в любій хаті є. Тільки шо ніхто його не бачить. А як десь спротивица йому, то він покажеца».[324]

— «То розказують старі люди, шо було і в селі у нас такеє. І варили йому їсти, виносили на гору. Його не зачіпали, то велася худоба, всьо. Як йому нашкодити, то буде перевертати всьо на горі».[325]

Іноді домовик виявляє себе на знак про якусь «новину»: «І в нас домовой є. Він коли подає звук, отакий глухий, наче стукає, коли хтось має приїхати або листа маєш получить. І так настирно, у тому куті, де ікона».[326]

Нерідко виявлення домовика трактують як передвістя майбутнього нещастя, навіть смерті:

— «Домовик — то є в кождій хаті. Як вже він тривожить, там хтось має вмерти чи шо, то він бушуєця. Мій чоловік мав вмерти, і дочкá прийшла з клуба, сіла. Як дивиця — то якесь чорне. Вона як стала вищати… вибігла на гулицю, покликала хлопців — і нема. Вона приходить додоми, полягали спати, і ніби хтось ходить по хаті. Як тут очутюєцця — то наші батько померли. То так домовик дав знати».[327]

— «Його ніхто не бачить: єслі вже бачиш — то то беда. Лучш не бачить. Шото вже зле».[328]

Проявити себе домовик може й тоді, коли в хаті негаразди: «То злий дух. […] Як сім’я дружна, то він тихо живе. А коли свараця, то він грюкає, бýхає, він тоді довольний. Якшо стане сварка в хаті, то каже — о, вже заліз із хвостом пуд піч».[329]

За іншими відомостями, бачити домовика можуть нібито лише господарі:

— «Його так не побачити, його тільки господар бачив».[330]

— «Він є невидимий. Ми його не бачимо, тілько ті, шо в хаті».[331]

Близьким до попереднього є уявлення, що бачать домовика «непрості» (у поданому випадку актуалізовано уявлення, що тільки в них він і живе):

— «Є такі люди, шо бачать його, того домовика. […] Є люди — бачать, як хто шо знає про нього. […] А вон живе так, шоб його ніхто не бачив».[332]

— «Знахарі є погані, а є не погані. Одні, кажуть, — від Бога, а другі, кажуть, — нечисту силу мають, хто там знає. З чортом [мають справу], ну, кажуть, — домовики. Ми його не видимо, а ті знахарі то видять».[333]

Водночас такою здатністю подекуди наділяють і праведних людей: «Ми його не бачимо, лише такі бабушки хороші, шо вірать у Бога, то вони розпізнають».[334]

Домовик нібито може показатися й малим дітям (адже вони також іще безгрішні):

— «А вин ни показуєця. Вин, ну, показавсь дітям, а старим, кажуть, ни показуєця».[335]

— «А він найбі[ль]ше до малих дітей має діло».[336]

— «Ну, дітки малі можуть бачіти. Ду трох рік можуть бачіти. Ну а то не всім дано його бачіти. То треба ізбраному бути, шоб його побачіти».[337]

Нарешті, здатністю бачити домовика подекуди наділяють тварин, зокрема коней: «Домовик живе в хаті, на горищі. Його нихто не бачив. Тако видно, як по хаті літає вітер ввечері, як лягаєш спать. Часом гупає — вийдеш, а там нема ничого. Таке багацько по селі було. Коням то гриву посплітає, як виводять на пашу. Коні то десь бачать, бо кажуть, як коней вигонили, то кажуть, коні злються. Коні бачать, а люди не бачать».[338]

Найчастотнішими в бувальщинах та оповідках є випадки, коли домовика бачили сторонні люди, які залишалися ночувати в чужій хаті, а також ті, хто проходив повз хату з домовиком увечері чи вночі; хто служив у такій хаті; хто намагався щось узяти з такого обійстя тощо.

Зазвичай домовик виявляє себе звуками кроків або якимись діями:

— «Вішло із-пуд стєнкі. І чутнó, шо йде-йде, йде-йде. І спустілоса на долувку. Полежало трохи і пошло хатою — чутнó. Пошло хатою, походзіло…»[339]

— «Домовик може ходить, а ти його не бачиш. Лякає, стукає, гракає».[340]

— «Тут була така хата, Зубрицких, то минали ту хату. І ввечері, каже, човпеця шось. І ніхто, каже, не бачив — шо човпеця, хто човпеця. То то ніби домовий, така поговорка була.…в хаті не покажеця, а чудєса виробляє».[341]

На вигляд домовик може бути схожим на людину чи на тварину; іноді ж це людиноподібна сутність із певними тваринними ознаками. Стосовно людиноподібної (антропоморфної) подоби прикметним є порівняння домовика з духом, душею людини:

— «Його нихто не бачить. Він у хаті просто так як дух».[342]

— «Він невíдімий. Як ми душі своєї не бачим, так і його не бачим».[343]

— «Домовик, він невидимий. […] Часом чуєш, шось човпеця: може, миші, а може, домовик. То якась така душа».[344]

— «Кажут, шо є по хатáх думувик. То вже якась зла душа, певно. Якесь воно невóдиме, але якесь вредне».[345]

Типовими є уявлення, що домовик — «то будто тінь людини», «то воно ніби на людину похоже»: «Таке — тінь чоловіча ходить по хаті. Вигляд чоловіка йогó, в чорному, порою так очи засвітят».[346]

Іноді вважають, що домовик схожий на господаря хати або ж навіть є його двійником:

— «Він схожий, кажуть, на хазяїна: який хазяїн — такий і він. Похожий на нього».[347]

— «В нас колись казали, шо в тій хаті був домовик. То казала мама, переказувала, баба наша переказувала. От, вони дуже багато жили [у тій хаті], і от їдуть на поле, вже той хазяїн їде, а в них грушки такі, яблука були… Вже поїдуть, вже нема їх… Тільки діти — в садок, хтять вкрасти чи ту грушку, чи яблуко, — сидить [там] той самий вже дядько… Люди! Раз, другий раз… І кажуть, шо то там шось таке було».[348]

Може показуватися домовик і як надміру високий чоловік: «Я був маленьким хлопцем. […] І я йшов (вже смеркалось, темно робилось), і во — [там, де] та господáрка вся пропала, і зогнóла хата і всьо (то в того, шо пасіки хтів і за тим питав). І я йду, завів коні, і над плотом стоїть такий високий хлоп… і пішов».[349]

Іноді